Ухвала
іменем україни
03 червня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,
Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, встановлення порядку користування земельними ділянками, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2015 року,
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за час перебування з відповідачем у шлюбі, з 25 листопада 1972 року до 14 квітня 2010 року, сторонами було набуто майно, зокрема був побудований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, а також придбано автомобілі: ВАЗ-21043, 1998 року випуску, та ЗІЛ ММ 34502, 1991 року випуску. Спірний житловий будинок не добудований, у ньому не проведені внутрішні роботи та він не введений в експлуатацію.
Уточнивши під час розгляду справи вимоги позову, ОСОБА_3 остаточно просила визнати недобудований спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя; виділити їй Ѕ частини недобудованого будинку згідно з першим варіантом розподілу будинку як першому співвласнику відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи; виділити ОСОБА_4 Ѕ частини недобудованого будинку згідно з першим варіантом розподілу будинку як другому співвласнику, відповідно до судової будівельно-технічної експертизи; визнати автомобілі ВАЗ та ЗІЛ спільною сумісною власністю; виділити у її власність автомобіль ВАЗ; виділити у власність ОСОБА_4 автомобіль ЗІЛ; визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку; встановити порядок користування земельними ділянками.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 13 травня 2014 року позов задоволено частково.
Визнано недобудований житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Виділено ОСОБА_3 Ѕ частини недобудованого житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: коридор площею 3,5 кв. м; кухня площею 9,3 кв. м; вбиральня площею 1,1 кв. м; ванна кімната площею 2,2 кв. м; коридор площею 2,4 кв. м; житлова площа 13,9 кв. м; житлова площа 35,9 кв. м; а всього по будинку - вартістю 79 596 грн; літня кухня та погріб вартістю 90 149 грн; прибудова до літньої кухні вартістю 18 332 грн; господарська прибудова вартістю 21 662 грн; господарська будівля (бджільник) вартістю 9 349 грн; колонка вартістю 8 524 грн; огорожа вартістю 5 561 грн; майданчики та доріжки вартістю 2 315 грн, а всього по будинковолодінню - вартістю 235 488 грн.
Виділено ОСОБА_4 Ѕ частини недобудованого житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: кухня 12,4 кв. м; коридор 17,2 кв. м; коридор 6,1 кв. м; житлова 38,4 кв. м, а всього по будинку - вартістю 83 356 грн; сарай вартістю 39 862 грн; гараж вартістю 45 623 грн; навіс вартістю 8 890 грн; навіс вартістю 6 650 грн; вбиральня та душ вартістю 3 879 грн; огорожа вартістю 10 641 грн; ворота вартістю 2 715 грн; хвіртка вартістю 969 грн; майданчики та доріжки вартістю 5 915 грн, а всього по будинковолодінню - вартістю 211 500 грн.
Суд ухвалив: для переобладнання недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 у двоквартирний ОСОБА_3 виконати наступні ремонтні роботи: встановити зовнішні дверні полотна в приміщенні 1 (орієнтовна вартість робіт становить 1 304 грн); влаштувати ганок (орієнтовна вартість робіт становить 1 912 грн); влаштувати сходи на другий поверх (орієнтовна вартість робіт становить 3 584 грн).
Для переобладнання недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 у двоквартирний ОСОБА_4 виконати наступні ремонтні роботи: демонтувати віконний блок в приміщенні 9 (орієнтовна вартість робіт становить 116 грн); влаштувати дверний проріз (вхід до квартири) в приміщенні 9 (орієнтовна вартість робіт становить 229 грн); влаштувати дверний проріз між приміщеннями 9 та 8; 8 та 7 (орієнтовна вартість робіт становить 586 грн); встановити дверний блок в приміщенні 9, 8, 7 (орієнтовна вартість робіт становить 3 190 грн); влаштувати сходи на другий поверх (орієнтовна вартість робіт становить 3 584 грн); влаштувати ганок (орієнтовна вартість робіт становить 1 912 грн); додаткові роботи з очищення приміщень від сміття та його вивезення (орієнтовна вартість робіт становить 580 грн).
Для переобладнання вказаного недобудованого будинку у двоквартирний - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконати наступні ремонтні роботи: демонтувати дверну коробку між приміщеннями 9 та 6; 8 та 6; 7 та 6 (орієнтовна вартість робіт становить 126 грн); замурувати дверний проріз між приміщеннями 9 та 6; 8 та 6; 7 та 6 (орієнтовна вартість робіт становить 1 528 грн); між приміщеннями 11 та 10 влаштувати перегородку (орієнтовна вартість робіт становить 7 360 грн); додаткові роботи з очищення приміщень від сміття та його вивезення (орієнтовна вартість робіт становить 10 грн).
Визнано автомобіль ВАЗ-21043, 1998 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Визнано автомобіль ЗІЛ ММ-34502, 1991 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Відмовлено у виділенні ОСОБА_3 у власність автомобіля ВАЗ-21043, 1998 року випуску, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3.
Відмовлено у виділенні ОСОБА_4 у власність автомобіля ЗІЛ ММ-34502, 1991 року випуску згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4.
