ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 червня 2015 року № 826/5224/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до 1.Міністерства внутрішніх справ України
2.Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій
області
про визнання наказів № 865 від 07 серпня 2014 року, № 1680 о/с від 27 серпня
2014року та наказу № 361 о/с від 07 жовтня 2014 року протиправними,
поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного
прогулу,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі по тексту - відповідач 2).
Просив суд:
- визнати протиправними накази Міністра внутрішніх справ України № 865 від 07.08.2014, № 1680 о/с від 27.08.2014 в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу);
- визнати протиправним наказ Головного управління МВС в Донецькій області № 361 о/с від 07.10.2014 в частині нарахування йому вислуги років та відсутності в ньому пільгового обчислення вислуги років;
- поновити його на посаді начальника оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління МВС України в Донецькій області у званні підполковника міліції;
- стягнути з Головного управління МВС України на його користь середній заробіток за час його роботи з 01.10.2014 по 06.03.2015;
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.03.2015 по день поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його протиправно звільнено 27.08.2014 з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, який дискредитує звання рядового і начальницького складу, оскільки ним не було скоєно вказаного вчинку, а також про своє звільнення він дізнався лише 06.03.2015, а до вказаної дати продовжував виконувати службові обов'язки, накази, завдання та розпорядження керівництва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2015 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні 12.05.2015 підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, вказав, що з наказами про звільнення його ознайомлено не було, у зв'язку з чим він продовжував працювати до 06.03.2015, будь-яких дискредитуючих вчинків не скоював. Вважає, що строк звернення до суду з даним позовом порушений ним з поважних причин.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 12.05.2015 позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, суду надала письмові заперечення проти позову, просила позов залишити без задоволення.
Відповідач 2 явку уповноваженого представника в судове засідання 12.05.2015 не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду належним чином повідомлений, суду надано запереченням щодо позовних вимог позивача та клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з порушенням позивачем строків звернення до суду з даним позовом.
Ухвалю суду Окружного адміністративного суду від 11.06.2015 відмовлено відповідачу 2 - Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене та не прибуття відповідача 2 у судове засідання, в судовому засіданні 12.05.2015 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, остання посада - начальник оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, підполковник міліції.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 865 від 07.08.2014 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення статті 65 Конституції, частини 3 статті 3, частини 1 статті 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, підполковника міліції - ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Вказаний наказ було реалізовано наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1680 о/с від 27.08.2014, яким підполковника міліції ОСОБА_1, начальника оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, звільнено з органів внутрішніх справ України у запас (із поставленням на військовий облік).
Суду доказів на підтвердження ознайомлення позивача з вищезазначеними наказами не надано.
Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 361 о/о від 07.10.2014 ОСОБА_1 визначено вислугу років в календарному обчисленні - 18 року 00 місяців 22 дні.
Із вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 06.03.2015.
Позивач, вважаючи зазначені накази відповідачів протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 N565-XII (далі по тексту - Закон N565-XII) та іншими.
Відповідно до статті першої Закону №565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно статті 18 Закону №565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі по тексту - Положення №114).
Згідно пункту 66 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення (у запас Збройних Сил України або у відставку).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного позивачем наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.08.2014 №865 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Артемівського МВ, Дружківського МВ, Краматорського МВ, УБОЗ, УКР, УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області» відповідач 1, керуючись статтями 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, посилається на порушення позивачем статті 65 Конституції України, частини третьої статі 3 та частини першої статті 5 Закону України «Про міліцію», а також порушення присяги працівника органів внутрішніх справ, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382.
Так, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України затверджений Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV (далі по тексту - Дисциплінарний статут №3460-IV. Статут).
Дисциплінарний проступок це - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту №3460-IV).
Відповідно до статті 5 вказаного Статуту за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим статутом, статтею 7 якого передбачені обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо дотримання службової дисципліни.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту №3460 - IV визначено види дисциплінарних стягнень, які накладаються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни. Серед них є і звільнення з органів внутрішніх справ.
Статтею 14 цього ж Статуту визначений порядок накладення таких дисциплінарних стягнень.
Аналізуючи розділ VII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд приходить до висновку, що звільнення за пунктом 66 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу є самостійною та безумовною підставою для звільнення і додаткового посилання на норму Дисциплінарного статуту не потребує, оскільки позивача звільнено зі служби саме за скоєння дискредетуючого вчинку, а не дисциплінарного проступку, тоді як ці поняття є не тотожними.
