10 червня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Попович О.В.,Маляренка А.В., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недостовірної інформації, її спростування та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2015 року,
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання недостовірної інформації, її спростування та стягнення моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано частково та в цій частині постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволено частково.
Визнано інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-сайті інтернет-видання «Главком» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» автора ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1), а саме: «Такий злет в кар'єрі пов'язували із тісними стосунками не тільки з ОСОБА_10, але і з ОСОБА_11 та колишнім Генпрокурором ОСОБА_1. Начебто ОСОБА_6 допомагав їм у прийнятті потрібних судових рішень для бізнесу. … Тепер, за інформацією, яку отримав «Главком» ОСОБА_6, незважаючи на прийнятий Радою Закон, планує не просто залишитись на своєму місці, а навіть стрибнути вище - і зайняти в результаті виборів місце ОСОБА_10. ... Посилаючись на суддів Вищого господарського суду України, суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_7 розповіла, що цього тижня, ще до визначення порядку проведення виборів, ОСОБА_6 скуповував голоси «у найкращих традиціях мажоритарки». «ОСОБА_6 запрошував до себе суддів для відповідних співбесід, - зазначила вона в коментарі «Главкому», - і пропонував значні суми для голоси за нього». Але, за словами ОСОБА_7, ОСОБА_6 вигадав таку схему: суддя голосує «за» - фотографує бюлетень - після голосування демонструє його - отримає від «майбутнього голови» винагороду. Вона на бесідах і озвучувалася. Один голос, подейкують, дорівнює 250 тисячам доларів.... «ОСОБА_6 був кишеньковим суддею родини ОСОБА_11 ще з часів спільного донецького минулого та контролював всі рейдерські захоплення, що відбувались в останні роки», - розповідає ОСОБА_7. ...» недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6;
Зобов'язано ОСОБА_9 вилучити недостовірну інформацію щодо ОСОБА_6, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-сайті інтернет-видання «Главком» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» автора ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1), а саме: «Такий злет в кар'єрі пов'язували із тісними стосунками не тільки з ОСОБА_10, але і з ОСОБА_11 та колишнім Генпрокурором ОСОБА_1. Начебто ОСОБА_6 допомагав їм у прийнятті потрібних судових рішень для бізнесу. … Тепер, за інформацією, яку отримав «Главком» ОСОБА_6, незважаючи на прийнятий Радою закон, планує не просто залишитись на своєму місці, а навіть стрибнути вище - і зайняти в результаті виборів місце ОСОБА_10. ... Посилаючись на суддів Вищого господарського суду України, суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_7 розповіла, що цього тижня, ще до визначення порядку проведення виборів, ОСОБА_6 скуповував голоси «у найкращих традиціях мажоритарки». «ОСОБА_6 запрошував до себе суддів для відповідних співбесід, - зазначила вона в коментарі «Главкому», - і пропонував значні суми для голоси за нього». Але, за словами ОСОБА_7, ОСОБА_6 вигадав таку схему: суддя голосує «за» - фотографує бюлетень - після голосування демонструє його - отримає від «майбутнього голови» винагороду. Вона на бесідах і озвучувалася. Один голос, подейкують, дорівнює 250 тисячам доларів.... «ОСОБА_6 був кишеньковим суддею родини ОСОБА_11 ще з часів спільного донецького минулого та контролював всі рейдерські захоплення, що відбувались в останні роки», - розповідає ОСОБА_7. ...».
Зобов'язано спростувати поширену про ОСОБА_6 недостовірну інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на веб-сайті інтернет-видання «Главком» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» автора ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1) шляхом зобов'язання ОСОБА_9 розмістити в мережі Інтернет на головній сторінці веб-сайту інтернет-видання «Главком» (http://glavcom.ua) повідомлення про ухвалене по даній справі судове рішення із публікацією його тексту у триденний строк з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 1 (одну) гривню в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_6
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що викладена інформація про позивача є виключно оціночним судженням автора, результатом аналізу відомостей відносно позивача, що були у березні 2014 року розміщені у чисельних засобах масової інформації; фрази, які позивач вважає недостовірними твердженнями, не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використаних мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири, і відповідно не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності; враховуючи практику Європейського суду з прав людини стосовно застосування статті 10 Європейської конвенції з прав людини, фрази, які позивач просить спростувати, становлять основу права на свободу вираження поглядів та захищені на рівні національного законодавства та Конституції України навіть у тих випадках, коли зміст висловлювань суб'єктивно здатний викликати негативну реакцію публічної особи, стосовно якої вони поширені; межа допустимої критики з використанням оціночних суджень під час надання коментарю інтернет-виданню «Главком» ОСОБА_7 була дотримана, а відтак відсутні і підстави вважати таку інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що поширена відносно позивача інформація викладена у формі фактичних тверджень, належних та допустимих доказів на підтвердження правдивості зазначеної інформації відповідачами не було надано та судами не встановлено. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що внаслідок поширення недостовірної інформації, позивач зазнав порушень його особистих немайнових прав, поширена інформація на веб-сайті інтернет-видання «Галвком» є такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, спотворила та принизила оцінку ділових якостей позивача, як судді зі сторони громадськості та суспільства, поставила під сумніви професійні та ділові якості ОСОБА_6
Зазначені висновки суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при повному з'ясуванні всіх обставин справи.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в мережі Інтернет на сайті інтернет-видання «Главком» була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», автором якої є ОСОБА_8
ОСОБА_6 зазначав, що у зазначеній статті була викладена негативна інформація про нього, яка є недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію як судді.
