Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" червня 2015 р.Справа № 922/2918/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
при секретарі судового засідання Воронько В.В.
розглянувши справу
за позовом Прокурора Червонозаводського району міста Харкова 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області, м. Харків
до 1) Харківської міської ради, м. Харків , 2) ОК "ЖБК "Оформлювач", м. Харків
провизнання незаконним та скасування рішення
за участю представників:
позивача - Хряк О.О., службове посвідчення №028256 від 15.08.14 р.,
відповідача (ХМР) - Струкова Л.В., довіреність №08-11/2054/2-15 від 13.05.15 р.,
відповідача (ОК "ЖБК "Оформлювач") - Михайлова М.М., довіреність від 27.05.15 р.,
3-ї особи (ДІСГ в Х/о) - не з'явився,
Прокурор Червонозаводського району міста Харкова звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати п.5. додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.02.201 1 №154/11; зобов'язати ОК "ЖБК "Оформлювач" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку загальною площею 0,2818 га з кадастровим номером 6310138800:02:014:0014, про що скласти акт прийому-передачі; визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 808496, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землю, договорів оренди землі Управління держземагенства у м. Харкові Харківської області за № 631010002000045. Судові витрати просить покласти на відповідачів.
Ухвалою суду від 14.05.15р. залучено до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства в Харківській області.
03.06.15р. прокурор надав письмове обґрунтування позовних вимог, яке долучено судом до матеріалів справи.
02.06.15р. представник 3-ї особи направив до суду електронною поштою письмові пояснення по справі, які долучено судом до матеріалів справи.
03.06.15р. представник відповідача (ХМР) надав заяву про залишення позову без розгляду, оскільки прокурором в позовній заяві не зазначено яким саме чином порушено інтереси держави.
Суд, розглянувши заяву відповідача (ХМР) про залишення позову без розгляду зазначає наступне.
Статтю 81 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд має право залишити позов без розгляду, а саме:
1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;
2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
3) виключено;
4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;
5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;
6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.
Приймаючи до уваги те, що залишення позову без розгляду на підставі заяв сторін взагалі не передбачено ст. 81 ГПК України, а є виключно ініціативою суду, то суд вважає за необхідне в задоволені заяви відповідача (ХМР) відмовити.
03.06.15р. представник відповідача (ОК "ЖБК "Оформлювач") надав супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи. Також, надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судовому засіданні 03.06.15р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача (ХМР) в судовому засіданні 03.06.15р. проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача (ОК "ЖБК "Оформлювач") в судовому засіданні 03.06.15р. проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Представник 3-ї особи (ДІСГ в Х/о) в судове засідання 03.06.15р. не з'явився.
Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Пунктом 5.3 додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.02.2011 надано ОК "ЖБК "Оформлювач" у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,2818 га, (кадастровий номер 6310138800:02:014:0014), в межах договору оренди від 09.04.2008 № 940867100033, для будівництва та подальшої експлуатації житлового будинку по вул. Військовій, 6. Будівництво виконати до 31.12.2012р.
На підставі зазначеного рішення ОК "ЖБК "Оформлювач" видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2818 га по вул. Військова, 6 ЯЛ № 808496, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землю, договорів оренди землі Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області за № 631010002000045.
На думку прокурора, спірне рішення міської ради прийнято усупереч вимогами ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, не відповідає дійсності, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Нормами ст. 133 Житлового Кодексу УРСР закріплено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово - будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
У відповідності до ст. 137 Житлового Кодексу УРСР, житлово - будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.
Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Української РСР.
Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
Згідно з ч. 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186 житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.
До кооперативів, що організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Житлово - будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу. Зміни і доповнення, що вносяться до статуту кооперативу, також підлягають реєстрації.
З дня реєстрації статуту кооператив набуває прав юридичної особи.