Слід зазначити, що звільнюючи позивача з органів внутрішніх справ відповідачем 1 застосований саме механізм застосування дисциплінарного стягнення, при цьому не звернуто увагу, що звільнення відбулося за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, що є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.
Отже, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню статті 12-14 Дисциплінарного статуту, якими визначений порядок накладення дисциплінарних стягнень.
Такої ж правової позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалі віл 26.03.2013 у справі К/9991/44350/11.
Так, відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно частини третьої статті 3 Закону України «Про міліцію» N565-XII у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.
Частиною першою статті 5 вказаного Закону N565-XII передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №382 «Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України» передбачено, що працівники міліції складають присягу наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».
Разом з тим, ні Положенням № 114, ані іншим нормативним актами не розкрито поняття «проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу».
Таким чином, це оціночне поняття та в кожному окремому випадку визначається, чи міститься в діях окремого працівника такий проступок. Отже для визнання особи такою, що здійснила вчинок, який дискредитує звання рядового і начальницького складу, необхідно достовірне встановлення факту відповідного вчинку.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами даної адміністративної справи, що підставою для винесення спірних наказів про звільнення позивача став висновок від 07.08.2014 службового розслідування за фактом порушення дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області та УМВС України.
В ході службового розслідування встановлено причетність позивача до протиправних дій та зв'язків з так званою «Донецькою Народною Республікою», зокрема те, що ОСОБА_1 спільно із старшим оперуповноваженим в особо важливих справах оперативно-пошукового відділу УКР ГУМВС підполковником міліції ОСОБА_2 (колишній працівник ВКР Краматорського МВ) та оперуповноваженими ВКР Краматорського МВ ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 тісно спілкувалися, неодноразово проводили зустрічі з керівниками місцевих осередків ДНР, а також причетний до незаконного зберігання та приховування зброї, яка була вилучена у працівників міськвідділу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачами не надано суду жодного доказу у підтвердження обставин, на які відповідачі посилаються у вказаному висновку службового розслідування.
До матеріалів службового розслідування надано довідку «Про результати вивчення окремих напрямків діяльності Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області» яка містить відомості стосовно позивача, аналогічні відомостям, зазначеним у висновку за результатами службового розслідування від 07.08.2014, а також узагальнену інформацію щодо проведеного психологічного інтерв'ю зі співробітниками Краматорського МВ ГУМВС України в області, де взагалі не зазначений позивач.
Разом з тим, суду 08.05.2015 надано пояснення ОСОБА_6, який займав посаду начальника Краматорського міськвідділу та вказує, що у квітні 2014 року в зв'язку з окупацією міста Краматорська бандформуваннями ДНР, наказом начальника Головного управління МВС України в Донецькій області було відряджене до ОПВ УКР Головного управління МВС України в Донецькій області у підпорядкування ОСОБА_1. За командою керівництва він забезпечував зберігання табельної зброї Краматорського міськвідділу. Коли сховище виявилося під загрозою виявлення сепаратистами, до заходів щодо його збереженню був залучений начальник оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку ОСОБА_1. Після звільнення міста Краматорська зброя була повернена в міськвідділ ним разом з ОСОБА_1.
Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 № 230 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за N 541/23073 (далі по тексту - Інструкція №230)
Службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції № 230.
Пунктом 5.1 вказаної Інструкції №230 встановлено строк службового розслідування, який за загальним правилом може тривати місяць із дня видання наказу про його призначення.
Разом з тим, відповідно до пункту 6.3 Інструкції №230 особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України. Вказаним пунктом також встановлено, що забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.
З матеріалів справи вбачається, що службове розслідування, результати якого викладені у висновку від 07.08.2014, проведене на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07.08.2014 №793; спірний наказ Міністерства внутрішніх справ України №865 теж від 07.08.2014, тобто, призначення службового розслідування, проведення перевірки, прийняття висновків по результатам цієї перевірки та притягнення позивача до відповідальності здійснене відповідачем 1 в один день.
За таких обставин, суд вважає, що службове розслідування було проведено поверхово, неповно, не всесторонньо та без встановлення всіх обставин по справі.
Також з матеріалів справи вбачається, що пояснення у позивача не відбирались, з наказом про проведення службового розслідування, з висновками цього розслідування та прийнятими на його наслідком наказами про звільнення, позивач ознайомлений не був, що не спростовано в судовому засіданні.
Таким чином, зазначення у висновку службового розслідування від 07.08.2014 про вчинення позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд не враховує з огляду на те, що ці висновки не підтверджені належними доказами.
Крім того, позивач наголошував на том, що його не було повідомлено про звільнення та він отримував накази та завдання керівництва та продовжував працювати до 06.03.2015, надавши суду в якості доказів щоденні плани роботи Краматорського міськвідділу.
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача 2, викладені у письмових запереченнях щодо позову, що вказані щоденні плани не є належним доказом у справі, оскільки не були затверджені керівництвом УКР Головного управління МВС України в області, тому не мають братися судом до уваги, з огляду на те, що позивачем, серед інших, надано суду плани роботи УКР, УБНОЕ, УБК, яки дисилокуються в місті Краматорську Донецької області на 08.2014, 05.12.2014, 08.12.2014, які затверджені заступником начальника УКР ГУМВС України в Донецькій області Коміссаровим Е.А., а також плани роботи УКР, УБК, яки дислокуються в м. Краматорську Донецької області на 03.11.2014, 18.02.2015, 19.02.2015, 20.02.2015, 21.02.2015, 26.02.2015, 02.03.2015, 03.03.2015, 04.03.2015, які затверджені заступником начальника УКР ГУМВС України в Донецькій області Васицьким А.Б.
Всі зазначені вище плани роботи підписані начальником відділу УКР ГУМВС України у Донецькій області Семененком А.Г. та посвідчені печаткою Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області і підтверджують, що після винесення наказів про звільнення позивача від 07.08.2014 та 27.08.2014, останньому керівництвом надавалися службові завдання.
Згідно відомостей з Книги № 1067 за 2014 рік від 24.07.2014 видачі й приймання озброєння та спеціальних засобів Краматорського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області, в графах про отримання зброї зазначене прізвище - ОСОБА_1 як такого, що отримував зброю 29.07.2014 (двічі), 05.08.2014 та 05.09.2014.
Представник відповідача 2 у своїх письмових запереченнях щодо позову наполягала на необізнаності, ким саме отримувалась зброя, оскільки у позивача є брат - ОСОБА_10, який обіймав посаду старшого оперуповноваженого Краматорського міськвідділу Головного управління МВ України в Донецькій області, тобто працівник органів справ з однаковими із позивачем прізвищем та ініціалами. Суд, з урахуванням пояснень позивача про отримання ним зброї, критично ставиться до вказаних доводів відповідача, оскільки із матеріалів справи вбачається, що в графі «підпис в отриманні» значаться різні підписи, а 29.07.2014 дві особи - ОСОБА_1 отримували зброю.
Згідно наказу Головного управління МВС України в Донецькій області № 1640 від 18.09.2014 «Про відрядження працівників УКР ГУМВС та ОВС Донецької області» ОСОБА_1 в числі інших працівників було відряджено до міста Маріуполя з 31.08.2014 до 29.09.2014, тобто після звільнення з органів внутрішніх справ.
Позивач також зазначає, що наказом Міністра внутрішніх справ України від № 1802 о/с від 08.09.2014, тобто на час існування оскаржуваних наказів про звільнення з органів внутрішніх справ, його було нагороджено відомчою заохочувальною відзнакою - нагрудним знаком «За відвагу в службі» та підтверджує зазначене фотознимком.
Відповідачами не спростовано факту нагородження позивача 08.09.2014, однак не надано суду вказаного наказу.
Крім того, в матеріалах справи наявна копія протоколу обшуку від 27.09.2014, складеного ОСОБА_1 в межах матеріалу досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014220000000572 від 14.07.2014, на підставі ухвали слідчого судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Герцова О.М. від 23.09.2014, що крім іншого підтверджує продовження проходження позивачем служби після прийняття наказів про звільнення.
Згідно частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачі при звільненні позивача діяли у межах повноважень, але не у спосіб, що передбачений діючим законодавством, а отже наявні всі підстави для визнання протиправними та, для повного захисту порушених прав позивача, скасування оскаржених наказів про звільнення позивача № 865 від 07.07.2014 та № 1680 о/с від 27.08.2014.
Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Оскільки позивача було звільнено з органів внутрішніх справ України 27.08.2014, тому останнім робочим днем вважається саме 27.08.2014, внаслідок чого, позивач підлягає поновленню на посаді з 28.08.2014.
Слід зазначити, що суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про поновлення його в органах внутрішніх справ у званні підполковника міліції, оскільки оскаржуваними наказами пр звільненні позивача не було позбавлено звання.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнати протиправним наказу Головного управління МВС в Донецькій області № 361 о/с від 07.10.2014 в частині нарахування йому вислуги років та відсутності в ньому пільгового обчислення вислуги років, суд зазначає наступне.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» у зв'язку з винесенням відповідачами наказів про звільнення з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, які дискредитують звання рядового та начальницького складу, позивачу визначено вислугу років у календарному обчисленні - 18 років 00 місяців 22 дні.
Оскільки, суд зробив висновок про неправомірне звільнення позивача з посади та вирішив поновити його на попередній посаді, оскаржуваний наказ № 361 о/с від 07.10.2014 щодо позивача, підлягає визнанню протиправним та скасуванню, як похідна вимога позову.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час його роботи з 01.10.2014 по 06.03.2015, а також - за час вимушеного прогулу з 07.03.2015 по день прийняття постанови у справі, суд зазначає наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 №499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №205/14896 (далі за текстом - Інструкція № 499).
Пунктом 1.18 Інструкції № 499 визначено, що при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Відповідно до пункту 2.2.5 Інструкції № 499 у разі звільнення зі служби виплата посадового окладу за займаною посадою припиняється з дня, наступного за днем виключення особи рядового чи начальницького складу зі списків особового складу органу, підрозділу, закладу чи установи органів внутрішніх справ.
При цьому, за приписами абзацу 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У матеріалах справи наявна довідка про доходи позивача, видана УФЗБО ГУМВС України в Донецькій області 05.03.2015, з якої вбачається, що загальна сума доходу позивача за період серпень - вересень 2014 року становить 17 248,73 грн., в тому числі за серпень 8 108,38 грн. та за вересень 9 140,73 грн.
При цьому, оскільки позивач був звільнений з посади в серпні 2014 року, розрахунок середньомісячного грошового забезпечення має бути проведений, виходячи з грошового забезпечення за червень та липень 2014 року.
Крім того, як встановлено в судовому засіданні та підтверджується наданою довідкою позивач фактично продовжував працювати на своїй посаді до 06.03.2015 та, як підтверджено поясненнями відповідачів, отримував грошове забезпечення і після 27.08.2014, тобто, після дати свого звільнення з посади, до жовтня 2014 року.
Втім, позивача було звільнено 27.08.2014 зі служби в органах внутрішніх справ, тому суд не погоджується з його доводами про стягнення на його користь середнього заробітку за час його роботи з 01.10.2014 по 06.03.2015, оскільки вважає періоди з 28.08.2014 (дати, наступної за датою фактичного звільнення позивача) по 30.09.2014 (дати, до якої позивач отримував грошове забезпечення), з 01.10.2014 по 06.03.2015 (дати, коли позивач дізнався про своє звільнення) та з 07.03.2015 по день поновлення на службі - саме періодом вимушеного прогулу.
За вказаних вище обставин, суд позбавлений можливості здійснити розрахунок розміру грошового забезпечення та визначити певний розмір виплати, який підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу.
Керуючись часини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги, що позивач перебував на грошовому утриманні в Головному управління МВС України в Донецькій області, суд, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає, що порушене право позивача в частині реалізації права на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає поновленню шляхом зобов'язання Головного управління МВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.10.2014 по день фактичного поновлення на посаді.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінюючи правомірність рішення відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Судовий збір у відповідності до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 5 Закону України «Про судовий збір» зі сторін не стягується.
Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 865 від 07 серпня 2014 року у частини звільнення начальника оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області № 1680 о/с від 27 серпня 2014 року в частині звільнення начальника оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
4. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління внутрішніх справ України в Донецькій області № 316 о/с від 07 жовтня 2014 року в частині нарахування ОСОБА_1 вислуги років та відсутності в ньому пільгового обчислення вислуги років.
5 Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника оперативно - пошукового відділу управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 28 серпня 2014 року.
6. Зобов'язання Головне управління Міністерство внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення на посаді.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Постанова суду підлягає негайному виконанню у частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головучий суддя І.О. Іщук
Судді І.М. Погрібніченко
В.П. Шулежко