"21" травня 2015 р. м. Київ К/9991/28756/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Малеко»
на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року
у справі № 2а-4010/10/2370
за позовом Державної податкової інспекції у м. Черкаси
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малеко»
про стягнення заборгованості з орендної плати за землю, -
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року, адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - ДПІ у м. Черкаси; позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Малеко» (далі - ТОВ «Малеко»; відповідач) задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Малеко» до Державного бюджету України через ДПІ у м. Черкаси заборгованість з орендної плати за землю в розмірі 32 816,57 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за відповідачем обліковується податковий борг з орендної плати за землю в розмірі 32 816,57 грн., який складається із суми в розмірі 32 574,22 грн., самостійно визначеної платником у податкових деклараціях орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009 і 2010 роки та донарахованої контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями № 0000461503/0 від 20 січня 2010 року, № 0000451503/0 від 20 січня 2010 року, № 0005741503/0 від 01 квітня 2010 року, № 0005991503/0 від 06 квітня 2010 року, які не скасовані в адміністративному або судовому порядку, а також пені в розмірі 242,35 грн., що виникла внаслідок несплати узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій та податкових повідомлень-рішень.
Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення з ТОВ «Малеко» податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, а також правомірності розподілу ним сплачених товариством сум на погашення податкового боргу, штрафних санкцій та пені відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III).
Колегія суддів вважає зазначений висновок судів передчасним, зважаючи на таке.
Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
У разі визначення податкового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах «а» - «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, платник податків зобов'язаний погасити нараховану суму податкового зобов'язання протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.
Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-III узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.
При цьому слід враховувати, що підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.
Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
А відтак, суду для правильного вирішення спору необхідно достеменно з'ясувати, чи мало місце в даному випадку самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум розглядуваних податкових зобов'язань в рахунок погашення його податкового боргу попередніх податкових періодів та врахувати, що такі повноваження у контролюючого органу на час виникнення спірних правовідносин були відсутні.
З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на те, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Малеко» задовольнити частково.
Скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.