"02" червня 2015 р.Справа № 916/2988/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Н.В. Комендатенко
за участю представників:
від позивача - Петров В.-П.С.
від відповідача - Слюсар М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" до Державного підприємства „Одеська залізниця" про стягнення 11862,62 грн., -
В засіданні суду 26.05.2015 р. оголошувалась перерва до 02.06.2015 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство „Нібулон" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Одеська залізниця" про стягнення 11862,62 грн. в якості відшкодування збитків, завданих нестачею вантажу. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на наступне.
26.01.2014 р. ТОВ СП „Нібулон" згідно договору №1438 від 18.04.2012 р. за залізничною накладною № 34834382, зі станції „Михайленки" Південно-західної залізниці до станції „Миколаїв-вантажний" Одеської залізниці було відвантажено насипом вантаж (насіння сої), у вагоні №95300166 за пломбами Ш933343, Ш933344, Ш933345, Ш933346, Ш933347, Ш933348, Ш933344, загальною масою 582590 кг. За вказаною накладною відправником та отримувачем є ТОВ СП „Нібулон". 28.01.2014 р. під час видачі вантажу на станції „Миколаїв-вантажний" Одеської залізниці було здійснено перевірку за участю представників станції та вантажооотримувача, за результатами якої у вагоні №95300166 було виявлені ознаки крадіжки вантажу з середнього розвантажувального люка, забите біле ганчір'я, виявлені сліди просипання вантажу, про що складено акт загальної форми №493 від 28.01.2014 р., комерційний акт № 027053/5 від 29.01.2004 р. З врахуванням довідок Регіональної ТПП Миколаївської області №26-74 від 23.07.2014 р. та ТОВ СП „Нібулон" № 998/3-14/59 від 29.01.2014 р. позивачем було розраховано вартість нестачі вантажу, суму якої заявлено до стягнення з відповідача, з огляду на те, що у задоволенні претензії позивача №1466/3-14/27 від 12.02.2014р. відповідач відмовив з підстав крадіжки вантажу.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.07.2014 р. (суддя Малярчук І.А.) позовну заяву ТОВ СП „Нібулон" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 916/2988/14 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. по справі № 916/2988/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" задоволено та на користь останнього стягнуто з Державного підприємства "Одеська залізниця" 11862,62 грн. вартості нестачі вантажу та 1827,00 грн. судового збору.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. вказане рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. у справі № 916/2988/14 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2015 р. касаційну скаргу ДП "Одеська залізниця" задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. у справі № 916/2988/14 скасовано, а вказану справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 07.05.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/2988/14, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.
Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 07.05.2015 р. справу № 916/2988/14 прийнято до провадження судді Петрова В.С. та призначено до розгляду в засіданні суду.
Під час нового розгляду справи позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 8-11, 37-38 т. 2). Зокрема, позивач зазначив, що ВГСУ в постанові від 22.04.2015 р. на підставі аналізу положень ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України дійшов висновку, що для того щоб мати право на стягнення завданих збитків потерпіла особа повинна довести, зокрема, їх наявність. З огляду на таке представник звертає увагу на те, що ст. 22 Цивільного кодексу України і ст. 225 Господарського кодексу України встановлюють загальні умови відшкодування збитків. В свою чергу ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 127 Статуту залізниць України і ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України, які є спеціальними нормами закону у сфері перевезення вантажу (у тому числі залізницями), згідно яких перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Крім того, п. 113 статуту залізниць України передбачає, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди. Отже, враховуючи той факт, що ВГСУ в імперативній формі не визначив, що норми Статуту залізниць України у даній справі не застосовуються, позивач вважає, що у даній справі підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства у сфері залізничних перевезень встановлюють відповідальність перевізника за недостачу вантажу у розмірі дійсної вартості вантажу якого недостає. Також представник зазначає, що предметом доказування у даній справі є