03 червня 2015 року м. Київ К/800/65589/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.
Бившевої Л.І.
Шипуліної Т.М.
за участю секретаря Титенко М.П.
за участю представників:
позивача:Бойко Р.І.
відповідача:не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції
Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від
24.12.2012
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від
10.09.2013
у справі № 1170/2а-3886/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградпостач"
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції
Кіровоградської області Державної податкової служби
про визнання неправомірним та скасування податкових повідомлень-
рішень, -
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.12.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровоградпостач" задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 09.07.2012 №0000410224 та №0000420224
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.12.2012 і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.2, п.198.6 ст. 198, ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 1666220,00 грн. Крім того, перевіркою встановлено завищення позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2011 року на 235968,00 грн.
У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 99/22-4/37168244 від 22.06.2012 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 09.07.2012: №0000410224, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2499331,00 грн., в тому числі 1666220,00 грн. за основним платежем та 833111,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000420224, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 235968,00 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем та приватним підприємством «Дніпрокомплект» укладено договір №040125 від 04.01.2011 року. На підтвердження виконання умов якого надано: рахунки на оплату товару, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, виписку з банківського рахунку позивача.
Також, позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Технокомплект» укладено договір поставки продукції №41 від 11.05.2011 року, факт реального виконання якого підтверджується: актом приймання-передачі товару, податковими накладними, доказами оплати.
Крім того, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Санрайз-Стиль» укладено договір поставки продукції №01/08/11 від 01.08.2011 року. На підтвердження реального виконання умов зазначеного договору позивачем надано: товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні, виписку з банківського рахунку позивача.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Згідно доводів податкового органу, викладених в касаційній скарзі, реальність виконання укладених правочинів спростовується висновками актів: ДПІ у Оболонському районі м. Києва «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Санрайз-Стиль» від 12.04.2012 року №116/22-5/37096243; Дніпродзержинської ОДПІ «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Дніпрокомплект» від 01.08.2011 року №3449/238/23-206/25018797 та «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Дніпрокомплект» від 07.03.2012 року №1118/23-206/25018797; Основянської МДПІ м.Харкова Харківської області «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «НВП «Технокомплект» від 10.04.2012 року №399/22-407/25455948.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вищезазначені акти перевірок контрагентів позивача не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів, оскільки лише фіксують певні факти порушення цими підприємствами податкового законодавства.
Крім того, позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).
Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.
Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.
2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 у справі № 1170/2а-3886/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна