11 червня 2015 р. Справа № 902/427/15
Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Висилишеній Н.О
За участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю;
відповідача: не з'явився.
Розглянувши в відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, Вінницька область, 24400; АДРЕСА_2, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000)
до: Могилів-Подільської міської ради Вінницької області (пл. Шевченка, 6/16, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000)
про визнання дійсним договору купівлі-продажу
До господарського суду Вінницької області звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з позовом до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання дійсним договору купівлі продажу земельної ділянки від 10 березня 2015 року та на підставі цього припинити дію договору оренди земельної ділянки від 10 січня 2014 року.
Позов мотивовано тим, що рішенням Могилів-Подільської міської ради Вінницької області 33 сесії 6 скликання № 812 від 04.07.2013 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з наступною передачею їх в приватну власність, оренду та постійне користування» Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі терміном на 5 років з подальшим правом викупу.
10 січня 2014 року на підставі рішення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області 33 сесії 6 скликання № 812 від 04.07.2013 року між Могилів-Подільською міською радою Вінницької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.
10 березня 2015 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області з пропозицією підписати договір купівлі-продажу земельної ділянки та посвідчити його нотаріально. До заяви позивач долучила квитанцію про оплату вартості земельної ділянки за ціною експертно-грошової оцінки одноразовим платежем в сумі 57 402,00 грн. Однак відповідач не направив на адресу позивача примірник підписаного договору купівлі-продажу та відмовився посвідчити його нотаріально.
За таких обставин, позивач був змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права відповідно до ст. 220 ЦК України, про що і ставить перед судом питання про встановлення даного факту - визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.03.2015 року дійсним та припинення дії договору оренди земельної ділянки від 10.01.2014 року.
Ухвалою суду від 03.04.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 16.04.2015 р.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою від 20.05.2015 року за клопотанням позивача продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відмовлено в задоволені заяви позивача про збільшення позовних вимог.
11 червня 2015 року від позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову.
В судове засідання 11.06.2015 року з'явився представник позивача, відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався.
Від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з участю представника в іншому судовому засіданні.
Дослідивши дане клопотання, суд прийшов до переконання, що вказана у ньому підстава для відкладення не є обґрунтованою, оскільки відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Крім того відповідно до ст. 69 КПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Суд на підставі заяви позивача застосував наданий ч. 3 ст. 69 ГПК України додатковий строк розгляду спору, в зв'язку з чим у суду відсутня можливість відкладення розгляду справи на іншу дату.
З огляду на це суд вирішує спір за наявними в справі доказами за відсутності представника відповідача та не надання останнім витребуваних ухвалами суду доказів на підставі ст. 75 ГПК України.
Суд розглянувши заяву позивача про зміну предмету позову в її задоволені відмовив с підстав викладених в ухвалі від 11.06.2015 року.
Тому судом розглядаються вимоги позивача викладені в позовній заяві, а саме:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 березня 2015 року;
- припинити дію договору оренди земельної ділянки від 10.01.2014 р. з 10 березня 2015 року на підставі п. 34 Договору у зв'язку з придбанням земельної ділянки у власність.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
27 червня 2012 року ФОП ОСОБА_2 набула у власність нежитлову будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_3 м. Могилів-Подільський Вінницької області, яка розташована на земельній ділянці площею 0,0160 га.
В серпні 2012 року, з метою оформити право на земельну ділянку у зв'язку з переходом права власності на нежитлову будівлю, позивач звернулась із заявою до Могилів-Подільської міської ради про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,0159 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в оренду з правом викупу.
04 липня 2013 року рішенням 33 сесії 6 скликання № 812 від 04.07.2013 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з наступною передачею їх в приватну власність, оренду та постійне користування» Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі терміном на 5 років з подальшим правом викупу.
Даним рішенням зобов'язано орендаря земельної ділянки ОСОБА_2 заключити договір оренди на земельну ділянку з міською радою та зареєструвати його в установленому порядку.
10 січня 2014 року між Могилів-Подільською міською радою Вінницької області та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років.
Договір оренди від 10.01.2014 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 13138261 від 19.05.2014 р. згідно Витягу (а.с. 34).
Для подальшого оформлення права приватної власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості 21 січня 2014 року на замовлення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради було виготовлено звіт з експертно-грошової оцінки земельної ділянки з метою встановлення ціни продажу на основі правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості.
25 лютого 2014 року ФОП ОСОБА_2 подала заяву на ім'я міського голови м. Могилів-Подільський Вінницької області про продаж земельної ділянки по ціні, яка визначена у звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0159 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 м. Могилів-Подільський для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Вартість земельної ділянки в сумі 57402,00 грн. буде оплачена одноразовим платежем та додала до заяви звіт про експертну грошову оцінку.
10 березня 2015 року позивач звернулась до відповідача з пропозицією підписати договір купівлі-продажу земельної ділянки та посвідчити його нотаріально. За твердженням позивача до заяви останнім додано квитанцію про сплату вартості земельної ділянки за ціною експертно-грошової оцінки одноразовим платежем в сумі 57 402,00 грн.
Станом на день звернення до суду відповідач не направив на адресу позивача примірник підписаного договору купівлі-продажу та відмовився посвідчити його нотаріально.
Оскільки позивач виконав умови договору сплатив вартість земельної ділянки, але за висновком останнього відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення цього Договору, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання такого договору дійсним.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на норми статті 220 Цивільного кодексу України , частиною 2 якої передбачено що, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Заслухавши представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає виходячи з такого.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Норми ст.20 ГК України та ст.16 ЦК України закріплюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і визначають способи судового захисту, проте, такий спосіб захисту як визнання договору дійсним зазначеними нормами не передбачений.
Також ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, суд зазначає, що позивач, наполягаючи на можливості судового захисту цивільного права або інтересу і у інший спосіб, не доводить існування будь-яких інших норм закону або умов договору, якими був би встановлений саме такий спосіб.
Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про визнання договору дійсним не призводить до поновлення порушеного права, а спрямована на встановлення певного юридичного факту.
Обрання неправильного способу захисту порушеного права або оспорюваного інтересу унеможливлює задоволення позовних вимог і тягне за собою відмову в позові.
Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.15 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).
Отже, для вирішення спору щодо дійсності спірного Договору необхідно встановити чи виконані умови Договору однією із сторін та встановити факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення такого договору. Лише за наявності наведених обставин суд може визнати такий договір дійсним і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно частини 1 статті 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 7 статті 128 Земельного кодексу України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його
нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Статтею 657 Цивільного кодексу України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, сторони не надали суду, доказів укладення між ними письмового договору купівлі-продажу земельної ділянки, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Отже, не укладення між сторонами письмового договору купівлі-продажу земельної ділянки, що підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, виключає можливість визнання судом договору дійсним в порядку статті 220 ЦК України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання договору купівлі продажу земельної ділянки дійсним задоволенню не підлягає.
Позовна вимога про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 10.01.2014 р. з 10 березня 2015 року на підставі п. 34 Договору у зв'язку з придбанням земельної ділянки у власність також не підлягає задоволенню, оскільки дана вимога є похідною з попередньої вимоги.
Як вбачається з вищевикладеного, позивач не являється власником та не набув права власності на земельну ділянку, а тому безпідставною є вимога щодо припинення дії договору оренди земельної ділянки від 10.01.2014 р. з 10 березня 2015 року на підставі п. 34 Договору у зв'язку з придбанням земельної ділянки у власність.
З огляду на викладення в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, ГПК України суд, -
1.У позові відмовити.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 15 червня 2015 р.
Суддя Маслій І.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (пл. Шевченка, 6/16, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24000)