27 травня 2015 року м. Київ К/800/15634/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді - Загороднього А.Ф.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року
у справі № 804/3298/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чапаєва-Плюс»
до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановила:
ТОВ «Чапаєва-Плюс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 19 лютого 2014 року № 0000422201.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Верхньодніпровської державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 19 лютого 2014 року № 0000422201.
Верхньодніпровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Верхньодніпровською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Чапаєва - Плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15 серпня 2012 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23 січня 2014 року № 45/4-16-22-01/36723329.
На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 19 лютого 2014 року №0000422201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, (робіт, послуг) за основним платежем на суму 250500 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 62625 грн., з огляду на порушення позивачем вимог пункту 209.2 та підпункту 209.15.1 «б» пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.
Згідно підпункту «б» 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит, зокрема є отримання послуг з використання сільськогосподарської техніки, крім отримання її у фінансову оренду (лізинг).
Відповідно до підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України лізингові операції поділяються на оперативний лізинг (оренда) та фінансовий лізинг (оренда).
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:
- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
- балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;
- майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Чапаєва-Плюс» (орендатор) та ТОВ «Технік машинес Інтернешенел» (орендодавець) укладені договори оренди сільськогосподарської техніки з правом викупу, а саме: від 30 вересня 2010 року № 3009а, від 10 лютого 2011 року № 1002а, від 27 вересня 2011 року № 2709-1а, від 01 березня 2012 року № 01034, від 10 лютого 2011 року № 1003а. За умовами цих договорів орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування сільськогосподарську техніку (комбайни зерноуборочні, жатки для соняшника, трактор колісний) та сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату, а також має право викупити орендоване майно за встановленою договором вартості. Пункти 6.7 договорів оренди з правом викупу визначили такі операції для цілей оподаткування саме як оперативну оренду (лізинг). Сторонами укладені додаткові угоди про продовження строку дії цих договорів.
Аналізуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановили, що договори, укладені між ТОВ «Чапаєва Плюс» та ТОВ «Технік машинес Інтернешенел», не містять зазначених у підпункті 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПК України умов, властивих договорам фінансового лізингу, і відповідно, є договорами оперативного лізингу (оренди із правом подальшого викупу).
Пунктом 153.7 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в такому порядку:
- передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій із оренди землі та жилих приміщень;
- передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом первинними документами, а саме: договорами, додатковими угодами до них, специфікаціями, актами приймання-передачі орендованого майна, актами здачі-приймання робіт (наданих послуг оренди), податковими накладними, фінансовими документами, які підтверджують сплату орендарем орендної плати; звітом про дебетові і кредитові операції, актами приймання-передачі майна у власність, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 19 лютого 2014 року № 0000422201, оскільки позивачем було правомірно сформовано податкову звітність з податку на додану вартість за наслідками договорів оренди із подальшим право викупу, які визначені для умов оподаткування як договори оперативного лізингу.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев