Справа № 726/1777/14-ц
Провадження №2/726/23/15
Категорія 43
26.05.2015 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівців у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., при секретарі Руснак Н.В., Кузняк А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернівці справу за первинним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення та зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю суд, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів в якому вказує, що рішенням виконавчого комітету Садгірської районної ради народних депутатів від 19.12.1986 року за будинковолодінням № 15 закріплено службове приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка складається із однієї кімнати площею 22,8 м.кв., яка надана в користування ОСОБА_1, який вселився туди разом із своєю сім'єю у складі дружини та двох дітей, та в даний час зареєстровані там.
В даний час ніхто із членів сім'ї позивача та він сам не проживають у вказаній квартирі, натомість проживають без реєстрації сторонні особи, відповідачі по справі, які знаходяться там без будь-яких законних підстав.
Зазначає, що на усні зауваження щодо добровільного виселення із займаної квартири відповідачі не реагують, а тому позивач просить суд ухвалити рішення, яким виселити їх із квартири АДРЕСА_1
Відповідачі за первинним позовом надіслали до суду зустрічний позов в якому вказують, що в 1995 році ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 4000 доларів США та в подальшому, будучи не взмозі повернути позичені кошти, запропонував ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу переоформити на неї спірну однокімнатну квартиру. Пізніше, зі згоди ОСОБА_1, який усно надав їм право на проживання, позивачі за зустрічним позовом вселились у вказану квартиру де проживають по цей час. Вказують також, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано статус дітей-сиріт та вони знаходяться на квартирному обліку.
В своєму позові позивачі посилаються також і на те, що у вказаній квартирі вони прожили вже майже 20 років та вважають, що набули право власності на неї за набувальною давністю, оскільки заволоділи нею добросовісно, користувались нею відкрито та безперервно.
Зазначають, що у ОСОБА_2 в 2006 році діагностовано злоякісне утворення, іншого житла та коштів на його придбання у сім'ї нема, а тому просить суд ухвалити рішення яким визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
У судовому засіданні представники ОСОБА_8, ОСОБА_9, які діють від імені позивача пояснили, що ОСОБА_1 ніколи не обіцяв віддати у власність чи переоформити на ОСОБА_2 чи членів її сім'ї вказану квартиру та не надавав права на вселення туди, а тому вважають, що проживання відповідачів за первинним позовом у спірній квартирі є самовільним захопленням його квартири та перешкоджанням у користуванні його службовим житлом. Доводи за зустрічним позовом не визнає, заперечує проти викладених у них позиції, вважає, що немає жодних підстав для визнання за відповідачами права власності на квартиру за набувальною давністю, просить суд виселити відповідачів за первинним позовом із спірної квартири як таких, які не мають права користування нею.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що він, працюючи в ЖЕКу отримав вказану квартиру як службову по ордеру, проте в даний час ордер ним загублено та пред'явити його в судове засідання немає можливості. Дійсно в 1996 році він взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 4000 доларів США та не маючи змоги повернути вказані кошти, в рахунок виплати заборгованості оплачував витрати по найму квартири відповідачам. Зазначає, що останні погрожували йому, примушували розрахуватись по борговим зобов'язанням та вимагали віддати їх спірну квартиру. У добровільному порядку він не давав їм дозвіл на вселення у квартиру, тому відповідачі самовільно вселились в неї та без його згоди почали там жити. Зустрічний позов не визнає, просить виселити відповідачів за первинним позовом із займаної ними квартири.
Відповідач за первинним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні вказала, що в 1995 році вона дала в борг ОСОБА_1 4000 доларів США, які останній не повернув та в рахунок погашення боргу мав переоформити на неї спірну квартиру та надав згоду на проживання там. Зазначає, що вона разом із своєю сім'єю безперешкодно, з дозволу ОСОБА_1, (з яким вони товаришували та довіряли один одному) який дав їй ключі від спірної квартири, в'їхали туди та проживали протягом майже 20 років, що підтверджує факт добросовісного заволодіння майном та безперервність проживання в ньому. За цей час вона за кошти сім'ї неодноразово здійснювала капітальний та поточний ремонти, брала участь у витратах на загальний ремонт будинку, сплачувала витрати на комунальні послуги, що підтверджує відкритість користування майном. За час проживання у квартирі ОСОБА_1 не просив повернути йому у користування квартиру, не заявляв про права на неї, проте тепер, коли вона йому знадобилась, порушуючи дані ним раніше обіцянки та домовленості вирішив повернути квартиру собі та виселити їх із неї. Позовні вимоги за первинним позовом категорично не визнає, натомість просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на спірну квартиру, як це вказано у зустрічному позові.
