ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.06.2015Справа №910/9397/15
За позовом Приватного підприємства "ЛЕОН"
до Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ" про стягнення 172189,53 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: Борисова Ю.В. (дов. б/№ від 15.05.2015р.);
від відповідача: Полив'яна Ю.К. (дов. № 53 від 31.03.2015р.).
Заявлено позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ" безпідставно набутих коштів в розмірі 172189,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно набув та утримує грошові кошти у розмірі 172189,53 грн., що належать позивачу, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача таких коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2015 порушено провадження по справі № 910/9397/15-г, розгляд справи призначено на 18.05.2015.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 18.05.2015 представника відповідача розгляд справи відкладено на 08.06.2015.
Представник позивача у судове засідання 08.06.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
08.06.2015 до канцелярії суду надійшов відзив Банку на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 № 743 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 № 132 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР», згідно з яким з 28.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ», а тому у відповідності до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відповідачем не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів Банку.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 08.06.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
19.12.2011 року між Приватним підприємством "ЛЕОН" (Клієнт) та Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» (Банк) було укладено Договір банківського поточного рахунку №TF.19516.001, відповідно до умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок (в національній та/або іноземній валюті) для приймання та зарахування на рахунок Клієнта грошових коштів, виконання розпоряджень Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього Договору та законодавства України.
23.12.2011 між сторонами у справі укладеного Договір №TF.19516.002 про відкриття поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів та обслуговування корпоративних спеціальних платіжних засобів.
21.12.2011 між позивачем та відповідачем укладено договір № GSM19516/1 про надання сервісу за допомогою системи «GSM Banking».
Крім того, 19.12.2011 року між Приватним підприємством "ЛЕОН" (Клієнт) та Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» (Банк) було укладено Договір про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк".
Відповідно до п.2.1.3 Договору про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" Банк зобов'язується приймати каналами зв'язку і проводити операції за розрахунковими документами, що відповідають вимогам чинного законодавства України, з 09.00 до 17.30 кожного робочого дня банку та проводити розрахунки за наданими платіжними документами по мірі їх надходження. Документи відправлені у поза регламентний час переводяться в статус "відкладені" з автоматичною передачею на виконання при настанні "операційного часу".
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він 28.11.2014 оформив та надіслав Банку платіжне доручення № 701 на перерахування грошових коштів, яке було залишено без виконання відповідачем. Таким чином, позивач просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» 172189,53 грн. як безпідставно отримані.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства "ЛЕОН" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору банківського поточного рахунку №TF.19516.001 від 19.12.2011 року та Договору про банківське обслуговування з використанням програмно - технічного комплексу "Клієнт - Банк" від 19.12.2011 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано відповідачу платіжне доручення на перерахування грошових коштів № 701 від 28.11.2014 на суму 172000 грн. 00 коп. з вимогою про перерахування грошових коштів з р/р 26007000000909 в ПАТ «ВБР» на р/р 26000050255035 в ПАТ КБ «Приватбанк», проте були повернуті без виконання згідно зі ст. 36 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Позивач зазначає, що станом на 10.03.2015 операції щодо перерахування коштів відповідачем проведено не було, на р/р 26007000000909 грошових коштів не надходило.
Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. ( ст. 1068 Цивільного кодексу України ).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. ( ст. 1074 Цивільного кодексу України ).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 року №743 "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 27.11.2014 року прийнято рішення №132 про запровадження з 28.11.2014 року по 27.02.2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" по 27.03.2015 року.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Пунктом 16 ч.1 ст.2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
Відповідно до ч. 1 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій та відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що на підставі укладеного 19.12.2011 року Договору банківського поточного рахунку №TF.19516.001 між позивачем та відповідачем, у відповідача перед позивачем виникли зобов'язання, зокрема, щодо виконання розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Пунктом 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Як встановлено судом, 28.11.2014, тобто у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, позивачем було подано до відповідача платіжне доручення на перерахування грошових коштів № 701 на суму 172000,00 грн., а тому виконання зазначеної операції банком обмежувалось положеннями п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами склалися зобов'язальні відносини на підставі договору банківського рахунку, які носять майново- грошовий характер, а відтак в даному випадку відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п.1 ч.5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із введенням у відповідача тимчасової адміністрації.
Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "ЛЕОН" до Публічного акціонерного товариства «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ» про стягнення 172189,53 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Повне рішення складено: 11.06.2015р.
Суддя О.А. Грєхова