08 червня 2015 р.
Справа № 902/20/15
за позовом:Фізичної особи-підприєця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, м. Вінниця)
до:Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, м. Вінниця)
про усунення перешкод у користуванні майном
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
судді Маслій І.В.
Білоус В.В.
Cекретар судового засідання Головаченко Т.В.
Представники
позивача : ОСОБА_4,
відповідача : не з'явився
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.
Ухвалою суду від 13.01.2015 року порушено провадження у даній справі з призначенням судового засідання на 05.02.2015 року.
В зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів ухвалою суду від 05.02.2015 року розгляд справи відкладено на 03.03.2015 року.
В судовому засіданні 03.03.2015 року судом встановлено, що сторонами не подано всіх документів, необхідних для вирішення спору.
Ухвалою суду від 03.03.2015 року розгляд справи відкладено на 11.03.2015 року.
На підставі заяви судді Яремчука Ю.О. від 05.03.2015 року розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 05.03.2015 року для розгляду справи № 902/20/15 створено колегію у складі: головуючого судді Яремчука Ю.О., суддів: Банасько О.О., Маслія І.В.
Ухвалою суду від 05.03.2015 року колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначила справу до розгляду на 11 березня 2015 року.
Ухвалами суду від 11.03.2015 року, 26.03.2015 року, 17.04.2015 року розгляд справи відкладався з об'єктивних причин.
18.05.2015 року суддею Яремчуком Ю.О. до голови господарського суду Вінницької області Баранова М.М. подано заяву про введення до складу судової колегії іншого судді для розгляду справи № 902/20/15 в зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. у відпустці з 12.05.2015 року по 26.05.2015 року.
Розпорядженням керівника апарату господарського суду Вінницької області від 18.05.2015 р. виведено суддю Банасько О.О. із складу колегії суддів по справі № 902/20/15 у зв'язку з його перебуванням у відпустці та сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Яремчука Ю.О., суддів: Маслія І.В., Білоуса В.В.
Ухвалою суду від 18.05.2015 року колегія суддів прийняла справу до свого провадження та призначити справу до розгляду на 08 червня 2015 року.
В судове засідання 08.06.2015 року з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час, та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення, копія якого міститься в матеріалах справи.
На адресу суду представник відповідача надав заяву від 08.06.2015р. про відкладення розгляду справи, яка мотивована тим, що представник останнього знаходиться в судовому засіданні апеляційного суду Хмельницької області при розгляді кримінального правопорушення. Представник позивача в судовому засіданні проти заяви заперечив.
Суд дослідивши подане клопотання представником відповідача відхиляє його у зв'язку із його не обгрунтованістю.
Разом з тим, судом було розглянуто клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі (№б/н від 03.03.2015 року), яке мотивоване наступним: останній вважає, що спір такого характеру повинен розглядатися за принципами цивільного судочинства, тому ОСОБА_2 звернувся до Вінницького міського суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Ухвалою судді Вінницького міського суду Іщук Т.П. від 20 лютого 2015 року відкрито провадження у цивільній справі № 127/2050/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В зв'язку з чим відповідач вважає, що потрібно зупинити провадження у господарській справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.
Представник позивача в судовому засіданні стосовно даного клопотання заперечив.
Дослідивши дане клопотання суд приходить до слідуючого висновку: відповідно до "Постанови Вищого господарського суду України" № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" , а саме п. 3.16. встановлено , що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
З врахуванням викладеного суд зазначає, що підставою для зупинення провадження у даній справі є об'єктивна неможливість розгляду господарської справи до вирішення пов'язаної справи іншим судом. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог тощо.
Разом з тим, з наданого клопотання відповідача вбачається, що в ньому не наведено обставин, які встановлюються іншим судом в іншій справі, які не можуть бути встановлені господарським судом Вінницької області у даній справі через непідвідомчість або непідсудність іншої справи господарському суду Вінницької області . Саме по собі зазначення про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене суд відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
24 жовтня 2002 року приватний підприємець ОСОБА_1 уклала із КП Вінницька автобаза „Укрбуд" договір купівлі - продажу частини будівлі, у відповідності до якого остання набула права приватної власності на частину будівлі адміністративного корпусу літера „А1, розміщеної за адресою м. Вінниця, АДРЕСА_3, яка складається із приміщень на I- поверсі: 1/2 частини приміщення 2-1 площею 1,25 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-2 площею 17,5 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-22 площею 1,2 кв.м. та приміщень з 2-3 по 2-20 загальною площею 252,95 кв.м.
Відповідно до пункту 2 даного договору - продаж вищевказаного майно вчинено за 38 900, 00 грн., які Покупець зобов'язується сплатити Продавцю протягом одного дня з дня посвідчення цього договору.