Частиною 2 Примірного статуту житлово - будівельного кооперативу визначеною, що до членів кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і перебувають на обліку бажаючи вступити до житлово-будівельного кооперативу або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені у пункті 37, абзаці першому пункту 43 і абзаці першому пункту 55 цього Примірного статуту.
Незалежно від проживання у даному населеному пункті до членів кооперативу приймаються громадяни, які в установленому порядку перебувають у цьому населеному пункті на обліку бажаючий вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою).
Згідно п. 16 ч. З Примірного статуту житлово - будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.
Пунктом 71 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу передбачено, що рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про обрання правління та ревізійної комісії кооперативу або окремих їх членів, а також рішення правління та ревізійної комісії про обрання керівників цих органів у місячний строк подаються виконавчому комітетові місцевої Ради народних депутатів для реєстрації складу вказаних органів. Виконавчий комітет вправі відмовити в реєстрації, якщо вибори було проведено з порушенням законодавства.
Згідно п. 74 ч. 6 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів. Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів вправі скасувати рішення загальних зборів або правління кооперативу, якщо воно суперечить законодавству.
Як вбачається з матеріалів справи, ОК "ЖБК "Оформлювач" діє на підставі Статуту, прийнятого відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України "Про кооперацію", державну реєстрацію юридичної особи було проведено в установленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" порядку.
Згідно цього Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до умов Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
Докази щодо скасування державної реєстрації ОК «ЖБК «Оформлювач» під час прийняття рішення міської ради та (або) оформлення державного акту на землю в матеріалах справи відсутні.
Крім цього, посилаючись на те, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 Земельного кодексу України, прокурор не врахував, що Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб та може це зробити, виключно ознайомившись зі статутом ЖБК.
Аналізуючи норми актів законодавства УРСР можна дійти висновків, стосовно того, що їх реалізація неможлива з точки зору додержання процедури їх реалізації, в зв'язку із відсутністю певних органів, а також відсутністю повноважень у існуючих органів місцевого самоврядування на виконання процедур передбачених цими актами за часів СРСР, зокрема ЖБК не можуть бути організовані при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, оскільки таких органів на Україні не існує. Тому ч. 1 ст.137 п.2 Примірного статуту не можуть бути виконані і додержані в зв'язку із відсутністю такого органу як виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також згідно із п. 2 Примірного статуту при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів кооперативи організуються за пропозиціями районних (міських) комітетів комсомолу.
Отже, очевидним є те, що процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів у порядку передбачена у ст. 137 Житлового кодексу УРСР та Примірним статутом неможлива, в зв'язку із відсутністю відповідних органів державної влади та громадських організацій за часів СРСР, на які покладені питання організації та узгодження процедури створення житлово-будівельних кооперативів.
Одночасно з цим, створення кооперативів, в тому числі житлово - будівельних, ґрунтується не тільки на нормах Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) та Примірного статуту, а й на акті більш вищої юридичної сили понад Примірного статуту та акті, що прийнятий пізніше ніж ЖК УРСР та Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 № 186 (із останніми змінами 1994 року) - Законі України «Про кооперацію» від 10.07.2003 1087-ІV.
Частиною 2 статті 10 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Виходячи з цього, встановлення Примірним статутом 30-ти річного обмеження віку для учасників «молодіжного» ЖБК є невідповідністю ч. 2 ст. 10 Закону України «Про кооперацію», який прийнятий пізніше та який має вищу юридичну силу.
Також, прокурор не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України «Про кооперацію», але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК «ЖБК «Оформлювач» та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-ІV, який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь - якої юридичної особи, в т.ч. ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом.
Твердження прокурора про те, що ОК «ЖБК «Оформлювач» не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» відповідно до завдань та характеру діяльності кооператив може бути «обслуговуючим», а за напрямом діяльності - «житлово-будівельними».
Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію» ОК ЖБК «Оформлювач» може бути одночасно і житлово-будівельним і обслуговуючим, що не суперечить, а ні ЖК УРСР, а ні Примірному статуту ЖБК.