Визнано недійсним державний акт від 28 грудня 2009 року серії НОМЕР_5, який посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Для забезпечення доступу ОСОБА_3 до відповідної частини житлового будинку та надвірних будівель і споруд виділено їй земельну ділянку площею 487,9 кв. м, що обмежена лініями розподілу, які проходять: від точки 11, яка розташована на межі земельної ділянки з
АДРЕСА_1, лінія розподілу проходить до точки 12, довжиною
7,47 м; від точки 12 лінія розподілу проходить паралельно стіні житлового будинку до точки 13, довжина лінії 10,80 м; від точки 13 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні житлового будинку до точки 14, довжина лінії 1,29 м; від точки 14 лінія розподілу проходить по лінії розподілу житлового будинку до точки 15; від точки 15 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні житлового будинку до точки 16, довжина лінії 1,51 м; від точки 16 лінія розподілу проходить до точки 17, довжина лінії 5,08 м; від точки 17 лінія розподілу проходить до стіни господарської будівлі до точки 18, довжина лінії 3,51 м; від точки 18 лінія розподілу проходить до точки 19, довжина лінії 0,7 м; від точки 19 лінія розподілу проходить до точки 22, довжина лінії 5,45 м; від точки 22 лінія розподілу проходить до точки 21, довжина лінії 4,45 м; від точки 21 лінія розподілу проходить до точки 23, довжина лінії 0,14 м; від точки 23 лінія розподілу проходить до точки 24, довжина лінії 2,25 м; від точки 24 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні господарської будівлі до точки 25, довжина лінії 1,01 м; від точки 25 лінія розподілу проходить паралельно стіні господарської будівлі до точки 26, довжина лінії 15,28 м; від точки 26 лінія розподілу проходить перпендикулярно тильній межі земельної ділянки до точки 27, довжина лінії 6,23 м; від точки 27 лінія розподілу проходить вздовж тильної межі земельної ділянки до точки 5, довжина лінії 4,57 м; від точки 5 лінія розподілу проходить вздовж правої межі земельної ділянки до точки 6, довжина лінії 13,51 м; від точки 6 лінія розподілу проходить вздовж правої межі земельної ділянки до точки 7, довжина лінії 25,13 м; від точки 7 лінія розподілу проходить вздовж межі земельної ділянки з АДРЕСА_1 до точки 11, довжина лінії 4,96 м.
Для забезпечення доступу ОСОБА_4 до відповідної частини житлового будинку та надвірних будівель і споруд виділено йому земельну ділянку площею 487,9 кв. м, що обмежена лініями розподілу, які проходять: від точки 11, яка розташована на межі земельної ділянки з
АДРЕСА_1, лінія розподілу проходить до точки 12, довжиною
7,47 м; від точки 12 лінія розподілу проходить паралельно стіні житлового будинку до точки 13, довжина лінії 10,80 м; від точки 13 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні житлового будинку до точки 14, довжина лінії 1,29 м; від точки 14 лінія розподілу проходить по лінії розподілу житлового будинку до точки 15; від точки 15 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні житлового будинку до точки 16, довжина лінії 1,51 м; від точки 16 лінія розподілу проходить до точки 17, довжина лінії 5,08 м; від точки 17 лінія розподілу проходить до стіни господарської будівлі до точки 18, довжина лінії 3,51 м; від точки 18 лінія розподілу проходить до точки 19, довжина лінії 0,7 м; від точки 19 лінія розподілу проходить до точки 20, довжина лінії 4,45 м; від точки 20 лінія розподілу проходить до точки 21, довжина лінії 5,45 м; від точки 21 лінія розподілу проходить до точки 23, довжина лінії 0,14 м; від точки 23 лінія розподілу проходить до точки 24, довжина лінії 2,25 м; від точки 24 лінія розподілу проходить перпендикулярно стіні господарської будівлі до точки 25, довжина лінії 1,01 м; від точки 25 лінія розподілу проходить паралельно стіні господарської будівлі до точки 26, довжина лінії 15,28 м; від точки 26 лінія розподілу проходить перпендикулярно тильній межі земельної ділянки до точки 27, довжина лінії 6,23 м; від точки 27 лінія розподілу проходить вздовж тильної межі земельної ділянки до точки 28, довжина лінії 7,09 м; від точки 28 лінія розподілу проходить вздовж тильної межі земельної ділянки до точки 4, довжина лінії 11,66 м; від точки 4 лінія розподілу проходить вздовж лівої межі земельної ділянки до точки 3, довжина лінії 2,18 м; від точки 3 лінія розподілу проходить вздовж лівої межі земельної ділянки до точки 2, довжина лінії 3,20 м; від точки 2 лінія розподілу проходить вздовж лівої межі земельної ділянки до точки 1, довжина лінії 35,30 м; від точки 1 лінія розподілу проходить вздовж межі земельної ділянки з АДРЕСА_1 до точки 11, довжина лінії 21,43 м.
