ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.06.2015Справа №910/7533/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ"
про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди у розмірі 91 350,00 грн.
Суддя Бондарчук В.В.
Представники:
від позивача: Дряхлов Є.О.
від відповідача: Пльотка П.Ю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" (далі-позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ" (далі-відповідач) про:
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ" у найближчому випуску професійного щотижневого журналу «НефтеРынок», а також на сайті www.nefterynok.info опублікувати спростування недостовірної інформації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна", поширеної на 15 сторінці випуску №1-2 від 19.01.2015 р. у спеціальній рубриці на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що і спростовуване повідомлення;
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" 91 350,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що поширені відомості щодо діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" не відповідають дійсності, є недостовірними та порушують ділову репутацію позивача, внаслідок чого останньому було завдано моральної шкоди.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.03.2015 р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
20.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав заперечення на позовну заяву, в яких просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його особистих немайнових прав та завдання діловій репутації позивача моральної шкоди, а також зазначає, що вся інформація, яка була опублікована відповідачем у щотижневому журналі «НефтеРынок» була отримана із текстів судових рішень.
У судовому засіданні 20.04.2015 р. оголошувалася перерва до 18.05.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
18.05.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких заперечує проти доводів, викладених відповідачем у запереченні на позовну заяву.
У судовому засіданні 18.05.2015 р. оголошувалася перерва до 08.06.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України.
03.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких заперечує проти доводів, викладених відповідачем у запереченні на позовну заяву.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 08.06.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -
19 січня 2015 року на 15 сторінці щотижневого журналу «НефтеРынок», а також в мережі Інтернет на сайті www.nefterynok.info було опубліковано статтю під заголовком: «Роснефть» продолжает терять из-за Ладыженского», яка містить інформацію наступного змісту:
«ООО «ТНК-Индастриз Украина» обратилось в Киевский апелляционный хозяйственный суд с иском к ГП «Укртранснефтепродукт», ООО «Укройлпродукт», ПАО «Концерн Галнафтогаз» и ООО «Кийтрансойл Плюс» с требованием вернуть нефтепродукты, которые достались ответчикам незаконным путем. Дочерняя структура «Роснефти» в Украине требовала возврата тех нефтепродуктов, которые были вывезены ответчиками с нефтебазы по адресу: Киевская область, г. Васильков, ул. Партизанской коммуны, 18.
Отметим, что при первом рассмотрении дела в Хозяйственном суде Киева «ТНК-Индастриз» было отказано в удовлетворении требований, так как компания предоставила недостаточно доказательств своей правоты. Кроме того, суд посчитал, что предприятию следовало обратиться с иском к каждому ответчику отдельно, а не ко всем сразу.
В итоге 16 декабря 2014 года Киевский апелляционный хозяйственный суд полностью согласился с доводами первой инстанции и принял решение отказать «ТНК-Индастриз» в удовлетворении его требований.
Напомним, «ТНК-Индастриз» пытается вернуть нефтепродукты, которые были вывезены с Васильковской нефтебазы после их конфискации. Это топливо было арестовано в результате уголовного производства за сотрудничество «ТНК-Индастриз» с такими компаниями, как Soprema Trading Ltd, Ksandro Enterprise Ltd, Prosperity Developments S.A., ООО «Зовнитрансгаз» и др., связанными с беглым олигархом Сергеем Курченко и махинациями с импортом. Очевидно, компании Курченко прошли аккредитацию и проверку службы безопасности бывшей «ТНК-ВР» (сейчас «РН-Украина», СБ курируют Михаил Ясельский и Михаил Завийский), а ответственность за принятие решения о сотрудничестве, которое, по имеющимся данным, не влекло большого экономического эффекта для «Роснефти», лежит на директоре ООО «ТНК-Индастриз Украина» Геннадии Ладыженском, который не понес наказания за потерю в итоге почти 10 тыс. т. нефтепродуктов на сумму около $10 млн. Согласно сообщению компании, Ладыженскому всего лишь не продлили рабочий контракт на 2015 год «по состоянию здоровья», передав пост Андрею Сахипьянову.».
Як зазначає позивач, поширена інформація є недостовірною, не відповідає дійсності та є такою, що порушує і негативно впливає на ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна".
