Справа: № 826/5806/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О. А. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
Іменем України
11 червня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Губської О. А., Грибан І. О.
за участю секретаря: Тур В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмитсервіс - Груп" про стягнення заборгованості по страховим внескам у розмірі 1299, 61 грн., -
Київське міське відділення ФСС з ТВП звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмитсервіс - Груп" про стягнення заборгованості по страховим внескам у розмірі 1299, 61 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, згідно сформованого Звіту по формі Ф 4-ФСС з ТВП за 9 місяців 2009 року (розділ V звіту "Розшифровка заборгованості за страхувальником") у відповідача самостійно відображалася заборгованість зі сплати страхових внесків у розмірі 1299,61 грн., яка пов'язана з невиплатою заробітної плати (а. с. 8, зворот).
На час звернення до суду з адміністративним позовом вказана сума відповідачем у добровільному порядку не сплачена.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 1 січня 2011 року, стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 р. не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності визначається, зокрема для роботодавців, - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.
За приписами статті 23 Закону № 2240 страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону. Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період. У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Верховний Суд України в постанові від 30 травня 2011 року № 21-54а11, проаналізувавши норми статті 20 Закону № 1058-IV, дійшов висновку, що наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов'язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв'язку з неодержанням останнім цих коштів.
Вказаний Закон, відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У відповідності до ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
При цьому, в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).
Таким чином, у даній нормі йдеться про авансові платежі страхових внесків з сум, що виплачені протягом базового звітного періоду.
Натомість, у справі, що розглядається, поняття звітного періоду та авансових платежів відсутнє.
А виходячи з того, що у відповідача відсутні кошти навіть на виплату заробітної плати, виплата якої посилено гарантується державою, задоволення позову призведе автоматично до порушення прав працівників відповідача на оплату праці через заміну першочерговості з її виплати на першочерговість зі сплати страхових внесків.
Вказане також підтверджується нормою ст. 23 Закону № 2240, якою законодавець наділив платника страхових внесків правом здійснювати перерахування страхових внесків пропорційно до сум заробітної плати у разі нестачі у нього коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі.
Виходячи з даної норми, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості зі сплати заробітної плати на момент звернення до суду з адміністративним позовом.
Аналогічної правової позиції дотримується ВАС України у справах № 826/16489/14, № 826/12882/13-а, № 826/19953/14, № 826/19749/14, № 826/19942/14 та ін.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позиції суду першої інстанції та апеляційним судом відхиляються.
Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмитсервіс - Груп" про стягнення заборгованості по страховим внескам у розмірі 1299, 61 грн. залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя О. А. Губська
.
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.