04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" червня 2015 р. Справа№ 910/27771/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Коршун Н.М.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Попель О.М. (довіреність №61 від 10.04.2014 р.)
від відповідача - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка»
на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2015 р.
у справі №910/27771/14 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен»
до Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка»
про стягнення суми
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» про стягнення з відповідача основного боргу 1174883,57 грн., 2717,15 грн. 3 % річних, 33780,14 грн. пені, 31821,31 грн. інфляційних втрат.
13.02.2015 р. представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості в розмірі 100000,00 грн., що підтверджується роздруківкою картки рахунку № 361 за 01.09.2014 р. по 11.02.2015 р. (а.с. 105-107).
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1074883,57 грн. суми заборгованості за договором, 2717,15 грн. 3% річних, 31821,04 грн. інфляційних втрат та 22188,44 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не перевірено дійсного розміру заборгованості відповідача, неправильно встановлено розмір 3% річних та інфляційних втрат, висновки викладені у рішенні не відповідають реальним обставинам справи.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився проте через відділ інформаційного забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, враховуючи обмежені строки розгляду справи апеляційним господарським судом, встановлені ст. 102 ГПК України, не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про перенесення розгляду справи. Господарський процесуальний кодекс України не обмежує суб'єкта господарювання у можливості залучення декількох осіб для участі у справі в якості представника. Відповідачем не надано доказів неможливості представництва інтересів останнього у суді іншими особами. Крім того, відповідачем не наведено причин його відсутності та не надано доказів на підтвердження неможливості його присутності у судовому засіданні.
Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 18.05.2015 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Частиною 2 ст. 101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
17.01.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» (покупець) укладено договір поставки оптових партій товару № 01-037-11-РЕТ, за умовами якого п.1.1, 1.2 постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця преформи ПЕТ (далі по тексту - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору; асортимент товару визначається у додаткових угодах до договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.п. 2.1. та 2.2. договору, одиниця виміру кількості товару-одна тисяча штук преформи ПЕТ; загальна кількість товару, що є предметом договору визначається згідно товаророзпорядчих документів, які є невід'ємною частиною договору.
Постачальник надає покупцеві наступні документи в оригіналі: рахунок, товарно-транспортну накладну, податкову накладну, видаткову накладну, сертифікат якості товару, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи Міністерства охорони здоров'я України (п. 4.3. договору).
Ціна товару узгоджується сторонами у додаткових угодах до договору. Загальна вартість товару складається з вартості відвантаженого та прийнятого покупцем по договору товару згідно належних товаросупровідних документів (п. 5.2, 5.1 договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передплату вартості товару. Покупець оплачує товар за цінами, що вказані в рахунку постачальника.
Пункт 6.2 договору визначає, що датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на рахунок постачальника.
Відповідно до п. 8.1 договору, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та по якості з моменту його фактичної передачі в пункті поставки та підписання товаророзпорядчих документів, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 9.1 договору визначено строк дії договору - з моменту його підписання сторонами та до 31.12.2011 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Матеріали справи містять додаток № 1 від 17.01.2014 р. до договору із кресленнями преформи ПЕТ, додаткову угоду № 1 від 17.01.2011 р. та додаткову угоду №3 від 18.11.2011 р. до договору, в якій сторони погодили розрахунок ціни вартості кожної партії товару у відповідності до співвідношення курсу гривні до долара США.
Додатковою угодою № 5 від 19.01.2012 р. п. 6.1 договору викладений у такій редакції: «покупець сплачує вартість кожної партії товару протягом 30 календарних днів з дати кожної поставки, якщо інший термін не визначений договором».
Додатковими угодами № 6 від 01.02.2012 р., № 7 від 28.02.2012 р., №8 від 23.03.3012 р., № 9 від 04.05.2012 р., № 10 від 05.06.2012 р., №11 від 05.07.2012 р., № 12 від 17. 10.2012 р., № 13 від 20.12.2012 р., № 14 від 01.03.2013 р. сторони погодили розрахунок ціни вартості кожної партії товару у відповідності до співвідношення курсу гривні до долара США.
Додатковою угодою № 15 від 15.04.2013 р. сторони внесли зміни до п. 6.3 договору, відповідно до якого незалежно від виконання покупцем умов п.6.1 договору заборгованість покупця перед постачальником за поставлений товар не повинна перевищувати 750000,00 грн.