Статтею 2 Закону України «Про кооперацію» визначено термін обслуговуючий кооператив. Обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про кооперацію» до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово - будівельними, садово - городніми, гаражними, торговельно - закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Таким чином поняття обслуговуючий кооператив та житлово - будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.
Відповідно до п. 3.3.1 «Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання» затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 № 97 визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Отже найменування визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу», зазначені у ст. 143, 145, 146 ЖК УРСР.
Твердження прокурора про те, що ОК «ЖБК «Оформлювач» не є житлово-будівельним кооперативом, оскільки відповідно до листа Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області кооператив не розпочав будівництво спростовується наступним.
Відповідно до ст. 1 ГК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Спірні правовідносини, щодо яких розглядається справа, стосуються права власності на земельну ділянку ОК "ЖБК "Оформлювач", яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку.
Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним. Скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки, не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 416 ЦПК України невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд є підставою для припинення права користування ділянкою для забудови.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12.09.2012 р. у справі № 6-71цс12. У зазначеній постанові від 12.09.2012 р. у справі № 6-71 цс 12 Верховним Судом України сформульовано правовий висновок щодо того, що Земельним кодексом України не передбачено такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (чого не спростовує прокурор у позові) та потребують поліпшення житлових умов.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають право бути взятими на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду (стаття 34), а також громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається
Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
Таким чином, особою, яка "потребує поліпшення житлових умов" вважається особа, яка має право бути взятою на облік, але це не означає, що вона обов'язково має перебувати на такому обліку, що намагається довести прокурор. Крім того, доказу відсутності у членів кооперативу на момент реєстрації ОК "ЖБК "Оформлювач" такого права прокурор не наводить.
Щодо посилання прокуратури в позовній заяві на практику Верховного суду України слід зазначити таке.
Відповідно до п. З Рішення Конституційного суду України від 25.01.2012№ З-рп/2012 дано тлумачення принципу законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.
Верховний Суд України:
1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом;
2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної "зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;
4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;
5) здійснює інші повноваження відповідно до закону.
Відповідно до ст. 111-14 Господарсько-процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 111-16 ГПК України визначені підстави для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів.
Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Таким чином, до повноважень Верховного Суду України не відноситься офіційне тлумачення законів України, а в контексті ст. 111-25, 111-26 ГПК України стосується лише прийняття рішень щодо задоволення або відмови у задоволенні заяви про перегляд. При цьому в разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.
Також Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо встановлення фактичних обставин справи, оцінки доказів у справі, та застосування до спірних відносин певних норм діючого законодавства.
Слід звернути увагу на те, що в Постанові Верховного суду не розглядалось питання щодо відповідності норм ЖК УРСР та Примірного статуту іншим нормам цивільного законодавства, що регулює питання щодо створення та організації діяльності ЖБК в контексті ст. 4 ГПК України.
Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Слід зазначити, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" з цього приводу вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи,
Відповідно до Постанови Верховної ради України від 12.09.1991 №1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Акти законодавства Союзу РСР застосовуються, але по питанням які по - перше не врегульовані законодавством України, а по-друге, за умов що вони не суперечать Конституції і законам України.
Виходячи з викладеного, Харківська міська рада цілком обґрунтовано прийняла спірне рішення, керуюсь ст. 41 Земельного кодексу України та іншими нормами чинного законодавства України.
Також слід зазначити, що вимагаючи скасування п. 14.1 додатку 1 до спірного рішення прокурор посилається на ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, відповідно до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
1) невідповідність актам цивільного законодавства;
2) порушення цивільних прав або інтересів.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, то не має правових підстав для задоволення позову.
Невідповідність спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства прокурор по суті зводить до начебто недотримання ОК "ЖБК "Оформлювач", а не Харківською міською радою, під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР (порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов).
Одночасно з цим прокурор не наводить жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено цивільні права або інтереси.