На підтвердження недостовірності інформації, викладеної відповідачем 19 січня 2015 року на 15 сторінці щотижневого журналу «НефтеРынок», а також в мережі Інтернет на сайті www.nefterynok.info, позивач посилається на те, що TOB «ТНК-Індастріз Україна» не зверталося до Київського апеляційного господарського суду з позовом до ДП «Укртранснафтопродукт», TOB «Укройлпродукт», ПАТ «Концерн Галнафтогаз» та TOB «Кийтрансойл Плюс» з вимогою про повернення нафтопродуктів, оскільки з боку TOB «ТНК-Індастріз Украйна» була подана апеляційна скарга про необґрунтованість і незаконність повернення позовної заяви TOB «ТНК-Індастріз Україна» без розгляду господарським судом міста Києва.
Також, не відповідає дійсності твердження відносно того, що при першому розгляді справи у господарському суді міста Києва TOB «ТНК-Індастріз Україна» було відмовлено у задоволенні позовних вимог з причин недостатності доказів, оскільки по суті розгляд справи взагалі не відбувався. Суд першої інстанції прийняв ухвалу про повернення позовної заяви без розгляду. Так само, не було розглянуто судом клопотання про витребування документів у відповідачів та заяву позивача щодо застосування забезпечувальних заходів у даній справі, що фактично позбавило позивача можливості захистити свої порушені права в судовому порядку. Таким чином, у статті невірно витлумачені положення судових рішень.
Окрім того, у статті вказана недостовірна інформація про те, що нафтопродукти були вивезені з Васильківської нафтобази після їх конфіскації. Фактично ж вказані нафтопродукти не були конфіскованими. 28.07.2014 року Печерським районним судом міста Києва на нафтопродукти TOB «ТНК-Індастріз Україна» було накладено арешт як на речові докази у кримінальному провадженні та з метою забезпечення цивільного позову, який можливо буде заявлений в майбутньому.
В свою чергу, не відповідає дійсності і нічим не підтверджується голослівне твердження щодо співпраці TOB «ТНК-Індастріз Україна» із TOB «Зовнітрансгаз», нібито пов'язаної із Сергієм Курченко та махінаціями з імпортом. TOB «ТНК-Індастріз Україна» із зазначеним підприємством не укладала жодних угод і ніколи не здійснювала господарських операцій.
Також на думку позивача є абсолютно безпідставними висновки редакції щодо існування причинно-наслідкового зв'язку між управлінськими рішеннями окремих посадових осіб TOB «ТНК-Індастриз Україна», зокрема, Геннадія Ладиженського, та «втратою в результаті майже 10 тис. тон нафтопродуктів», а також кадровими змінами у структурі керівництва компанії. Жодного зв'язку між цими подіями не існує, а подібні твердження редакції вводять в оману читачів журналу та шкодять діловій репутації компанії позивача.
Крім того, позивач вказує, що поширенням недостовірної інформації відповідачем було завдано моральної шкоди позивачеві, що полягає у приниженні його ділової репутації, яку позивач оцінив у розмірі 91 350,00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 94 Цивільного кодексу України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
У ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Як визначено статтею 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.
Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
У п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 р № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" зазначено, що за змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст. 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до ст. ч. 1 ст. 277 ЦК України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно ст. 34 ГК України, дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Згідно ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. у справі № 910/24599/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" до Державного підприємства «Укртранснафтопродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт», Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтопродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтрансойл Плюс» про витребування нафтопродуктів із чужого незаконного володіння було повернуто позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі ст. 63 ГПК України.
При цьому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. у справі № 910/24599/14 ухвалу господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. було залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" без задоволення.
Так, відповідно до положень ст. 63 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:
1) позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;
3) у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;
4) не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі;
5) порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
6) не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;
9) до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
Тобто, повертаючи позовну заяву ТОВ "ТНК-Індастріз Україна" без розгляду, господарський суд міста Києва дійшов висновку лише про наявність недоліків у поданій позовній заяві, які унеможливлюють суд порушити провадження у справі та призначити її до розгляду, при цьому, ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. у справі №910/24599/14 у жодному разі не здійснювався розгляд справи по суті.
Водночас, за умовами частини 1 статті 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Однак в матеріалах справи відсутні будь які докази того, що позовна заяву ТОВ "ТНК-Індастріз Україна" про витребування нафтопродуктів із чужого незаконного володіння була розглянута по суті із прийняттям судового акту.
Разом з тим, згідно частини 1 статті 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.
