"03" червня 2015 р. Справа № 908/53/15-г
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.
при секретарі Томіній І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2132 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 05.03.15 року у справі № 908/53/15-г
за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, м. Запоріжжя,
до Комунальної установи "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради, с. Урицьке Запорізького району Запорізької області,
про стягнення 353 806,04 грн.
Позивач - Державна екологічна інспекція у Запорізькій області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Комунальної установи "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради, відповідача, про стягнення 353806,04 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.03.2015 року у справі № 908/53/15-г (суддя Гончаренко С.А.) в позові було відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області Іщенка Г.А. завідуючого господарством до Комунальної установи "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України у зв'язку з передачею його на поруки колективу КУ «Веселівський психоневрологічний інтернат» ЗМР строком на 1 рік
Таким чином, в судовому порядку доведено такі факти, як неправомірність поведінки завідуючого установи відповідача, вина заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття господарським судом рішення про відшкодування шкоди.
Також вказує на те, що посилання відповідача на норми-статті 23 Кодексу України про надра є безпідставним, оскільки суть його правопорушення полягає у здійсненні спеціального водокористування без дозволу і саме за спеціальне водокористування без дозволу виконано розрахунок заподіяної шкоди..
При цьому, як вказує позивач, чинним законодавством встановлено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.05.2015 року на 12:00 год.
Представники сторін в судове засідання 18.05.2015 року не з'явились.
30.04.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав клопотання (вх.№7089 від 30.04.2015 року), в якому просив розглядати справу без участі його представника та зазначив, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року розгляд справи було відкладено на 03.06.2015 року.
В судове засідання 03.06.2015 року представник позивача не з"явився.
02.06.2015 року позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду подав клопотання (вх.№8634 від 30.04.2015 року), в якому просив розглядати справу без участі його представника та вказував на те, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 03.06.2015 року також не з"явився, на адресу Харківського апеляційного господарського суду повернулась направлена відповідачу копія ухвали від 18.05.2015 року з відміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".
Відповідно до пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, з 05.12.2012р. по 07.12.2012р. інспекторами Державної екологічної інспекції у Запорізькій області проводилась позапланова перевірка дотримання вимог водоохоронного законодавства КП "Веселівський психоневрологічний інтернат". За результатами перевірки був складений акт, в якому зазначено, що в період з 01.01.2012 по 07.12.2012 Комунальна установа "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької міської ради здійснювала забір води з підземного водоносного горизонту (артезіанської свердловини №1) без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог ст. 44, 49 Водного Кодексу України. За вказаний період було забрано 8126 м3 води (8126 м.куб : 342 діб = 23,76 м куб на добу), що підтверджується довідкою відповідача вих. № 901 від 13.12.2012 р. за підписом директора установи, скріпленим печаткою.
Відповідно до Методики розрахунку розміру відшкодування збитків, заподіяних державі, внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів за період з 01.01.2012 по 07.12.2012 розмір шкоди, заподіяної державі КП "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької обласної ради внаслідок забору води із артезіанської свердловини №1 без дозволу на спеціальне водокористування становить 353806,04 грн.
Артезіанська свердловина, з якої відповідачем здійснювався забір води знаходиться на його території, що підтверджується матеріалами справи, а саме - актом перевірки, та не заперечується позивачем.
Статтею 66 Конституції України проголошено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Відповідно до ст.ст. 48, 49 Водного кодексу України під спеціальним водокористуванням розуміється забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Статтею 110 Водного кодексу України передбачена відповідальність за порушення водного законодавства. Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.
Згідно ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок: порушення водного законодавства.
Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Згідно ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності зараховуються на розрахункові рахунки місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища за місцем вчинення правопорушення
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на те, що відповідач в порушення вимог статті 66 Конституції України, пункту 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України здійснює спеціальне водокористування без спеціального дозволу, у зв"язку з чим відповідно до статей 110, 11 Водного кодексу України, статей 47, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 1166 Цивільного кодексу України він має відшкодувати шкоду, завдану зазначеним порушенням природоохоронного законодавства, в розмірі 353806,04 грн.
При цьому, позивач зазначає, що такі факти, як неправомірність поведінки особи, вина заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою доведено в судовому порядку, при цьому посилається на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 31.05.2013р. (набрала законної сили 10.06.2013р.), якою Іщенка Г.А. - завідуючого господарством КУ "Веселівський психоневрологічний інтернат" Запорізької міської ради, було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України за нереабілітуючими обставинами, у зв'язку з передачею його на поруки трудовому колективу строком на 1 рік.
Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, посилався на те, що відповідно до ч. 1 статті 23 Кодексу України "Про надра" землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
З матеріалів справи та специфіки діяльності установи вбачається, що вода відповідачем використовувалась на господарсько-питні та господарсько-побутові потреби та максимально допустимий об'єм видобутої води, передбачений ст. 23 Кодексу України "Про надра" в 300 м3 не перевищувався. Доказів того, що відповідачем у спірний період вода використовувалась на інші потреби ніж господарсько-питні та господарсько-побутові, позивачем не надано.
Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, відповідачем у відповідності зі статтею 23 Кодексу України "Про надра", в межах наданої йому в користування земельної ділянки здійснено забір прісної підземної води на господарсько-питні та господарсько-побутові потреби, об'єм якої не перевищив 300 кубічних метрів на добу, що вкладається у передбачені законодавством межі видобування підземних вод землекористувачами без дозволів.
Колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду обгрунтованими, зважаючи на таке.
Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до положень статей 46, 48 ВК України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, статті 49 ВК України).
Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).
Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.
Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.
Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.
Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".
Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".
Тобто, сатття 23 Кодексу України про надра не застосувується лише у тому випадку, коли видобування води перевищує 300 кубічних метрів на добу і таке видобування не пов"язане із задоволенням не власних господарсько-побутових потреб, а інших - виробничих потреб підприємства.
Як вірно встановив місцевий господарський суд, вода відповідачем використовувалась на господарсько-питні та господарсько-побутові потреби максимально допустимий об'єм видобутої води, передбачений ст. 23 Кодексу України "Про надра" в 300 м3, не перевищувався.
При цьому, за специфікою діяльності підприємство відповідача є закладом охорони здоров"я, тобто не є виробничим підприємством і доказів того, що відповідачем у спірний період вода використовувалась на виробничі та інші потреби, які не є господарсько-питними та господарсько-побутовими, позивачем не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні.
У зв"язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач в порядку статті 23 Кодексу України про надра звільнений від обов"язку отримання дозволу на спеціальне водокористування.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 01.04.2015 р. у справі № 922/2610/14.
Отже господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 05.03.2015 року у справі № 908/53/15-г залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 08.06.2015 року.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Гончар Т. В.
Суддя Гребенюк Н. В.
З оригіналом згідно:
Помічник судді Євтушенко Є.В.
11.06.15 р.