Зокрема, негативною та недостовірною позивач вважає наступну інформацію, викладену у статті: «…Ще зникнення норми про люстрацію заступників голів судів пов'язували із впливом групи відомих суддів з донецької команди, що зараз контролює Вищий господарський суд. Після обрання в 2010 році президентом ОСОБА_15, ВГСУ очолив екс-голова Донецького апеляційного суду ОСОБА_10. А в 2011 році в Київ переїхав його приятель - ОСОБА_6, який з посади голови Господарського суду Донецької області перестрибнув в крісло заступника Господарського суду Києва. Пізніше ОСОБА_6 був призначений суддею спеціалізованого суду та рекомендований Радою суддів господарських судів на посаду заступника голови ВГСУ. Такий злет в кар'єрі пов'язували із тісними стосунками не тільки з ОСОБА_10, але і з ОСОБА_11 та колишнім Генпрокурором ОСОБА_1. Начебто ОСОБА_6 допомагав їм у прийнятті потрібних судових рішень для бізнесу. … Тепер, за інформацією, яку отримав «Главком» ОСОБА_6, незважаючи на прийнятий Радою Закон, планує не просто залишитись на своєму місці, а навіть стрибнути вище - і зайняти в результаті виборів місце ОСОБА_10. … Посилаючись на суддів Вищого господарського суду України, суддя Господарського суду міста Києва ОСОБА_7 розповіла, що цього тижня, ще до визначення порядку проведення виборів, ОСОБА_6 скуповував голоси «у найкращих традиціях мажоритарки». «ОСОБА_6 запрошував до себе суддів для відповідних співбесід, - зазначила вона в коментарі «Главкому». - І пропонував значні суми для голоси за нього». … Згідно із внесеними змінами до Закону України «Про судоустрій», голови та заступники судів будуть призначатися шляхом таємного голосування більшістю від трьох четвертих від загальної кількості суддів відповідного суду. Але, за словами ОСОБА_7, ОСОБА_6 вигадав таку схему: суддя голосує «за» - фотографує бюлетень - після голосування демонструє його - отримає від «майбутнього голови» винагороду. Вона на бесідах і озвучувалася. Один голос, подейкують, дорівнює 250 тисячам доларів. … ОСОБА_6 був кишеньковим суддею родини ОСОБА_11 ще з часів спільного донецького минулого та контролював всі рейдерські захоплення, що відбувались в останні роки», - розповідає ОСОБА_7 …».
Позивач вважав, що наведена інформація порочить його як незалежного та неупередженого суддю, оскільки фактично його особа прирівнюється до злодія-хабарника, який у своїй суддівській діяльності ухвалював незаконні судові рішення, спрямовані на захист інтересів певних осіб з провладної верхівки, а також у статті позивача фактично звинувачують у підкупі суддів задля задоволення власних кар'єрних амбіцій. Поширення вищезазначеної негативної інформації, за переконанням позивача, може сформуватися у громадськості думку про його причетність до кримінальної діяльності, що не відповідає дійсності та ганьбить його, порушує його право на повагу до честі та гідності, а також на недоторканість ділової репутації.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Судами встановлено, що у оскаржуваній статті дійсно була викладена інформація, яка стосується позивача, а також зазначена інформація поширена в мережі Інтернет, тобто доведена до відома багатьох осіб.
Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 297, 299 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Зміст права на ділову репутацію полягає в можливості правомочної особи претендувати на те, щоб репутація про неї складалась на підставі достовірного сприйняття третіми особами її поведінки і щоб суспільна моральна оцінка відповідала дійсності виконуваних нею вимог закону, моралі, ділових звичаїв, ділової етики.
Відповідно до вимог частин третьої і четвертої статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Таким чином, діючим цивільним законодавством закріплена презумпція добропорядності особи, а тому згідно з положеннями статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена про позивача інформація є достовірною, покладається на відповідачів.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ №1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Відповідно до змісту ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального права, апеляційний суд вірно виходив із того, що інформація, викладена в статті, подана в формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись як оціночні судження, з огляду на використання наступних мовних оборотів, застосованих у статті: «ОСОБА_6 допомагав їм у прийнятті потрібних судових рішень для бізнесу»; «ОСОБА_6 скуповував голоси «у найкращих традиціях мажоритарки»; «ОСОБА_6 запрошував до себе суддів для відповідних співбесід і пропонував значні суми для голоси за нього»; «ОСОБА_6 вигадав таку схему: суддя голосує «за» - фотографує бюлетень - після голосування демонструє його - отримає від «майбутнього голови» винагороду»; «ОСОБА_6 був кишеньковим суддею родини ОСОБА_11 ще з часів спільного донецького минулого та контролював всі рейдерські захоплення, що відбувались в останні роки».
Апеляційним судом вірно зазначено, що при характеристиці позивача автор майже не використовує гіперболи, алегорії або сатиру, які зазвичай застосовуються при наданні критичної оцінки діяльності тієї чи іншої особи. Натомість, речення містять багато дієслів та стверджувальних висловів, які вказують на вчинення позивачем тих чи інших протиправних дій та дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його ділових та професійних якостей, а тому дійшов правильного висновку, що вищезазначені фрагменти статті є негативною інформацією, яка подана у формі фактичних тверджень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян лише в тому випадку, коли вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього.
Враховуючи вищезазначене положення матеріального закону, апеляційним судом вірно зазначено, що автор у статті не посилається на жодну оприлюднену публікацію в якості джерела отримання ним певної інформації, а всі висновки робить від власного імені, іноді посилаючись як на джерело отримання інформації на слова судді господарського суду міста Києва ОСОБА_7.
Також правильним є висновок апеляційного суду, що інформацію, викладену у статті, не можна визнати авторським аналізом відомостей щодо позивача, які були наявні в інтернет-просторі, також з тих підстав, що в жодній публікації, які передували спірній статті, не міститься відомостей з посиланнями на суддів Вищого господарського суду України про те, що позивач запрошував до себе суддів для відповідних співбесід і пропонував значні суми за голоси за нього, а також що позивач вигадав таку схему: суддя голосує «за» - фотографує бюлетень - після голосування демонструє його - отримає від «майбутнього голови» винагороду.
У спірній статті містяться фрагменти, які не можна розцінювати як гостру критичну оцінку діяльності позивача, оскільки в них прямо вказується на вчинення позивачем тих чи інших правопорушень, які мають ознаки кримінальних злочинів, пов'язаних із зловживанням службовим становищем, а саме: «…ОСОБА_6 допомагав їм у прийнятті потрібних судових рішень для бізнесу»; «ОСОБА_6 скуповував голоси «у найкращих традиціях мажоритарки», «ОСОБА_6 запрошував до себе суддів для відповідних співбесід… і пропонував значні суми для голоси за нього»; «ОСОБА_6… контролював всі рейдерські захоплення, що відбувались в останні роки».
Апеляційним судом вірно встановлено, що зі змісту наведених висловлювань вбачається, що вони можуть сформувати у громадськості думку про причетність позивача до кримінальної діяльності. Критика діяльності позивача фактично зводиться до обвинувачень його у вчиненні протиправних дій, які мають ознаки кримінальних злочинів, але не мають під собою жодного підґрунтя, проте за своїм змістом можуть стати підставою для відповідного реагування з боку правоохоронних органів.
Відповідно до статті 32 Конституції України судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. Крім того, визначаючи спосіб спростування відомостей, суд відповідно до вимог статті 37 Закону про пресу та положень іншого відповідного законодавства може зобов'язати редакцію (видавництво) опублікувати спростування в спеціальній рубриці або на тій самій шпальті й тим самим шрифтом, що й спростовуване повідомлення: у газеті - не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, в інших періодичних виданнях - у запланованому найближчому випуску.
Згідно ч. 2 ст. 278 ЦК України, якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального закону, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що поширена відносно позивача інформація викладена у формі фактичних тверджень, належних та допустимих доказів на підтвердження правдивості зазначеної інформації відповідачами не було надано та апеляційним судом не встановлено.
Також апеляційний суд дійшов правильного висновку, що інформація, поширена в мережі Інтернет на сайті інтернет-видання «Главком», про те, що: «Ще зникнення норми про люстрацію заступників голів судів пов'язували із впливом групи відомих суддів з донецької команди, що зараз контролює Вищий господарський суд. Після обрання в 2010 році президентом ОСОБА_15, ВГСУ очолив екс-голова Донецького апеляційного суду ОСОБА_10. А в 2011 році в Київ переїхав його приятель - ОСОБА_6, який з посади голови Господарського суду Донецької області перестрибнув в крісло заступника Господарського суду Києва. Пізніше ОСОБА_6 був призначений суддею спеціалізованого суду та рекомендований Радою суддів господарських судів на посаду заступника голови ВГСУ, не може вважатися недостовірною, оскільки стосується біографічних даних позивача та не свідчить про порушення немайнових прав позивача.
Крім того, апеляційний суді вірно виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_6 про спростування недостовірної інформації шляхом зобовязання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розмістити в мережі Інтернет на головній сторінці веб-сайту інтернет-видання «Главком» відповідне повідомлення про спростування не підлягають задоволенню, оскільки інформація поширена інтернет-виданням «Главком», і саме на зазначене інтернет-видання покладається обовязок по спростуванню такої інформації.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вірно виходив із того, що в наслідок поширення недостовірної інформації, позивач зазнав моральних страждань, а тому дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його зміни чи скасування немає.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Установивши, що оскаржуване рішення відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України, та керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року в не скасованій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 17 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротун
А.В. Маляренко
О.В. Попович
О.В. Ступак