Отже, чинним господарським законодавством встановлена чітка форма документу, що подається учасником провадження у справі до апеляційного господарського суду - це апеляційна скарга, а подання позовної заяви передбачено виключно до місцевого господарського суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що поширена відповідачем інформація про позивача в частині «ООО «ТНК-Индастриз Украина» обратилось в Киевский апелляционный хозяйственный суд с иском к ГП «Укртранснефтепродукт», ООО «Укройлпродукт», ПАО «Концерн Галнафтогаз»и ООО «Кийтрансойл Плюс» с требованием вернуть нефтепродукты, которые достались ответчикам незаконным путем. Дочерняя структура «Роснефти» в Украине требовала возврата тех нефтепродуктов, которые были вывезены ответчиками с нефтебазы по адресу: Киевская область, г. Васильков, ул. Партизанской коммуны, 18;
Отметим, что при первом рассмотрении дела в Хозяйственном суде Киева «ТНК-Индастриз» было отказано в удовлетворении требований, так как компания предоставила недостаточно доказательств своей правоты. Кроме того, суд посчитал, что предприятию следовало обратиться с иском к каждому ответчику отдельно, а не ко всем сразу.
В итоге 16 декабря 2014 года Киевский апелляционный хозяйственный суд полностью согласился с доводами первой инстанции и принял решение отказать «ТНК-Индастриз» в удовлетворении его требований» не відповідає дійсності, а тому є недостовірною.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року у справі №757/20711/14к накладено арешт на нафтопродукти, які містяться в семи вагонах-цистернах з номерами: №55694376-66, №54668280-66, №54665468, №73964082-66, №51711596-72, №54968256-66, №57679409-90, та нафтопродукти у кількості 9 689 884 кілограм, які розміщенні у резервуарах на території нафтобази ТОВ «Восток» за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Паризької Комуни, 18.
Так, відповідно до частини 1 статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Статтею 59 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Таким чином, законодавство розрізняє та відокремлює два різні поняття «конфіскації майна» та «арешту майна».
Тому конфіскованим може бути лише майно особи, щодо якої встановлено вину у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корисливого злочину на підставі обвинувального вироку суду.
Проте, в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок щодо керівників Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна", які представляють вказане підприємство стосовно вчинення злочину, який би слугував підставою для конфіскації майна.
Крім того, арешт майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" накладено на нафтопродукти, що знаходяться на території нафтобази ТОВ «Восток» за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Паризької Комуни, 18, водночас в опублікованих відповідачем статтях зазначено зовсім іншу адресу: Київська обл., м. Васильків, вул. Партизанської Комуни, 18.
Враховуючи викладене, опублікована інформація в частині ««ТНК-Индастриз» пытается вернуть нефтепродукты, которые были вывезены с Васильковской нефтебазы после их конфискации.» також не відповідає дійсності та є недостовірною.
Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відсутні жодні господарські відносини TOB «ТНК-Індастріз Україна» із TOB «Зовнітрансгаз», так як TOB «ТНК-Індастріз Україна» із зазначеним підприємством не укладала жодних угод і ніколи не здійснювала господарських операцій. Доказів зворотного суду відповідачем не надано.
Також суд зазначає, що зі змісту ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року по справі №757/20711/14к та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05.08.2014 р. вбачається, що 14 липня 2014 року проведено обшук на території бази зберігання паливно-мастильних матеріалів, яка розташована за адресою: Київська область: Васильків, вул. Паризької Комуни, 18, під час якого виявлено рухомий склад із семи вагонів-цистерн з наступними номерами: № 55694376-66. № 54668280-66, в 54665468, № 73964082-66, №51711596-72, № 54968256-66, № 57679409-90 та нерозмитнене дизельне паливо, а також нафтопродукти у кількості 9 689 884 кілограм, які містяться в дванадцяти резервуарах.
Згідно інвойс - проформи від 08.07.2014 р. отримувачем вантажу - палива дизельного, яке міститься в вище вказаних семи вагонах, є ТОВ «ТНК-Індастріз Україна» на підставі контракту з ВАТ «НК» Роснефть» №100013/06144К.
Тобто, вказаними ухвалами судом було встановлено належність позивачу лише нафтопродуктів у семи вагонах-цистернах, проте не доведено належності позивачу нафтопродуктів у кількості 9 689 884 кілограм, які містяться в дванадцяти резервуарах.
