11 червня 2015 року Справа № 911/5643/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, С.Могил
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"
на постановувід 31.03.2015
Київського апеляційного господарського суду
у справі№ 911/5643/14
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доВишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"
простягнення 1 960 924,68 грн,
у судове засідання прибули представники:
позивачаІванкіна Ю.Б. (дов. від 18.04.2014 № 14-91),
відповідачаДяченко Л.Л. (дов. від 12.05.2015 № 895/08),
заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 1960924,68 грн заборгованості, з якої 810 268,87 грн пені, 263494,29 грн 3 % річних та 887161,52 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.02.2015 (суддя Т. Карпечкін), залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 (колегія суддів: С. Гончаров, Р.Самсін, І. Скрипка), позовні вимоги задоволені частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 567188,21 грн пені, 263494,29 грн 3% річних, 887161,52 грн інфляційних втрат. У решті у задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані наступним.
28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавцем) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (покупцем) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/3416-ТЕ-17 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році та у І півріччі 2014 року природний газ, ввезений на митну територію України за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Згідно п. 5.1 Договору, ціна (граничний рівень цін) на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.
На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач отримав природний газ в об'ємі 9149,982 тис.куб.м. на загальну суму 11279156,42 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013, 31.10.2013, 24.01.2014.
Факт отримання природного газу у наведених обсягах відповідачем не заперечується та не спростований.
Відповідно п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з п.7.2 Договору, у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на підставі п. 7.2 Договору 810268,87 грн пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 263494,29 грн 3% річних та 887161,52 грн інфляційних.
Підставою позову визначене невиконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо оплати отриманого природного газу своєчасно та в повному обсязі. Так, відповідачем сплачена основна заборгованість станом на момент звернення до суду, однак платежі відповідач здійснював з простроченням строків передбачених умовами Договору.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що згідно з його контррозрахунком, сума пені складає 519 934,31 грн, 3 % річних - 181 502,91 грн, з огляду на те, що акти прийому-передачі газу позивачем були підписані 30.09.2013 і з цього моменту нараховуються зазначені вище суми. Крім того, відповідач вказує на укладення договору про організацію розрахунків, яким визначений порядок оплати суми коштів за Договором, які складають різницю в тарифах, з державного бюджету та на протокольні рішення, якими визначений обов'язок щодо перерахування з бюджету коштів, що складають різницю в тарифах, за жовтень, листопад та грудень 2013 року.
Однак, згідно з п. 6.1 Договору оплата здійснюється за фактично спожиті обсяги газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки і не ставиться в залежність від моменту підписання акту приймання-передачі.
Затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1 Договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку.
Водночас, відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності.
Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем платежів за природний газ згідно з наведеними у розрахунку позивача періодами та сумами.
Протокольні рішення, на які посилається відповідач, стосуються виключно джерел та порядку фінансування оплати отриманого природного газу за Договором, а саме джерелом фінансування погоджено кошти державного бюджету. При цьому, жодних змін до умов Договору, зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за прострочення, не вносилось, питання про його припинення чи заміну (новацію) не вирішувалось. Тобто, протокольні рішення жодним чином не змінюють та не припинять зобов'язань сторін за Договором, а лише свідчать про те, що відповідачу погоджене бюджетне фінансування оплати отриманого природного газу.
З посиланням на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з огляду на прострочення відповідачем оплати отриманого природного газу, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних в заявлених в позові сумах є правомірними та обґрунтованими.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, як надмірно великих у порівнянні зі збитками кредитора, зазначено таке.
Прострочення, за які нараховано пеню, здебільшого були нетривалими, заборгованість систематично погашалась частинами і на день звернення з позовом відсутня. Значна частина нарахувань пені проведені на заборгованість, яка погашена в кінці 2013 - на початку 2014 року. Наведені обставини свідчать про відсутність факту завдання позивачу значних збитків.
Враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, стягнення 70% від заявленої в позові неустойки та задоволення позовних вимог в частині річних та інфляційних (які не відносяться до неустойки і не підлягають зменшенню) є достатнім для забезпечення права позивача на компенсацію за затримку відповідачем оплати природного газу. Вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних підлягають задоволенню в заявленому в повному обсязі.
Враховуючи вказане, судами попередніх інстанцій у повному обсязі задоволені вимоги про стягнення 263494,29 грн 3% річних, 887161,52 грн інфляційних та частково, у розмірі 567188,21 - 70 % від заявленої суми, вимоги про стягнення пені.
Звертаючись до суду з касаційними скаргами, сторони посилаються на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права. Відповідач просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Позивач просить скасувати рішення та постанову в частині зменшення заявленої суми пені на 30 % у розмірі 243080,66 грн, і прийняти нове рішення, яким у цій частині позов задовольнити.
При цьому, відповідач наголошує на: необхідності врахування індексу дефляції при розрахунку заявлених позивачем інфляційних втрат; зміні за погодженням сторін строків оплати частини основного боргу у розмірі 4139568,96 грн (суми, що складає різницю у тарифах) шляхом укладення Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет на 2014 року) від 09.10.2014, а позивач зазначає про відсутність правових підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 519 934,31 грн пені, 181 502,91 грн 3 % річних та 665255,49 грн інфляційних втрат.
Враховуючи вказане, задоволення судами попередніх інстанцій визнаних відповідачем вимог, з огляду на положення ч. 5 ст. 78 ГПК України, слід визнати правомірним.
Водночас, висновок судів попередніх інстанцій щодо задоволення невизнаних відповідачем вимог, а саме про стягнення 47 253,90 грн пені, 81991,38 грн 3 % річних, 221906,03 грн інфляційних втрат, є передчасним з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 у справі 924/1265/13 судова плата у господарських справах дійшла висновку, що визначення у договорі про організацію взаєморозрахунків у аналогічних правовідносинах зобов'язання до проведення взаєморозрахунків не вчиняти дій з погашення заборгованості відповідно до договору та зобов'язання перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок, є зміною строку розрахунку за спожитий природних газ, в частині, визначеній договором про організацію взаєморозрахунків.
Підпунктами 2,3 пункту 11 Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет на 2014 року) від 09.10.2014 наведені вище зобов'язання сторонами визначені, з огляду на що, суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку про те, що укладення Договору про організацію взаєморозрахунків від 09.10.2014 не є підставою для зміни строків оплати основного боргу у сумі, визначеній відповідним договором.
Разом з тим, у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що в розрахунок інфляційних втрат мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Однак, в оскаржених судових рішеннях відсутня оцінка обставин врахування індексу дефляції у наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат.
З огляду на вказане та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України, судові рішення в частині невизнаних відповідачем позовних вимог слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до місцевого господарського суду.
При цьому, під час нового розгляду справи місцевий господарський суд має оцінити розмір субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію у кожному із заявлених позивачем місяців заборгованості, та у випадку встановлення зміни строків оплати частин основного боргу, що відповідають розмірам таких субвенцій, шляхом укладення Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет на 2014 року) від 09.10.2014, врахувати викладену вище позицію Верховного Суду України, а також перевірити розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат на предмет врахування у такому розрахунку показників дефляції.
Водночас, у випадку повторного розгляду питання про зменшення суми пені, місцевому господарському суду слід оцінити доводи позивача щодо відсутності виняткових обставин, як підстави для зменшення пені, та майнового стану останнього.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 04.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 911/5643/14 скасувати в частині невизнаних відповідачем позовних вимог про стягнення 290334,56 грн пені, 81991,38 грн 3 % річних, 221906,03 грн інфляційних втрат.
У цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
У решті рішення та постанову залишити без зміни.
Доручити Господарському суду Київської області здійснити розподіл судових витрат за результатами нового розгляду справи з урахуванням рішення, прийнятого відповідною постановою Вищого господарського суду України.
Судді: Є. Борденюк
І. Вовк
С. Могил