Справа № 752/8924/14-ц
Провадження №: 2/752/1151/15
30.04.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.
за участі секретаря судового засідання Ткачук М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання права користування жилим приміщенням,
27.01.2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Київської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі ордеру № 32379 від 27 лютого 1976 року, виданого на виконання рішення виконкому Подільської райради від 03 лютого 1976 року № 50, ОСОБА_3 було надано право на заняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 18.04 кв.м., на сім'ю з трьох осіб, до складу якої входив і він, як син ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_1, коли йому виповнилося 3 роки, померла його матір - ОСОБА_4 у зв»язку з чим фактично його розвитком та вихованням до досягнення 16 річного віку, займалися дідусь та бабуся по матері за місцем їх проживання в с. Самсони, Козелецького району, Чернігівської області. Після смерті дідуся та бабусі, його батько ОСОБА_3 забрав його до себе, та зареєстрував за місцем свого проживання за адресою - АДРЕСА_1. Згодом у нього не склалися відносини зі співмешканкою батька, то відповідно, вона, стала створювала обставини, при яких його проживання в спірній квартирі стало неможливим, а тому він більшості часу мешкав у своєї тітки ОСОБА_5 в смт. Козелець, Чернігівської області, а коли в 1994 році одружився, то став проживати у родині дружини. У той же час, позивач періодично продовжував бувати в спірній квартирі, надавав батькові кошти на проведення квартирної плати, допомагав здійснювати поточні ремонті роботи в квартирі тощо. Батько ніколи не вимагав від позивача виписатися (знятися з реєстрації) із квартири, але, коли, восени 2002 року, він звернувся до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві для заміни паспорту, то тоді стало відомо про те, що рішення Харківського районного суду міста Києві від 06.07.1998 року він був визнаний втратившим право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1. Зі змісту зазначеного рішення слідує, що суду не було відомо про місце його проживання, а також про те, що стало причиною його відсутності. Звернення позивача до батька щодо можливого скасування вказаного рішення або надання дозволу на повторну його реєстрацію в квартирі, були сприйнятті ним в агресивній та образливій формі, йому було заявлено, що квартира в майбутньому буде належати його дружині. Незважаючи на те, що незаконно був визнаний втратившим право користування спірним приміщенням, однак заради спокою батька не оскаржував зазначене рішення. З метою офіційного працевлаштування у 2011 році з дозволу ОСОБА_6, яка приходиться родичкою його дружини був зареєстрований (без вселення в житло) у будинку АДРЕСА_2. У подальшому, батько розійшовся з дружиною ОСОБА_10, вони помирилися з батьком ОСОБА_3, і він періодично, став з ним проживати в квартирі АДРЕСА_1. Після розлучення зі своєю дружиною ОСОБА_7 і, починаючи з весни 2012 року, з дозволу та волевиявлення наймача спірної квартири, батька ОСОБА_3, вселився в квартиру на правах члена сім'ї наймача, ніс фактично обов'язки члена сім'ї наймача квартири, а саме, надавав батьку грошові кошти для здійснення квартирної плати, підтримував квартиру в належному технічному стані, робив у квартирі ремонтні роботи, придбавав необхідні речі для створення належних умов для проживання, з батьком мали спільний сімейний бюджет та разом вели спільне господарство, піклувався про стан здоров»я батька. Квартира АДРЕСА_1 є постійним місцем проживання позивача, іншого житла не має. ІНФОРМАЦІЯ_2 раптово помер батько, він організував його поховання і поминальні ритуали.
Посилаючись на те, що його батько, наймач ОСОБА_3, не був проти його реєстрації в спірній квартирі, поселився та проживав у цій же квартирі зі згоди батька, вони вели спільне домашнє господарство, але то його стан здоров'я, то відрядження, то хвороба та інші життєві обставини не призвели до такої дії, однак вважає, що він набув права на користування житловою площею тому, є всі підстави у судовому порядку визнати його членом сім'ї наймача, просив визнати за ним право постійного користування спірним житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 з зазначених у позовній заяві підстав.
Представник відповідача Київської міської ради, будучи присутньою у судовому засіданні, позов ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити в задоволенні заявлених вимог з тих підстав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що наймач квартири АДРЕСА_1 дав згоду на його вселення до спірної квартири, та їх проживання однією сім»єю.
Представник третьої особи Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, будучи присутньою у судовому засіданні, пояснила, що вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши думку учасників розгляду справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Подільської райради від 03.02.1976 року №50 ОСОБА_3 27.02.1976 року було видано ордер №32379 на право зайняття житлової площі готельного типу за адресою: АДРЕСА_1, розміром 18,04 кв.м., що складається з 1 кімнати на сім»ю з трьох осіб: ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4. син ОСОБА_1 (а.с. 6).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11,12).
За даними довідки №664, виданої 12.05.2014 року КП «ЖЕО-111 Голосіївського району», ОСОБА_3 дійсно мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 25.03.1976 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8).
За даними довідки №395, виданої 04.04.2014 року КП «ЖЕО-111 Голосіївського району», ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 27.04.1990 року. Знятий з реєстраційного обліку 17.12.1998 року за рішенням суду. (а.с.9).