Тому інформація у викладених відповідачем статтях, а саме, «ответственность за принятие решения о сотрудничестве, которое, по имеющимся данным, не влекло большого экономического эффекта для «Роснефти», лежит на директоре ООО «ТНК-Индастриз Украина» Геннадии Ладыженском, который не понес наказания за потерю в итоге почти 10 тыс. т. нефтепродуктов на сумму около $10 млн.» не відповідає дійсності.
Так, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що інформація, яка була розповсюджена відповідачем 19 січня 2015 року на 15 сторінці щотижневого журналу «НефтеРынок», а також в мережі Інтернет на сайті www.nefterynok.info у статті під заголовком: «Роснефть» продолжает терять из-за Ладыженского» не відповідає дійсності, а відповідачами не надано суду належних доказів на підтвердження достовірності проголошеної та відображеної інформації за змістом, зазначеним вище.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази на своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
З проведеного аналізу інформації, що була викладена відповідачем в статті, суд приходить до висновку, що інформація не являється також оціночними судженнями, а є по своїй суті фактичним твердженням.
За таких обставин, оскільки відповідач не виконав покладеного на нього обов'язку доведення, що поширена інформація є достовірною, враховуючи той факт, що позивач надав докази її недостовірності, а поширені відомості не являються оціночним судженням, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, поширену відповідачем 19 січня 2015 року на 15 сторінці щотижневого журналу «НефтеРынок», а також в мережі Інтернет на сайті www.nefterynok.info у статті під заголовком: «Роснефть» продолжает терять из-за Ладыженского».
Спростування недостовірної інформації відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦК України здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача листом №00123 від 06.02.2015 р. з вимогою спростувати поширену недостовірну інформацію, однак відповідачем вказаний лист було проігноровано, а інформацію не спростовано.
У пунктах 24 і 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вказано, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).
У позовній заяві позивач просить зобов'язати відповідача у найближчому випуску професійного щотижневого журналу «НефтеРынок», а також на сайті www.nefterynok.info опублікувати спростування недостовірної інформації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна", поширеної на 15 сторінці випуску №1-2 від 19.01.2015 р. у спеціальній рубриці на тій самій полосі і тим самим шрифтом, що і спростовуване повідомлення, додаючи проект спростування.
Однак текст такого спростування по змісту не відповідає в повній мірі змісту інформації, що має спростовуватися, тому суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача у найближчому випуску професійного щотижневого журналу «НефтеРынок», а також на сайті www.nefterynok.info опублікувати повідомлення про ухвалення рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 р. у справі № 910/7533/15-г суду про спростування недостовірної інформації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна", поширеної на 15 сторінці випуску №1-2 від 19.01.2015 р. у спеціальній рубриці на тій самій полосі і тим самим шрифтом.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 91 350,00 грн. моральної шкоди, суд відзначає наступне.
Згідно п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5).
Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена самостійно, якщо, наприклад, редакція засобу масової інформації добровільно опублікувала спростування, яке задовольняє позивача. Ця обставина повинна враховуватися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.
Судом встановлено, що опублікуванням недостовірної інформації про діяльність позивача в журналі та в мережі Інтернет було завдано шкоди діловій репутації позивача.
Однак заявлений до стягнення розмір моральної шкоди не є співрозмірним із завданою шкодою та не відповідає засадам справедливості та розумності, а тому враховуючи викладене, суд визнає також обґрунтованою вимогу позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивачу моральної шкоди, спричиненої поширенням недостовірної інформації у розмірі 5 000,00 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ" спростувати недостовірну інформацію, поширену відповідачем 19 січня 2015 року на 15 сторінці щотижневого журналу «НефтеРынок», а також в мережі Інтернет на сайті www.nefterynok.info у статті під заголовком: «Роснефть» продолжает терять из-за Ладыженского», шляхом розміщення у вказаному журналі та на вказаному сайті повідомлення про ухвалення рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 р. у справі № 910/7533/15-г про спростування недостовірної інформації стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна", поширеної на 15 сторінці випуску №1-2 від 19.01.2015 р. у спеціальній рубриці на тій самій полосі і тим самим шрифтом протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПЕКО КИЇВ" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 18/14, оф. 304, ідентифікаційний код - 38883266) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-Індастріз Україна" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 11, ідентифікаційний код - 32662383) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. моральної шкоди та 1 318 (одну тисячу триста вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 12.06.2015 р.
Суддя Бондарчук В.В.