465/162/15-ц
2/465/1207/15
Іменем України
28.05.2015 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді - Мартинишин М.О.
при секретарі - Кметь Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1
до Франківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану
про визнання розірвання шлюбу фіктивним, анулювати актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання розірвання шлюбу фіктивним, анулювати актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу. Свої вимоги мотивують тим, що 02.03.2000 року вона розірвала шлюбні відносини з ОСОБА_2, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено актовий запис актовий запис № 114 від 02.03.2000 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2 помер. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 у м.Львів, яку вона не може успадкувати.Однак з моменту розірвання шлюбу вона продовжувала спільно проживати з ОСОБА_2 і не мали наміру припиняти шлюбні відносини. Даний шлюб вони вимушені були розірвати через певні фінансові труднощі, для покращення матеріального становища їх сім'ї та змушена вона була виїхати за кордон. Не зважаючи на розірвання шлюбу з ОСОБА_2 протягом всього часу вони вели спільне господарство, виховували разом їхніх дітей, дбали про їхнє матеріальне становище. Оскільки шлюб між позивачкою та її померлим чоловіком розірвано, але вони продовжували проживати однією сім'єю, то розірвання шлюбу носить фіктивний характер, в зв'язку з чим звернулася до суду з позовом про визнання розірвання шлюбу фіктивним згідно ст.108 СК України з метою реалізації спадкових прав після смерті чоловіка. Просить позов задовольнити.
У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, дали пояснення аналогічні викладених у позовній заяві. Просять позов задовольнити.
Представник відповідача повторно у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання справи, не з'явився. В письмових запереченнях проти позову заперечив, просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та з підстав, які зазначені в письмовому запереченні, а тому суд вважає, що справу слід слухати у її відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення, проти чого і не заперечили позивач, та представник позивача.
Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які підтвердили, що позивачка ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 поживала однією сім'єю після розірвання шлюбу, вели спільне господарство, виховували разом їхніх дітей, дбали матеріальне становище сім'ї, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено актовий запис № 173, зареєстрований у відділі РАГС Залізничного району м.Львова.
Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 04.02.2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Після чого реєстрація розірвання шлюбу була проведена Франківським райвідділом реєстрації актів громадянського стану м.Львова, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено актовий запис № 114 від 02.03.2000 року (свідоцтво про шлюб від 02 березня 2000 року Серія НОМЕР_1
Норма, що передбачає можливість задоволення позову про визнання розірвання шлюбу фіктивним міститься у частині 1 статті 108 СК України, а саме за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень статті 106 та пункту 3 частини першої статті 107 цього Кодексу, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміри припинити шлюбні відносини.
Таким чином, вказана норма передбачає лише два випадки визнання розірвання шлюбу фіктивним, а саме з підстав передбачених ст.106 та ч. 3 ст. 107 СК України.
На підставі ст.58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Однак, за даних обставин застосовувати вказану норму неможливо, оскільки спірні правовідносини (розірвання шлюбу, яке позивач вважає фіктивним) мали місце у 2000 році, коли діяв Кодекс про шлюб та сім'ю.
Кодекс про шлюб та сім'ю не передбачав право заінтересованої особи звертатися до суду із заявою про визнання розірвання шлюбу фіктивним.
За вказаних обставин, суд вважає, що оскільки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано під час дії КпШС України, який встановлював порядок і умови одруження, регулював особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану (ст. 2 КпШС України), то і регулюватися вони повинні КпШС України, а не СК України.
КпШС України, норми якого необхідно застосовувати до спірних правовідносин, не містить положень, відповідно до яких розірвання шлюбу можна було визнати за заявою заінтересованої особи фіктивним. Тому, суд не приймає до уваги показання свідків та інші докази щодо цих обставин.
Крім цього, аналізуючи фактичні матеріали справи, суд звертає увагу на те, що спірний актовий запис зроблений на підставі рішення суду про розірвання шлюбу від 04.02.2000 року,зазначене судове рішення набуло законної сили і не оспорювалося позивачкою у встановленому законом порядку.
За змістом ст.14 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення судового рішення, останнє у разі набрання законної сили, є обов'язковим для виконання, тобто має юридичну силу. Зазначене положення мається у ст.14 ЦПК України у діючій редакції. За таких обставин визнання недійсним або анулювання актового запису, який видано на підставі судового рішення про розірвання шлюбу, неможливо без скасування зазначеного судового рішення. Враховуючи те, що позивачка не оспорювала судового рішення про розірвання шлюбу, на підставі якого видано актовий запис, правових підстав для анулювання або визнання недійсним зазначеного актового запису про розірвання шлюбу немає.
Крім того, має певне правове значення та обставина, що позов про визнання розірвання шлюбу фіктивним заявлено позивачкою за спливом понад 14 років, хоча вона знала про складення цього запису після розірвання шлюбу у 2000 році.
За положеннями ст.ст. 71, 75, 80 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла до 2004 року, загальний строк позовної давності встановлений в три роки, позовна давність застосувалася в обов'язковому порядку, сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові. Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивачка також пропустила без поважних причин встановлений строк позовної давності.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Франківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану про визнання розірвання шлюбу фіктивним, анулювати актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 10-11, 15, 30, 57-60, 88, 169, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Франківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану про визнання розірвання шлюбу фіктивним, анулювати актовий запис та свідоцтво про розірвання шлюбу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Мартинишин М.О.