На виконання умов договору приватним підприємцем ОСОБА_1 25 жовтня 2002 року було здійснено сплату коштів в розмірі 38 900,00 грн., що стверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №156, з призначенням платежу згідно договору купівлі продажу від 24.10.2002 року. Відповідно до накладної № 174 від 25 жовтня 2002 року ОСОБА_1 отримала приміщення першого поверху площею 252,95 м.кв.
21 листопада 2002 р. КП „Вінницьке обласне ОБТІ" було проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу частини будівлі від 24.10.2002 року та записано в реєстрову книгу № 7 за реєстровим № 446, що складається з приміщень частини будівлі адміністративного корпусу літ. „А1", загальною площею 252,95 кв.м.
12 серпня 2004 року між КП Вінницька автобаза „Укрбуд" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого остання набула у власність частину приміщень адміністративного корпусу, позначеної на плані літерою „А", що складає 51/1000 частки, загальною площею 539,8 кв.м., яка складається із приміщень II- поверху: приміщення 4-25, приміщення 4-26 по приміщення 4-33, 1/2 частини приміщення 4-34, площею 3,5 кв.м., 1/2 частини 4-1, площею 8,7 кв.м.; із приміщень ІІІ-поверху: приміщень 6-29 по приміщення 6-32, 1/2 частини приміщення 6-33, площею 3,9 кв.м. 1/2 частини приміщень 6-1, площею 8,6 кв.м. за адресою с. Стрижавка, АДРЕСА_3.
На виконання умов договору приватним підприємцем ОСОБА_1 платіжним дорученням № 27 від 12.08.2004 року було сплачено 35104,00 грн., з призначенням платежу - за купівлю приміщення адмінкорпусу ( 2 і 3 поверх).
Право власності на дане майно підтверджується реєстраційним посвідченням на об'єкт нерухомого майна які належать фізичній особі, в якому зазначено, що приміщення адміністративного корпусу 51/1000 частка будинковолодіння, що розташоване в смт. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, по АДРЕСА_3 зареєстровано за приватним підприємцем ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі рішення Третейського суду м. Вінниці 30.09.2004 р. Записано в реєстрову книгу № 1 дод., за реєстровим 35.
Позивач зазначає, що вищевказане майно належить йому на праві приватної власності, проте, остання не має можливості повністю реалізувати своє право на користування та розпорядженням зазначеним майном, оскільки, даний об'єкт нерухомого майна без будь-якої правової підстави використовує у своїй поточній господарській діяльності відповідач по справі.
Позивач довів суду до відома, що відповідач являється колишнім чоловіком останньої. Відповідно до рішення № 2-2970 від 08.08.2005 року Замостянського районного суду м. Вінниці шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Користування приміщеннями ОСОБА_2 підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 22.06.2012 року, в якій зафіксовано даний факт.
Відповідач проти позову заперечив, про що зазначив у поясненні від 14.04.2015 року, в якому вказано, що даним приміщенням, зокрема першим його поверхом, відповідач користується з перших днів його придбання з 2003 року. Зокрема зазначає, що дане майно було придбане подружжям і є їх сумісною власністю. ОСОБА_1 даним приміщенням не користувалася ніколи. Щодо користування приміщенням були укладені договори оренди, але з січня 2015 року між позивачем та відповідачем існувала усна домовленість про користування приміщенням по АДРЕСА_3 у місті Вінниці та жодних непорозумінь між сторонами не було.
Позивач зобов'язувала відповідача звільнити дане приміщення та як наслідок звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні її власністю.
Натомість, відповідач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя у Вінницький міський суд і ухвалою судді Вінницького міського суду Іщук Т.П. від 20 лютого 2015 року відкрито провадження у цивільній справі №127/2050/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Відповідач вважає, що у справі за позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні, розпорядженні своєю власністю необхідно зупинити провадження до вирішення зазначеної вище цивільної справи про поділ спільного майна подружжя.
Також відповідач зазначає, що даний спір повинен розглядатись за принципами цивільного судочинства.
Позивач вважає, що такі дії відповідача порушують його охоронювані законом права на володіння користування та розпорядження вказаним майном, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом за захистом порушених прав.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Підставами позову, позивач вказав обставини відповідно до яких відповідач без відповідних правових підстав використовує вказане вище нежитлове приміщення.
Частина 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
В силу ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частина 2 ст. 386 Цивільного кодексу України визначає, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За приписами ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до приписів статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобіганні такому порушенню.