Додатковими угодами № 16 від 17.01.2014 р., № 17 від 10.02.2014 р., № 18 від 07.03.2014 р., № 19 від 20.03.2014 р., № 20 від 20.03.2014 р., № 22 від 03.10.2014 р. сторони погоджували розрахунок ціни вартості кожної партії товару у відповідності до співвідношення курсу гривні до долара США.
Матеріали справи містять товарно-транспортні накладні № 4378 від 05.10.2014 р. на суму 517997,81 грн.; та № 3978 від 09.09.2014 р. на суму 553124,38 грн., підписані представником відповідача та скріплені печатками підприємств.
Матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків сторін відповідно до якого відповідачем було частково сплачено суму заборгованості за договором в розмірі 95000,00 грн.
Спір між сторонами виник через невиконання відповідачем зобов'язань з оплати товару одержаного за договором поставки оптових партій товару № 01-037-11-РЕТ від 17.01.2011 р.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встанолено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки обумовленого договором товару за товарно-транспортними накладними № 4378 від 05.10.2014 р. на суму 517997,81 грн. та № 3978 від 09.09.2014 р. на суму 553124,38 грн.
З урахуванням всіх додаткових угод до договору, вказана в товаро-транспортних накладних ціна сприймається як попередня і є базою для визначення остаточної ціни у випадку, коли курс продажу долара США до гривні на дату відвантаження товару по відношенню до курсу на дату звернення до суду відрізняється більш, ніж на 3%, ціна товару автоматично визначається за визначеною сторонами формулою. З урахуванням викладеного борг за товаро-транспортною накладною № 3978 від 09.09.2014 р. становить 548120,44 грн., а за товаро-транспортною накладною № 4378 від 05.10.2014 р. становить 626763,13 грн. Отже, основний борг відповідача за поставлений товар після визначення остаточної ціни товару складає 1174883,57 грн.
У зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості в розмірі 50000,00 грн. (платіжне доручення №12868 від 09.12.2014 р.), 10000,00 грн. (платіжне доручення № 225 від 13.01.2015 р.), 10000,00 грн. (платіжне доручення №267 від 14.01.2015 р.), 10000,00 грн. (платіжне доручення №325 від 15.01.2015 р.), 10000,00 грн. (платіжне доручення №361 від 16.01.2015 р.), 10000,00 грн. (платіжне доручення №558 від 22.01.2015 р.), що підтверджується роздруківкою картки рахунку № 361 за 01.09.2014 р. по 11.02.2015 р., сума основної заборгованості відповідача за поставлений товар складає 1074883,57 грн. Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 13.02.2015 р. вказану суму позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості у відповідача в сумі 1074883,57 грн. документально підтверджений. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості за договором в розмірі 1074883,57 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 2717,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31821,04 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог про стягнення вказаних нарахувань у заявленому позивачем розмірі, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2717,15 грн. та інфляційних втрат в розмірі 31821,04 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у заявленному розмірі.
Щодо вимог про стягнення 33780,00 грн. пені за прострочення оплати наданого товару відповідачем, то колегія суддів в цій частині не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Заявляючи вимоги про стягнення пені, позивач посилається на п.п. 6.1 та 11.3 договору.
Дослідивши матеріали справи, колегія судддів встановила, що згідно п. 3 додаткової угоди №19 від 20.03.2014 р. встановлено, що сторони дійшли згоди доповнити пунктом 11.3 розділ «11. Відповідальність сторін» Договору поставки оптових партій товару №01-037-11-РЕТ від 17.01.2011 р. у наступній редакції: «11.3 У випадку прострочення в оплаті поставленного товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару, за кожен день порушення оплати».
Отже умовами договору, а саме п. 11.3 договору передбачено стягнення з відповідача пені за прострочення в оплаті поставленого товару.
Вимогами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових зобов'язань сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 33780,00 грн. пені є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2015 р. в частині суми пені.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2015 р. у справі №910/27771/14 скасувати частково.
Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, буд. 6, код ЄДРПОУ 00382496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (29010, м. Хмельницький, вул.. Пілотська, 20, код 31617387) заборгованість за договором в розмірі 1074883 (один мільйон сімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) грн. 57 коп., 3 % річних в розмірі 2717 (дві тисячі сімсот сімнадцять) грн. 15 коп., інфляційних втрат в розмірі 31821 (тридцять одну тисячу вісімсот двадцять одну) грн. 04 коп., 33780 (тридцять три тисячі сімсот вісімдесят) грн. 14 коп. та 23321 (двадцять три тисячі триста двадцять одну) грн. 32 коп. судового збору.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Справу №910/27771/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді С.Я. Дикунська
Н.М. Коршун