ОСОБА_3, який являється чоловіком ОСОБА_2 дав пояснення аналогічні викладеним у зустрічному позові та наголосив, що вселення у квартиру не було самовільним, а відбувалось зі згоди ОСОБА_1, оскільки вони були в приязних стосунках та останній пообіцяв переоформити на них квартиру в рахунок погашення боргу в 4000 доларів США. У задоволенні первинного позову просив відмовити, зустрічний позов підтримує.
ОСОБА_4, в судовому засіданні вказала, що вона є онукою ОСОБА_2 та в той час коли відбувались події з вселенням у квартиру у 1996 році була ще маленькою та майже нічого не пам'ятає, а тому дати пояснинь з приводу даних обставин не може. Проте пояснила, що все своє життя вона прожила у вказаній спірній квартирі, брала участь у витратах по оплаті комунальних послуг та інших витратах по утриманню майна. Первинний позов не визнає, просить зустрічний позов задовольнити.
ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він являється онуком ОСОБА_2 та щодо обставин, які відбувались в 1995 році нічого не знає, проте зі слів рідних обізнаний про порядок вселення у квартиру, яке відбувалось безперешкодно та зі згоди ОСОБА_1 Зазначає, щу він у вказаній квартирі живе з дитинства, вільно та відкрито нею користувався всі ці роки, іншого житла у його сім'ї немає, а тому не визнає вимоги за первинним позовом про їх виселення та просить задовольнити зустрічний позов.
Представник Чернівецької міської ради, яка є відповідачем за зустрічним позовом, позов не визнає та в своїх запереченнях проти позову вказує, що позивачі вселились туди самовільно та незаконно, оскільки не мали на це ніяких правових підстав, право власності на вказану квартиру належить територіальній громаді міста, відсутні докази того, що вони прожили там більше 10 років, а тому просить відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Свідок ОСОБА_10, знайома позивачів та відповідачів суду пояснила, що в 1996 сторони по справі між собою дружили, підтримували гарні стосунки, допомагали один одному. Вона пам'ятає, що сім'я ОСОБА_2 вселились до квартири безперешкодно, як їй відомо, з дозволу ОСОБА_1, який ніколи не звертався до ОСОБА_2 з проханням про звільнення квартири. Свідком конфлікту сторін вона не була, проте знає про боргові зобов'язання розміром 4000 доларів ОСОБА_1 перед ОСОБА_2. Зазначає також, що відповідачі за первинним позовом прожили у спірній квартирі майже 20 років, робити там ремонт, брали участь у загальних витратах на будинок.
ОСОБА_11, працівник ПП «Садгора» та сусідка ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_1 отримав службову квартиру працюючи в ЖЕКу, проте в подальшому там почали проживати ОСОБА_2 та проживають там близько 20 років по цей час. Зазначає, що вона ніколи не була свідком жодного конфлікту через спірну квартиру між сторонами.
Свідок ОСОБА_12, яка являється сусідкою сім'ї ОСОБА_2 вказує, що там вони проживають близько 20 років, користуються нею відкрито, неодноразово здійснювали ремонт, встановлювали лічильники, покращували умови життя в квартирі. Про дані факти відомо всім мешканцям будинку. ОСОБА_1 не знає та за 20 років жодного разу не бачила.
ОСОБА_13, сусідка, вказує, що знає ОСОБА_2 майже 20 років, весь цей час вони проживають у спірнуй квартирі. За цей час неодноразово здійснювали ремонтні роботи по покращенню умов життя. ОСОБА_1 не знає та ніколи не бачила.
Свідок ОСОБА_14, сусідка, розповіла, що ОСОБА_2 знає давно, майже 20 років, бачила як вони робили ремонт у квартирі, та здійснювали покращення фасаду. Попередніх мешканців квартири як і ОСОБА_1 не знає.
Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін та свідків, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, приходить до висновку про обґрунтованість первинного позову та необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі та про безпідставність зустрічного позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Садгірської районної ради народних депутатів м. Чернівці № 246/15 від 19.12.1986 року, розглянувши клопотання адміністрації і профкому будинкоуправління № 15 та Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району було вирішено закріпити за вказаним будинкоуправлінням службове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, яка складається із однієї кімнати житловою площею 22,8 м.кв. без комунальних послуг для старшого майстра будинкоуправління № 15 ОСОБА_1. (а.с.5)
Згідно ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Статтею 122 ЖК УРСР передбачено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Згідно ст. 123 ЖК УРСР порядок користування службовими жилими приміщеннями встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. До користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу.
ОСОБА_1 не надано до суду оригінал чи копію ордеру на право проживання у спірній квартирі, проте таке його право ніким не оспорюється та підтверджуються зокрема вищевказаною копією рішення виконавчого комітету Садгірської районної ради народних депутатів м. Чернівці та твердженнями, які представник Чернівецької міської ради виклав у своїх запереченнях проти зустрічного позову. Таким чином в судовому засіданні знайшов своє відображення факт права ОСОБА_1 на користування квартирою АДРЕСА_1, адже вона надана йому у відповідності до житлового законодавства.
Встановлено також, що останній вселився у вказану квартиру разом із своєю сім'єю та місце їхнього проживання зареєстроване там з 1987 року. (а.с.6)
Таким чином встановлено, що власником спірної квартири є територіальна громада м. Чернівці, а основним квартиронаймачем є ОСОБА_1 який там зареєстрований разом із своєю сім'єю. Дані факти підтверджуються також і довідкою Садгірської районної у м. Чернівці ради № 01-21/587 від 09.09.2014 року.
Разом з тим, в матеріалах справи знаходить своє підтвердження і та обставина, що у спірній квартирі з 1996 року проживають без реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, що підтверджується довідкою ЖРЕПу № 15 № 123 від 12.01.2011 року та довідками квартального комітету № 19 № 61 та № 47 від 05.07.2011 року та17.07.2014 року. У вказаних довідках йдеться також і про те, що вказані мешканці вселились у спірну квартиру безперешкодно.
Визначаючи вид правовідносин, які виникли між сторонами по справі, правові підстави та обставини вселення та проживання сім'ї ОСОБА_3 у вказаній квартирі, прохання про виселення їх та правовий механізм врегулювання даного спору, суд виходить з наступного
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.
Так, ОСОБА_1 в своєму позові та наданих поясненнях заперечує обставину надання права відповідачам на вселення до квартири, а обґрунтовує це самовільним вселенням туди без його дозволу. Проте такі посилання, обрані як позиція позивача з метою спонукання суду до прийняття позитивного рішення на його користь, та не знаходять свого відображення зібраними по справі доказами.
Так, про безперешкодність та безумовність вселення відповідачів по первинному позову у спірну квартиру свідчить зокрема позиція відповідачів, яка є послідовною, логічною,одностайною та не надуманою. Обставина виникнення між сторонами боргових зобов'язань підтверджується вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 25.06.1997 року, який є належним доказом та доказуванню не підлягає. Доведеним суд вважає і той факт, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виникла усна домовленість про те, що останній в добровільному порядку надає їй та її сім'ї для проживання спірну квартиру та дозволив їм проживати там безумовно на невизначений термін до того часу поки він не сплатить їй борг в сумі 4000 доларів США. Дані факти узгоджуються як показаннями відповідачів так і свідків, які вказують про безперешкодність вселення у квартиру, наявність у них ключів від квартири, а також підтверджуються письмовими доказами по справі, зокрема висновком про результати розгляду звернення ОСОБА_9 до органів внутрішніх справ від липня 2014 року та довідками квартального комітету. Підтвердженням такого висновку свідчить і той факт, що протягом 18 років ОСОБА_1 жодним чином не намагався повернути у своє користування спірну квартиру, не пред'являв вимог до її мешканців, зокрема і в судовому порядку, не приймав будь-яких мір та ніяким способом не заявляв та не попереджував про намір виселити відповідачів із займаного приміщення, натомість останні відкрито користувались наданим їм у добровільному порядку житлом надіючись на те, що в подальшому ОСОБА_1. оформить квартиру на них.