Як видно зі змісту рішення Харківського районного суду м. Києва від 06.07.1998 року ОСОБА_1 був визнаний таким, що втратив право користування житовим приміщенням по АДРЕСА_1. Позовні вимоги про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням заявив ОСОБА_3, який у судовому засіданні пояснював, що спірна квартира була отримана ним у 1976 році, однак діти в ній не проживають з моменту народження. Будь-яких відносин із дітьми він не підтримує, де вони знаходилися на вирішення справи і чим займалися не знав (а.с.10).
Наразі, зі змісту зазначеного рішення слідує, що суд, визнавши ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 не мав можливості перевірити причини не проживання останнього за вказаною адресою.
У судовому засіданні позивач стверджував, що на момент смерті його матері йому виповнилося тільки три роки, ним опікувалися батьки матері, з ними він же проживав. Коли досяг повноліття то батько, ОСОБА_3 забрав його до себе у м. Київ, однак він не зміг проживати з батьком через погане ставлення до нього співмешканки батька, а тому став проживати у своєї тітки, оскільки дід та баба на той час уже померли. До батька приїжджав періодично, підтримували родинні зв»язки. У 2002 році звернувся до паспортного столу для заміни паспорту та дізнався про рішення суду, яким його було визнано втративши право користування житловим приміщенням у спірній квартирі, однак не з»ясовував у батька чому він так поступив, тому, як не бажав загострювати стосунки з його співмешканкою. У зв»язку з необхідністю працевлаштування зареєструвався у житловому будинку родичів своєї дружини. Згодом батько розлучився зі своєю дружиною, потребував сторонньої допомоги, а тому з його ж дозволу весною 2012 року він поселився у спірній квартирі, оскільки він на той час також мав не дуже добрі відносини зі своєю дружиною. З батьком проживали однією сім»єю, вели спільне господарство.
За правилами ст. 64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обв'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Правилами ст. 65 цього Кодексу встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згоди всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 підтвердила, що ОСОБА_3 знала тривалий період часу, підтримували дружні стосунки, останній мав поганий фізичний стан здоров»я і за характером був складною людиною. В спілкуванні розказував, що його дружина ОСОБА_10 погано ставилася до сина. Був задоволений, що син повернувся до нього, не заперечував щодо його проживання. Син придбавав необхідні речі, а саме диван, холодильник, дещо ремонтували в квартирі, син давав йому кошти на квартплату, однак ОСОБА_3 витрачав їх на свої потреби в тому числі і придбання спиртного, а на її зауваження з цього приводу не реагував.
Свідок ОСОБА_11 також пояснила суду, що проживала по сусідству зі ОСОБА_3 з 2011 року і на той час ОСОБА_3 проживав у квартирі один, а з весни 2012 року у квартирі став проживати разом з ним його син ОСОБА_1. Вона часто зустрічала їх на вулиці, бувала з ним у квартирі, стверджувала, що ОСОБА_3 та його син вели спільне господарство, проживали однією сім»єю, ОСОБА_1 придбав для себе спальне місце, також купив холодильник, намагався облаштувати квартиру, робили незначний ремонт. ОСОБА_3 мав поганий стан здоров»я і в той же час дозволяв собі вживати спиртні напої.
За даними заяви ОСОБА_1 від 22.12.20121 року на ім.»я начальника Козелецького ЦПЗ УДППЗ «Укрпошта» та анкети учня ОСОБА_12. - ОСОБА_1 фактично проживає за адресою - АДРЕСА_1. (а,с. 14.15).
Факт облаштування позивачем спірного житлового приміщення, а саме придбання холодильника підтверджується не тільки свідками ОСОБА_9 і ОСОБА_11 а й даними товарно-транспортної накладної №68000 від 12.07.2012 року про замовлення ОСОБА_1 доставки холодильника «Дніпро» на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.19).
Позивач також надав суду підтвердження про виконання ним свого обов»язку щодо поховання батька (а.с.96-98).
Відповідно до рекомендацій, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України"з наступними змінами та доповненнями, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з»ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім»ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім»ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз»яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім»ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули право користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, а саме отримання ОСОБА_3 спірної квартири у користування з урахуванням інтересів сина ОСОБА_1, смерті матері позивача та його виховання дідом і бабою, а згодом і тіткою, визнання позивача втративши право користування цим же приміщенням, а також його вселення до квартири весною 2012 року і проживання зі згоди наймача ОСОБА_3, є підставою для висновку суду, що позивач поселився до квартири АДРЕСА_1 зі згоди наймача ОСОБА_3, який йому приходився батьком, проживали однією сім»єю, вели спільне господарство.
Наразі, за встановлених обставин, суд не може прийняти до уваги заперечення представника відповідача про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутність письмової згоди наймача спірної квартири на вселення позивача до цієї ж квартири не є підставою для висновку, що наймач не давав згоду на вселення позивача, про висловлювання померлим ОСОБА_3 заперечень щодо вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 не надано суду доказів представником відповідача.
Отже, заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання за ним права користування квартирою АДРЕСА_1, підлягають задоволенню судом.
На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.64,65 ЖК УРСР, ст.ст. 3,5,10,11,60, 88,212,213-215,218 ЦПК України суд, -
позові вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Голосіївська районна у м.Києві державна адміністрація про визнання права користування жилим приміщенням, задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Плахотнюк К.Г.