"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/11112/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого суддіМалиніна В.В.,
суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 лютого 2013 року № Ф-134, зобов'язання відповідача повернути позивачу безпідставно сплачені кошти за серпень-грудень 2011 року в сумі 1031,99 грн., за січень-серпень 2012 року в сумі 3020,63 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року залишено без розгляду адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в місті Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання протиправним та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу безпідставно сплачені кошти за серпень-грудень 2011 року в сумі 1031,99 грн., за січень-серпень 2012 року в сумі 3020,63 грн.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України в місті Каневі та Канівському районі Черкаської області від 15 лютого 2013 року № Ф-134 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вересень-грудень 2012 року в сумі 1710,72 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції, прийнятого по суті, скасовано, у задоволені позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач у письмових запереченнях, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржуване нею рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована як фізична особа - підприємець 13.05.2010 р. Канівською районною держаною адміністрацією Черкаської області, ідентифікаційний номерНОМЕР_1, свідоцтво серії НОМЕР_2. Перебуває на спрощеній системі оподаткування з 01 січня 2012 року та є пенсіонером, отримує пенсію за віком з 11.08.2009 року, призначеної на пільгових умовах.
15.02.2013 року відповідачем прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134 про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 1710грн. 72 коп.
Не погодившись з мотивами нарахування єдиного внеску, позивач оскаржила вимогу пенсійного фонду до суду.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив, що в діях відповідача відсутні порушення пенсійного законодавства, суб'єкт владних повноважень при винесенні оскаржуваної вимоги про сплату боргу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
З даним висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується та вважає їх передчасним з оглядну на наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року
№ 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) з наступними змінами.
Пунктом першим частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено такий вид пенсій, як пенсія за віком.
У пункті 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV зазначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного грошового утримання, зокрема й відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.
Разом з тим відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсії на підставах, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) передбачено такі види пенсій: трудові пенсії - за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років; соціальні пенсії.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України гарантії громадян на соціальний захист, колегія суддів дійшла висновку, що особи, яким пенсії призначені зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, є пенсіонерами за віком, і це відповідає Прикінцевим положенням Закону № 1058-ІV. Таким чином, ФОП, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність оскаржуваної вимоги управління ПФУ не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, натомість рішення суду першої інстанції, яким вирішено скасувати відповідну вимогу відповідача є законним.
Слід також зазначити, що Верховний Суд України аналогічний правовий висновок висловив, зокрема, у постановах від 27 травня та 3 червня 2014 року №№ 21-173а14, 21-125а14, відповідно.
Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
З огляду вказане, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу про адміністративне судочинство України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Каневі та Канівському районі Черкаської області про визнання протиправною та скасування вимоги, скасувати, залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: О.Ф. Ситников
В.В. Швець