Крім цього, доводи прокурора свідчать про наявність підстав застосування позовної давності, виходячи із наступного.
За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 83 Цивільного кодексу України).
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто, три роки.
Відповідно до п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.
Згідно витягу з протоколу 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання 23.02.2011р. на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М., який відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.
Також, згідно з листом від 24.03.2011 № 08-04/811/2-11 Харківською міською радою до прокуратури міста Харкова було направлено рішення 5 сесії Харківської міської ради скликання.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.
Згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.
Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.
Згідно вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради та публікуються в газеті "Харьковские известия".
За таких умов, вищевказане рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.
Отже, посилання прокурора на те, що він довідався про наче б то незаконний продаж земельної ділянки у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок є юридично неспроможними.
Така позиція позивача не відповідає ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідалися або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття вищевказаних рішення Харківської міської ради.
Крім цього, навіть не будучи компетентним у представництві інтересів у даних відносинах прокурор, як і будь-яка інша фізична чи юридична особа міг довідатись про наявність обставин, які стали підставою для подачі позову безпосередньо в момент їх виникнення, тобто після підписання рішень Харківської міської ради.
Це пояснюється тим, що в силу ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до Наказу Генерального прокурора України від 19.09.2005 №Згн "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", який діяв на момент прийняття рішення Харківською міською радою, прокурор повинен забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Також наведена позиція прокурора не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України), адже в такому разі кожна дія органу прокуратури або позивача (порушення наглядового провадження, порушення оперативно-розшукової справи, порушення кримінальної справи чи просто проведення перевірки, тощо) могла б вважатись початком перебігу строку позовної давності. Враховуючи, що строки проведення таких перевірок та порушення відповідних проваджень не обмежені це привело б до того, що і строки позовної давності фактично не були б у цих випадках обмежені. Отже це очевидно не може бути неприйнятним, оскільки це б звело нанівець правовий інститут позовної давності та поставило б учасників господарських правовідносин у нерівне становище, надаючи перевагу державі (в інтересах якої може звернутися прокурор) та порушуючи тим самим принципи економічної багатоманітності та рівний захист усіх суб'єктів господарювання (ст. 6 Господарського кодексу України).
Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокуратура міста Харкова та прокуратура Київського району м. Харкова становлять єдину систему, яку очолює з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящими.
Рішення Харківської міської ради відображають її поточну діяльність, яка контролюється прокуратурою міста Харкова, що свідчить про те, що позивач знав або міг знати про наявність рішень Харківської міської ради оскільки вони були офіційного оприлюдненні, тобто розміщені на офіційному сайті Харківської міської ради та направлені 26.03.2010 р. до прокуратури міста Харкова з метою реалізації контролю та прокурорського нагляду за додержанням вимог діючого законодавства.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Отже, рішення Харківської міської ради є саме ненормативним актом, оскільки воно прийнято стосовно визначеного кола осіб, підлягало одноразовому застосуванню та вичерпало свою дію фактом його виконання.
В той же час прокурор зазначає про те, що порушення спричинено наче б то міською радою, і тому остання не може бути у справі позивачем. У зв'язку з цим на думку прокурора не можливо визначити у спірних правовідносинах органу, уповноваженого здійснювати функції держави, а тому позивачем по справі є орган прокуратури в особі прокуратури Дзержинського району м. Харкова.
Закон (п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 Цивільного кодексу України, абз. З ч. 2 ст.20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
Така ж правова позиція відображається у судовій практиці у справах з аналогічним предметом спору, зокрема у постанові ВГСУ від 11.69.2014 р. у справі № 922/4911/13, постанові ВГСУ від 18.09.2014 у справі №922/4912/13, постанові ВГСУ від 12.03.2015 р. у справі № 22/3183/13.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі на відповідачів не покладаються.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 116, 118, 122, 123, Земельного кодексу України, статтями 21 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.06.2015 р.
Суддя Л.В. Шарко