11 червня 2015 року Справа № 914/4330/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.
суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.15
у справі№914/4330/14 Господарського суду Львівської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
доКомунального підприємства "Сколетеплоенерго" Сколівської міської ради
простягнення
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Сіндряков О.В. за дов. від 18.04.14;
від відповідача: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у грудні 2014 року заявлений позов про стягнення з Комунального підприємства "Сколетеплоенерго" Сколівської міської ради 203 220,99 грн з яких: 123 810,00 грн - основного боргу, 42 542,28 грн - пені, 26 448,53 грн інфляційних втрат та 10 420,18 грн - 3% річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості природного газу поставленого за договором купівлі-продажу від 28.12.12 №13/2920-БО-21. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 22, 193, 231 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.02.15, ухваленим суддею Крупник Р.В, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 985,11 грн - пені, 25 503,50 грн - інфляційних втрат, 10 282,55 грн - 3% річних. В решті позову відмовлено. Суд першої інстанції установив порушення відповідачем зобов'язань з оплати поставленого газу у строки передбачені договором. В частині стягнення 123 810,00 грн - основного боргу судом відмовлено, оскільки позовна заява надійшла до суду після оплати відповідачем суми цього боргу. Водночас, суд визнав помилковими надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних тому відмовив у стягненні 945,03 грн інфляційних втрат і 137,63 грн 3% річних. Щодо вимог про стягнення пені, то суд встановив, що розрахунок пені здійснений неправильно та в супереч приписам пункту 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відтак після перерахунку вказав на обґрунтованість пені у розмірі 41 970,22 грн. Разом з цим, місцевий суд враховуючи повну сплату відповідачем боргу і збитковість діяльності підприємства та те, що газ за договором продається для споживання бюджетними установами та організаціями, зменшив розмір пені на 50% та стягнув пеню у сумі 20 985,11 грн. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 509,525, 526, 530, 549, 551, 611, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 233 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України,
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Костів Т.С. - головуючого, Марко Р.І., Кордюк Г.Т., постановою від 24.03.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 02.02.15 та постанову від 24.03.15 у справі скасувати в частині відмови у стягненні 20 985,11 грн пені і прийняти в цій частині нове рішення про стягнення спірних коштів. В решті рішення та постанову у справі товариство просить залишити без змін. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статті 233 Господарського кодексу України, статей 549, 550, 551, 552 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та неврахування судами абзацу 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.12 №6, і підпункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.11 №18. При цьому, скаржник вважає, що господарські суди зменшивши розмір пені не з'ясували усі обставин, котрі є умовою для застосування судом цього права та виходили лише з інтересів відповідача не врахувавши, при цьому, негативні наслідки які були спричинені позивачеві зменшенням розміру цієї пені. Окрім цього, на думку скаржника відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені в розумінні пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Від Комунального підприємства "Сколетеплоенерго" Сколівської міської ради отримано заперечення на касаційну скаргу, в якому останній просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Комунального підприємства "Сколетеплоенерго" Сколівської міської ради 203 220,99 грн з яких : 123 810,00 грн - основного боргу, 42 542,28 грн - пені, 26 448,53 грн інфляційних втрат та 10 420,18 грн - 3% річних. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, визнав доведеним факт порушення відповідачем зобов'язань з сплати вартості отриманого газу у визначені договором купівлі-продажу від 28.12.12 №13/2920-БО-21 строки, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 25 503,50 грн інфляційних втрат і 10 282,55 грн 3% річних, та зменшив заявлену до стягнення суму пені до 20 985,11 грн, відмовивши у решті позовних вимог. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині зменшення судом розміру пені на 50%, а саме на суму 20 985,11 грн, відтак рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Як убачається зі змісту судових рішень у справі, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені до 20 985,11 грн, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, судами установлено, що відповідач є комунальним підприємством, створеним з метою забезпечення постачання теплової енергії, що виробляється цим підприємством, бюджетним установам та організаціям, та фактично не є споживачем газу. Також, судами попередніх інстанцій взято до уваги збитковість діяльності підприємства та недофінансування і нестабільність надходжень коштів із бюджету, внаслідок чого відповідач не мав змоги своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за отриманий газ. Враховано судами і повну сплату відповідачем заборгованості до початку розгляду справи по суті. Щодо доводу скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суди не дослідили негативні наслідки спричинені позивачеві, то відповідно до приписів статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру пені, так і визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи установлені судами обставини, висновок судів обох інстанцій про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 20 985,11 грн та відмову у стягненні її решти, визнається правомірним. Посилання скаржника, як на судову практику, на інші постанови Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами приписів статей 233 Господарського кодексу України, статей 549, 550, 551, 552 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», абзацу 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.12, підпункт 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Інші доводи скаржника також визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.03.15 у справі № 914/4330/14 залишити без змін.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець