04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" червня 2015 р. Справа№ 910/3241/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Коршун Н.М.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Черниш О.В. (довіреність №2402 від 29.12.2014 р.)
від відповідача - Шегера І.П. (довіреність №27-У від 26.12.2014 р.)
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»
на рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р.
у справі №910/3241/15-г (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»
до Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про стягнення суми
Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача 92275,44 грн. основної заборгованості, 16609,58 грн. пені, 8319,96 грн. 3% річних, 4521,50 грн. інфляційних втрат та 6459,28 грн. 7% штрафу з простроченої суми.
В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, обґрунтовану тим, що поставка продукції, згідно видаткових накладних, відбулася 01.06.2010 р., відповідно при відсутності платежу в зазначений строк, з наступного дня позивачу стало відомо про порушення його прав, у зв'язку з чим, строк позовної давності сплинув 01.06.2013 р. Тому відповідач просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясувнням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, недоведеністю обставин, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
01.06.2010 р. між Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Дочірньою компанією «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було укладено договір № 125-Л/55-Л поставки продукції, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність відповідача, паливно-мастильні матеріали, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.
Відповідно до п.1.2. статуту Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ», затвердженого рішенням установчих зборів Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» від 25.12.2012 р., товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «УКРТРАНСГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Відповідно до п. 3.3. договору, загальна сума даного договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 93290,22 грн., в тому числі ПДВ 15548,37 грн.
Згідно п. 3.4. договору, відповідач оплачує позивачу 100 % вартості продукції протягом (не зазначено) днів з дати поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.
Умовами п. 4.7. договору передбачено, що датою поставки продукції визначається дата, вказана в накладній про прийняття продукції відповідачем.
Пунктом 5.2. договору визначено, що за порушення строків оплати продукції, визначених п. 3.4 даного договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010 р.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві продукцію на загальну суму 92275,44 грн., що підтверджується накладними: № 16 від 01.06.2010 р. на суму 474,30 грн.; № 126 від 01.06.2010 р. на суму 9291,42 грн.; № 127 від 01.06.2010 р. на суму 3917,52 грн.; № 128 від 01.06.2010 р. на суму 39133,80 грн.; № 129 від 01.06.2010 р. на суму 3803,82 грн.; № 152 від 01.06.2010 р. на суму 33566,40 грн.; № 125 від 01.06.2010 р. на суму 2088,18 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (а.с. 13-16).
Проте, відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 92275,44 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 16609, 58 грн. пені, 8319,96 грн. 3 % річних, 4521,50 грн. інфляційних втрат та 6459,28 грн. 7 % штрафу від простроченої суми.
За своєю правовою природою договір від 01.06.2010 р. №125-Л/55-Л, укладений між сторонами, є договором поставки продукції.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст.ст. 252, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачу товар на загальну суму 92275,44 грн., який прийнятий останнім по товарним накладним без зауважень.
Однак відповідач оплати поставленого товару в повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частинами 1, 2 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р.).
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 13.02.2015 р. (згідно поштового штемпеля на конверті), тоді як право позивача про стягнення заборгованості в розмірі 92275,44 грн. виникло з 02.06.2010 р., тобто позивач звернувся до суду вже після спливу трирічного загального строку позовної давності для захисту свого порушеного права.
При цьому, господарський суд також вважає за необхідне зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 р., питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
Однак, у даному випадку позивач своїм правом, що передбачене ч. 5 ст. 267 ЦК України не скористався, клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними в процесі судового розгляду справи не подав.
На думку позивача, перебіг строку позовної давності перервався у зв'язку з підписанням між сторонами акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 р.
Разом з тим, колегія судддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки акт звірки взаєморозрахунків між сторонами підписаний 30.09.2013 р., тобто після спливу строку позовної давності, при цьому в акті зазначена загальна сума заборгованості, у томі числі за іншими зобов'язаннями, ідентифікувати які не вбачається за можливе.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строк позовної давності позивачем пропущений.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 16609,58 грн. пені, 8319,96 грн. 3 % річних, 4521,50 грн. інфляційних втрат та 6459,28 грн. 7 % штрафу від простроченої суми, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги (абзац 3 п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р.).
У відповідності до п. 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р., зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
За таких обставин, з огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 92275,44 грн. основного боргу, 16609,58 грн. пені, 8319,96 грн. 3 % річних, 4521,50 грн. інфляційних втрат та 6459,28 грн. 7 % штрафу від простроченої суми є необгрунтованими та такими, що не підялгають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
З огляду на викладене, посилання скаржника на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясувння обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, недоведеність обставин, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, фактичним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. у справі №910/3241/15-г залишити без змін.
Справу №910/3241/15-г повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді С.Я. Дикунська
Н.М. Коршун