Під захистом права власності, за приписами наведеної норми, розуміється, зокрема, наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном; наявність у власника права на судовий захист свого права власності; поширення положень щодо захисту права власності на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на іншому речовому праві, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Абзац 4 п. 3.12 вказаної постанови, визначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом позову в даній справі є зобов'язання відповідача усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, що є предметом спору, а саме шляхом: зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 звільнити даний об'єкт нерухомого майна.
Як видно з матеріалів справи та згідно довідки з ЄДРПОУ № НОМЕР_3 від 03.11.1998 року ОСОБА_1 являється суб'єктом підприємницької діяльності (реєстраційний номер фізичної особи-підприємця ЄДР : НОМЕР_1).
Право власності позивача на приміщення, яке просить звільнити позивач у позовній заяві, підтверджується матеріалами справи.
Одночасно суд зауважує, що дані приміщення належать на праві власності ОСОБА_1 саме як приватному підприємцю.
В спростування доводів відповідача, що зазначені в поясненні від 14.04.2015 року, а саме стосовно майна, що воно є об'єктом спільної сумісної власності, суд зазначає: порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.
Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.
Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.
Відносини стосовно майна фізичної особи - підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про підприємництво».
У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» розкривається поняття «підприємництва» як безпосередньої, самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Проголошена в ч. 1 ст. 3 цього Закону свобода підприємницької діяльності, згідно з якою підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, розкривається через принципи підприємницької діяльності, зазначені в ст. 5 Закону.
Зокрема, принципами підприємництва є вільний вибір діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством, тощо.
Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.
Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств і фізичних осіб - підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.
Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України).
За змістом ст. 51 ГК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Таким чином, купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа - підприємець для здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_1 діяла виключно як власник цього майна та суб'єкт господарювання в процесі здійснення нею господарської діяльності.
Тому, майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.
Зокрема відповідно до п.29 постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 де зокрема зазначено, що відповідно до майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
Відповідач на надав суду належних доказів наявності у нього права користування нерухомим майном, що є предметом спору.
У зв'язку з чим, відповідач без відповідної правової підстави користується, належним позивачу на праві власності нерухомим майном, а саме: частиною будівлі адміністративного корпусу літера „А1, розміщеної за адресою м. Вінниця, АДРЕСА_3, яка складається із приміщень на I- поверсі: 1/2 частини приміщення 2-1 площею 1,25 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-2 площею 17,5 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-22 площею 1,2 кв.м. та приміщень з 2-3 по 2-20 загальною площею 252,95 кв.м. та частиною приміщень адміністративного корпусу, позначеної на плані літерою „А", що складає 51/1000 частки, загальною площею 539,8 кв.м., яка складається із приміщень II- поверху: приміщення 4-25, приміщення 4-26 по приміщення 4-33, 1/2 частини приміщення 4-34, площею 3,5 кв.м., 1/2 частини 4-1, площею 8,7 кв.м.; із приміщень ІІІ-поверху: приміщень 6-29 по приміщення 6-32, 1/2 частини приміщення 6-33, площею 3,9 кв.м. 1/2 частини приміщень 6-1, площею 8,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3
За вказаних обставин, відповідач перешкоджає позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності вищевказаним майном, чим порушує право власності останнього.
Враховуючи викладене, та зважаючи на відсутність доказів щодо правомірності користування відповідачем нежитлових приміщень суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України,-
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні частиною будівлі адміністративного корпусу літера "А1", розміщеної за адресою м. Вінниця, АДРЕСА_3, яка складається із приміщень на I - поверсі: 1/2 частини приміщення 2-1 площею 1,25 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-2 площею 17,5 кв.м., 1/2 частини приміщення 2-22 площею 1,2 кв.м. та приміщень з 2-3 по 2-20 загальною площею 252,95 кв.м. та частиною приміщень адміністративного корпусу, позначеної на плані літерою „А", що складає 51/1000 частки, загальною площею 539,8 кв.м., яка складається із приміщень II- поверху: приміщення 4-25, приміщення 4-26 по приміщення 4-33, 1/2 частини приміщення 4-34, площею 3,5 кв.м., 1/2 частини 4-1, площею 8,7 кв.м.; із приміщень ІІІ-поверху: приміщень 6-29 по приміщення 6-32, 1/2 частини приміщення 6-33, площею 3,9 кв.м. 1/2 частини приміщень 6-1, площею 8,6 кв.м. за адресою с. Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області по АДРЕСА_3, що перебуває у приватній власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом звільнення даного об'єкту нерухомого майна.
Стягнути з фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, м. Вінниця; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь фізичної особи-підприєця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, м. Вінниця; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 1218,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Копію ухвали надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Повне рішення складено 12 червня 2015 р.
Головуючий суддя Яремчук Ю.О.
судді Маслій І.В.
Білоус В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (АДРЕСА_2, м. Вінниця)