09 червня 2015 року Справа № 910/3518/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І.
за участю представників:
позивачаБогомол О.В., дов. від 16.02.2015
відповідачаБутенко А.М., дов. від 05.05.2015
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Інвест Груп"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015
у справі Господарського суду№ 910/3518/15-г міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Інвест Груп"
до Прокуратури міста Києва
прозвільнення майна з-під арешту
Товариство з обмеженою відповідальністю "Престиж-Інвест Груп" звернулось до господарського суду з позовом до Прокуратури міста Києва про звільнення майна з-під арешту, накладеного постановою Прокуратури міста Києва у кримінальній справі № К/С 50-6217 від 22.10.2012 та про зобов'язання відповідача вилучити запис про обтяження земельної ділянки, що накладений постановою Прокуратури міста Києва у кримінальній справі № К/С 50-6217 від 22.10.2012. Позивач обґрунтував позовні вимоги приписами статей 190, 321, 328, 386 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що постанова слідчого забороняє будь-яким особам та установам вчиняти будь-які дії з даними земельними ділянками, чим, зокрема, порушує переважне право позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки; зазначений спір виник внаслідок порушення права господарської діяльності на земельну ділянку, є спором про право цивільне та підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 (суддя Мандриченко О.В.) відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі пункту 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України за непідвідомчістю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 (судді: Руденко М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін як законну та обґрунтовану.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Престиж-Інвест Груп" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та ухвалу місцевого господарського суду, передати справу на розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами положень статті 27 Закону України "Про оренду землі", частини першої статті 321, статті 386 Цивільного кодексу України, неправильне застосування судами статті 1 та пункту 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, а саме: спірна постанова слідчого порушує цивільне право позивача, у зв'язку з чим виник спір про право, якому в судових рішеннях не надано жодної правової оцінки; позовні вимоги ґрунтуються на праві володіння арештованим майном позивача, який не є боржником у кримінальній справі, оскільки у законодавстві відсутні норми, що прямо передбачали б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, а сторонами у справі є юридичні особи, справа підлягає розгляду в господарському суді; позивач зазначив, що обраний ним спосіб захисту відповідає положенням статей 55, 124 Конституції України, статей 15, 16 Конституції України; суд апеляційної інстанції помилково послався на приписи статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (у чинній редакції), не врахувавши, що згідно з пунктом 9 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності КПК, продовжують свою дію у порядку КПК 1960 року, а зміна, скасування та припинення такого заходу відбувається у порядку, передбаченому КПК 1960 року; встановлений статтею 234 Кримінально-процесуального кодексу України порядок оскарження дій слідчого не надає позивачу можливості оскаржити арешт у порядку кримінального провадження.
Відповідач у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; за статтею 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Разом з тим, відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції господарських судів; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.
У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарському кодексі України, а саме участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; спір про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень; приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації; захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права. За змістом статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею; суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з матеріально-правовою вимогою про звільнення з-під арешту орендованої ним земельної ділянки, як способу захисту своїх майнових прав, вважаючи, що перебуває з відповідачем - Прокуратурою міста Києва у земельних правовідносинах та між ними існує спір про право; разом з тим з матеріалів справи вбачається, а судами вірно відзначено, що підставою звернення з позовом є обставини у зв'язку з виконанням Прокуратурою міста Києва її функцій як єдиної централізованої системи органів державної влади, що відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі. Поданий позов не обґрунтовано наявністю у відповідача повноважень в галузі земельних відносин, існуванням у відповідача статусу учасника відносин у сфері господарювання, в зв'язку з чим суди обґрунтовано вказали на непідвідомчість цього спору господарським судам України.
Судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкового застосування судами до спірних правовідносин частин 1, 3, 4 статті 174 чинного Кримінального процесуального кодексу України, що визначає порядок звільнення майна з під арешту та передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, та що таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом, враховуючи, що спірний арешт застосовано до набрання чинності цим Кодексом, а за пунктом 9 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України арешт майна, застосований під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності КПК, продовжують свою дію у порядку КПК 1960 року, зміна, скасування та припинення такого заходу відбувається у порядку, передбаченому КПК 1960 року; встановлений статтею 234 Кримінально-процесуального кодексу України (1960 року) порядок оскарження дій слідчого не надає позивачу можливості оскаржити арешт у порядку кримінального провадження.
Однак, таке невірне застосування норм процесуального права не вплинуло на вірність висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, за змістом статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства; право на звернення до суду за захистом має кожна особа (стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та доводи; належним чином проаналізували предмет та підстави поданого позову, а їх висновки щодо непідвідомчості цього спору господарським судам є законними та обґрунтованими.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 частини 1 статті 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж-Інвест Груп" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 910/3518/15-г Господарського суду міста Києва та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.02.2015 залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: І. Алєєва
І. Рогач