Таким чином, визначаючи порядок вирішення спору та норму, яку необхідно застосувати до спірних правовідносин, суд виходить з того, що вселення відповідачами у квартиру не було самовільним, а було здійснено за згодою основного квартиронаймача, тобто ОСОБА_1, який дозволив проживати там сім'ї ОСОБА_2.
Встановлено також, що умовами, на яких відповідачі вселились у квартиру, було безстроковість та безоплатність, а також відсутність будь-якого письмового договору, а тому застосування положень ст. 91-97 ЖК УРСР, які регулюють правовідносини піднайму жилого приміщення застосовуватись до спірних правовідносин не можуть.
За таких умов, суд вважає, що при вирішенні даного спору застосуванню підлягають положення ст. 98 ЖК УРСР, які вказують, що наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.
Таким чином, оскільки спірна квартира знаходиться у власності територіальної громади, а ОСОБА_1 є тільки її наймачем та не має повноважень на розпорядження таким майном, він не мав правомочностей передати службове житлове приміщення у власність ОСОБА_2, проте дозволити тимчасово проживати в ній на невизначений термін міг, що і зробив. За таких умов, з точки зору Житлового кодексу УРСР відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 є тимчасовими мешканцями у спірній квартирі, право на вселення та проживання до якої на невизначений термін та безоплатно надав їм основний квартиронаймач ОСОБА_1
Відповідно до положень ст. 99 ЖК УРСР піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Згідно ч.3 ст. 98 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ними, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а у разі відмови - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Викладене свідчить про те, що оскільки власником спірної квартири є територіальна громада, а основним квартиронаймачем є ОСОБА_1, який отримав дане службове житлове приміщення відповідно до вимог закону, у відповідачів за первинним позовом відсутні будь-які правові підстави володіти чи користуватись вказаним житлом всупереч вимогам основного квартиронаймача.
Що стосується вимог за зустрічним позовом про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, судом повідомляється наступне.
Як було зазначено вище, у відповідності до ст. 99 ЖК УРСР тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Разом з тим у відповідності до вимог ч. 1 ст 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
До обов'язкових вимог набуття права власності на майно за набувальною давністю відноситься добросовісне заволодіння майном, відкритість та безперервність у його володінні.
Пункт 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі Постанова) № 5 від 07.02.2014 вказує про те, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Так дійсно, згідно вищевказаних довідок ЖРЕПу та квартального комітету, а також пояснень свідків позивачі по зустрічному позову безперервно проживають у спірній квартирі близько 19 років.
Факт відкритого користування квартирою також безумовно підтверджується показами свідків та матеріалами справи з яких встановлено, що сім'я ОСОБА_3 не приховувала свого проживання у квартирі, проводила там поточні ремонти, брали участь у загальних витратах на утримання всього будинку.
Проте судом володіння квартирою добросовісним визнано бути не може, оскільки ОСОБА_2 та члени її сім'ї при заволодінні в 1996 році чужим майном, а саме спірною квартирою, знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності, оскільки їм було відомо, що квартира належить територіальній громаді, а ОСОБА_1 отримав цю квартиру згідно ордера у встановленому законом порядку та є основним квартиронаймачем. Починаючи з 1996 року позивачі за зустрічним позовом знали про те, що квартира не є їхньою власністю, а вони проживають у ній з дозволу ОСОБА_15, який своє право володіння та користування службовим житловим приміщенням не відчужував, позбавлений не був та не відмовлявся від нього.
За таких умов, вимога про визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю за зустрічним позовом задоволена судом бути не може, у зв'язку з безпідставністю.
Що стосується інших письмових доказів, які знаходяться в матеріалах справи, зокрема про надання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 статусу дітей сиріт, перебування їх на квартирному обліку та інші подібні докази, суд, у відповідності до ч. 3 ст. 58 не бере їх до уваги, оскільки вони не стосуються предмета доказування у даній справі ані щодо позову про виселення, ні що стосується визнання права власності за набувальною давністю.
Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь, якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, судовий збір в розмірі 243,60 грн. сплачений позивачем за первинним позовом слід стягнути з відповідачів на його користь.
Керуючись ст.ст. 98, 99, 118, 122, 123 ЖК УРСР, ст. 344 ЦК України, 10,11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -
Первинний позов ОСОБА_1 задовольнити .
Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1
В зустрічному позові ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернівецької області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук