04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" червня 2015 р. Справа№ 910/2684/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Тищенко А.І.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В.;
відповідача: Полєжаєва К.О.;
третьої особи: Галков І.О.;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою
відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.04.2015р.
у справі №910/2684/15-г (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"
до Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
про стягнення 16 889,74 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) 16 889,74 грн. (з них: 5 448,42 грн. - 3% річних, 14 402,23 грн. - інфляційні втрати), нарахованих на суму заборгованості, яка виникла за договором фінансового лізингу №807/04/2007 від 25.04.2007р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було здійснено своєчасний розрахунок за договором фінансового лізингу №807/04/2007 від 25.04.2007р., у зв'язку з чим у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що позивач здійснює нарахування інфляційних втрат до 31.12.2014р. та 3% річних до 15.01.2015р., тоді як борг було погашено відповідачем 13.05.2014р. Згідно з контррозрахунком відповідача, в даному випадку підлягає стягненню лише 1 334,76 грн. 3% та 3 883,83 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі - третя особа).
Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/2684/15-г від 15.04.2015р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні витрати у розмірі 14 402,23 грн., 3% річних у розмірі 5 448,42 грн. та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2684/15-г від 15.04.2015р. повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом обставини, викладені в апеляційній скарзі, ідентичні тим, які наводились відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.06.2015р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Тищенко А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Тищенко А.І.
08.06.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому було наведено виправлений контррозрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, які на думку відповідача можуть бути стягнуті на користь позивача.
В судовому засіданні 08.06.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2684/15-г від 15.04.2015р. повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В судовому засіданні 08.06.2015р. представники позивача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги відповідача, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 08.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
25.04.2007р. між третьою особою, як лізингодавцем, та відповідачем, як лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу №807/04/2007 (далі - Договір фінансового лізингу) (том справи - 1, аркуші справи - 20-27).
За умовами Договору фінансового лізингу (п.1.1) лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку (далі - майно) у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією (тип: спецтехніка; марка, модель: ескаватор-навантажувач 4 CX SM (1 одиниця); № шасі: буде встановлено в Акті здачі-приймання майна; рік випуску: 2007; специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 25.04.2007р. і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу як предмет лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.
Відповідно до п.п.6.3, 6.4 Договору фінансового лізингу загальна вартість лізингових платежів, які підлягають до сплати лізингоодержувачем лізингодавцю складає 112 373,56 умовних одиниць (у.о.), включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 14 436,33 у.о. Лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору.
В Додатку №1 до Договору фінансового лізингу сторонами було погоджено графік внесення лізингових платежів (том справи - 1, аркуш справи - 28).
В п.4.3 Договору фінансового лізингу передбачено, що строк дії останнього обраховується з дати його підписання сторонами. Договір припиняється після виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених законом або Договором.
30.07.2009р. між третьою особою та відповідачем було укладено додаткову угоду №807/04/2007/R до Договору фінансового лізингу (том справи - 1, аркуш справи - 29-30), в якій сторони договору дійшли згоди щодо викладення графіку внесення лізингових платежів в новій редакції.
На виконання умов Договору фінансового лізингу третя особа передала, а відповідач прийняв предмет лізингу (екскаватор-навантажувач 4 CX SM в кількості одна одиниця), про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна №РН-0000295 від 31.07.2007р. (том справи - 1, аркуш справи - 31).
Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу, третя особа звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 57 673,27 грн. заборгованості за Договором фінансового лізингу (з них: 56 781,82 грн. - основний борг, 735,32 грн. - неустойка, 156,13 грн. - 3% річних).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013р. у справі №910/16237/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 57 673,27 грн. позовні вимоги було задоволено повністю, присуджено до стягнення з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 56 781,82 грн. основного боргу, 735,32 грн. неустойки, 156,13 грн. 3% річних, 1 720,50 грн. судового збору (том справи - 1, аркуші справи - 32-38). Задовольняючи позовні вимоги, суд встановив факт прострочення Фірмою "Т.М.М."- Товариством з обмеженою відповідальністю виконання грошового зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. вищевказане судове рішення було залишено без змін (том справи - 1, аркуші справи - 39-46).
Згідно з положеннями ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
05.12.2013р. між третьою особою, як кредитором, та позивачем, як набувачем, було укладено договір уступки права вимоги (заміни сторони у зобов'язанні) №224/11-2013 від (том справи - 1, аркуш справи - 70), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) кредитор передає, а набувач приймає право вимоги зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу №807/04/2007 від 25.04.2007р., укладеного між третьою особою та відповідачем (далі - боржник). За даним договором набувач отримує всі права та обов'язки, належні кредитору відносно боржника, а саме право вимоги від боржника належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі: оплат лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, належних до оплати за умовами договору лізингу та законодавства України.
У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні у справі №910/16237/13 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" його правонаступником відповідно до договору про відступлення права вимоги №224/11-2013 від 05.12.2013р. - Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/16237/13 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" було задоволено (том справи - 1, аркуші справи - 47-49).
Вказані обставини не заперечуються учасниками судового процесу у справі №910/2684/15-г та відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач виконав рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2013р. у справі №910/16237/13 лише 16.01.2015р., у зв'язку з чим у позивача відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України виникло право на стягнення з відповідача 5 448,42 грн. 3% річних та 14 402,23 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 56 781,82 грн., стягнуту за судовим рішенням у справі №910/16237/13.
Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ст. 806 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання перед відповідачем за Договором фінансового лізингу, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 56 781,82 грн.
Вказана сума боргу була стягнута з відповідача в судовому порядку за рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013р. у справі №910/16237/13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі №910/16237/13 було здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні у справі №910/16237/13 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" його правонаступником відповідно до договору про відступлення права вимоги №224/11-2013 від 05.12.2013р. - Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД".
Тобто, позивач, як новий стягувач та кредитор, набув право вимоги до відповідача, як боржника.
Наведені обставини сторонами та третьою особою не заперечуються та не оспорюються.
В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2011р. у справі №10/25).
Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у разі, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Судом було з'ясовано, що відповідач виконав рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2013р. у справі №910/16237/13 лише у січні 2015 року.
Натомість відповідач вважає, що він оплатив заборгованість раніше, а саме 13.05.2014р., тобто в день списання коштів з рахунку відповідача на рахунок органу Державної виконавчої служби України.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З наявної в матеріалах справи банківської виписки по рахунку відповідача вбачається, що 13.05.2014р. відповідач здійснив оплату боргу на користь третьої особи на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.04.2014р. у справі №910/16237/13 шляхом перерахування на рахунок Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві грошових коштів в сумі 59 393,77 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 84).
Водночас, з наданої позивачем виписки по його банківському рахунку вбачається, що борг у розмірі 59 393,77 грн. на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.04.2014р. у справі №910/16237/13 була перерахований Відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві на рахунок позивача 16.01.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 87).
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який встановлює відповідальність суб'єктів переказу.
В п.30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
З наведеного випливає, що моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи, що заборгованість у розмірі 59 393,77 грн. у справі №910/16237/13 була перерахована органом Державної виконавчої служби України на рахунок позивача лише 16.01.2015р., то саме з цієї дати вказане грошове зобов'язання відповідача за Договором фінансового лізингу є виконаним та таким, що припинилось. Тобто, позивач правомірно здійснив нарахування інфляційних втрат за період з 01.08.2013р. по 31.12.2014р., а 3% річних за період з 01.08.2013р. по 15.01.2015р.
За розрахунком колегії суддів, який збігається з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 5 448,42 грн. та інфляційні втрати у розмірі 14 402,23 грн.
Інших підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/2684/15-г, окрім невірно визначеного позивачем періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних, відповідачем не наведено.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/2684/15-г прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2015р. у справі №910/2684/15-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/2684/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Тищенко
А.І. Мартюк