Оскільки під гаражем «Е», що виділяється другому співвласнику, розташована яма погреба «В», яка виділилася першому співвласнику, тому надано в спільне користування земельну ділянку площею 24,25 кв. м, що обмежена лініями розподілу, які проходять: від точки 19 лінія розподілу проходить до точки 20, довжина лінії 4,45 м; від точки 20 лінія розподілу проходить до точки 21, довжина лінії 5,45 м; від точки 21 лінія розподілу проходить до точки 22, довжина лінії 4,45 м; від точки 22 лінія розподілу проходить до точки 19, довжина лінії 5,45 м.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11 994 грн як відступ від ідеальних часток.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 420 грн.
Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини автомобіля ВАЗ-21043, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, та на Ѕ частини автомобіля ЗІЛ ММ 34502, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини автомобіля ВАЗ-21043, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, та на Ѕ частини автомобіля ЗІЛ ММ-34502, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.
Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам закону в повному обсязі не відповідає.
Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції виходив із положень ст. ст. 60, 69, 70 СК України та дійшов висновку, що незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток та виділенням земельних ділянок відповідно до першого варіанта розподілу житлового будинку, який запропонований експертом в уточненнях до експертного висновку від 21 грудня 2011 року № 9951/10-15/6511/11-15.
Скасовуючи вперше рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини, зазначені експертом у своєму висновку, свідчать про те, що будівництво спірного будинку фактично ведеться з суттєвими порушеннями проекта забудови будинку, затвердженого 29 серпня 1988 року, без погоджених у встановленому порядку змін до проектної документації, а тому суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, на порушення вимог цивільного законодавства незаконно визнав право власності сторін на незавершений будівництвом будинок, будівництво якого, як встановив суд, здійснюється з порушенням будівельних норм.
Проте з такими висновками апеляційного суду не погодився суд касаційної інстанції у попередній ухвалі від 03 грудня 2014 року. Зокрема, зазначив, що апеляційний суд у своєму рішенні помилково виходив з того, що суд першої інстанції визнав право власності сторін на спірне майно, що не відповідає дійсності, адже рішенням суду першої інстанції сторонам у справі виділено частки спірного майна. Крім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, не залучив особу, яка видавала такий акт. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про порушення апеляційним судом вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо недослідження у повній мірі матеріалів справи та доводів сторін у справі, що призвело до неповного з'ясування обставин справи.
Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Однак, переглядаючи вдруге справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України не врахував висновків і мотивів, з яких було скасовано попереднє рішення апеляційного суду.
Слід повторно звернути увагу апеляційного суду на зміст останніх уточнень позовних вимог, згідно з якими ОСОБА_3 просила визнати недобудований спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя; виділити їй Ѕ частини недобудованого будинку відповідно до першого варіанта розподілу домоволодіння як першому співвласнику на підставі судової будівельно-технічної експертизи; виділити ОСОБА_4 Ѕ частини недобудованого будинку згідно з першим варіантом розподілу домоволодіння як другому співвласнику; визнати автомобілі ВАЗ та ЗІЛ спільною сумісною власністю; виділити в її власність автомобіль ВАЗ; виділити у власність ОСОБА_4 автомобіль ЗІЛ; визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_5 на землю; встановити порядок користування земельними ділянками.
Однак на порушення вимог ст. ст. 11, 213, 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд не перевірив у повному обсязі законності й обґрунтованості рішення суду по суті вирішеного спору, зокрема, що стосується таких позовних вимог як визнання недобудованого спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, а також визнання недійсним державного акта на право власності ОСОБА_5 на землю; не зазначив обставин і фактів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині вирішення цих позовних вимог, що призвело до порушення норм процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недобудованого спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя, а також визнання недійсним державного акта на право власності ОСОБА_5 на землю - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.
В іншій частині рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі наявних у справі доказів та встановлених судом фактичних обставин справи.
Зокрема, правильним є висновок апеляційного суду про визнання автомобілів ВАЗ-21043, 1998 року випуску, та ЗІЛ ММ-34502, 1991 року випуску, спільним сумісним майном подружжя відповідно до ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України та їх поділ - по Ѕ частини за кожним, оскільки домовленостей щодо їх поділу між сторонами не досягнуто.
Крім того, правильним є висновок апеляційного суду в частині неможливості поділу зазначеного будинку та неможливості, виходячи з цього, вирішення питання про встановлення порядку користування земельними ділянками за таких підстав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (зі змінами), за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. В іншому випадку за цими особами може бути визнано право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин справи залишити його одній з сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
На обґрунтування свого висновку суд правильно виходив з того, що згідно з висновком судової будівельної експертизи від 07 травня 2013 року № 4417/12-43 фактичне розташування житлового будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б», погреба літ. «В», сараю літ. «Д», гаража літ. «Е» не відповідає генеральному плану, а будинок не відповідає проектним рішенням; відсутній висновок про надання дозволу на переобладнання будинку в двоквартирний; будинок побудовано без дозволу відповідного органу державної влади на будівництво та без проектної документації; відсутні також пожежні та санітарні висновки; у будинку відсутні перекриття та простінки.
Отже, рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, встановлення порядку користування земельними ділянками є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання недійсним державного акта на право власності на землю скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 24 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: М.В. Дем'яносов
В.М. Коротун
А.В. Маляренко
О.В. Ступак