факт виникнення недостачі вантажу під час його перевезення, розмір недостачі, його вартість, наявність/відсутність підстав для звільнення перевізника від відповідальності. Усі належні та допустимі докази, що підтверджують вищевикладені обставини є в наявності у матеріалах справи. Тобто навіть у випадку повернення незаконно вилученого вантажу вантажовласнику у рамках кримінального провадження, то такий факт жодним чином не свідчить про притягнення перевізника до відповідальності. В свою чергу чинним законодавством України у сфері залізничних перевезень передбачено відповідальність перевізника за нестачу вантажу при перевезенні саме перед вантажоодержувачем, як стороною договірних правовідносин (п.п. а п. 2 ст. 130 Статуту залізниць України, за якою право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі вантажу має лише вантажоодержувач). До того ж ст.ст. 114, 127 Статуту залізниць України передбачено можливість стягнення з перевізника вартості нестачі вантажу у розмірі його дійсної вартості. Також ст. 111 Статуту залізниць України передбачено вичерпний перелік підстав для звільнення залізниці від відповідальності. У даній справі нестача вантажу при його перевезенні підтверджується комерційним актом № БК 027053/5 від 29.01.2014 р., що, на думку позивача, є належним та допустимим доказом нестачі вантажу, а висновки вказаного акта належним чином не спростовані. З огляду на вказані обставини позивач вважає, що постановою ВГСУ від 28.09.2011 р. по справі № 21/143-10/6-11 визначено, що викрадення частини вантажу сторонньою особою не є обставиною, що звільняє відповідача від відповідальності, а є лише підставою в розумінні ч. 5 ст. 314 Господарського кодексу України, для звернення перевізника з позовом до особи, винної у втраті вантажу. Не зважаючи на те, що відповідач знав про те, що вантаж прибув з ознаками незаконного заволодіння ввіреного йому до перевезення вантажу, він не вчинив жодних дій спрямованих на відшкодування вартості не збереженого вантажу, який знаходився у його фактичному та відповідальному володінні під час перевезення, з осіб винних у такій недостачі. До того ж позивач стверджує, що відповідачем не було вжито жодних заходів з захисту свого порушеного кримінальним правопорушенням права, зважаючи на той факт, що вантаж було викрадено з вагону та на станції, які є власністю залізниці і саме залізниця несе відповідальність за схоронність вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу в силу положень п. 110 Статуту залізниць України. З документів, що містяться в матеріалах справи, зокрема залізничної накладної № 34834382 від 26.01.2014 р., вбачається, що у спірний вагон № 95300166 був завантажений вантаж масою 58250 кг. Комерційним актом № БК 027053/5 від 29.01.2014 р,. що є належним та допустимим доказом нестачі вантажу в розумінні статуту залізниць України, після переважування зазначеного вагону по прибуттю на станцію призначення, визначено, що у вагоні міститься вантаж масою 55200 кг, що на 3050 кг менше, ніж було завантажено. Таким чином, позивач вважає, що перевізник не у повному обсязі виконав договірні зобов'язання з перевезення вантажу, а належних доказів повного виконання договірних зобов'язань за залізничною накладною № 34834382 від 26.01.2014 р., що відповідно до положень діючого законодавства є підставою для притягнення перевізника до відповідальності за нестачу вантажу. При цьому, за ствердженнями позивача, відповідач не надав до суду жодних доказів того, що під час перебування у нього вантажу позивача вжив достатніх та необхідних заходів для його збереження, хоча доведення такого є обов'язком перевізника. Таким чином, позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечує, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 25-28 т. 2). Так, відповідач вказує, що згідно записів у залізничній накладній № 34834382 від 26.01.2014 р., завантаження вагону № 95300166 проводилося на підприємстві вантажовідправника, засобами і силами відправника вантажу, ним же самостійно було визначено масу вантажу перед відправленням вагонів, без участі представника залізниці. З прибуттям вагону на станцію Миколаїв - вантажний Одеської залізниці на підставі акту загальної форми № 493 від 28.01.2014 р., було складено комерційний акт серії БК №027053/5 від 29.01.2014 р., з якого вбачається, що після проведення комісійного переважування вагону № 95300166 було встановлено наступне: вантаж насіння сої, брутто - 75 900 кг, тара перевірена - 20700 кг, нетто - 55200 кг, що на 3050 кг менше, ніж зазначено в перевізному документі. Просипання вантажу відсутнє. На вагоні всі 7 ЗПП вантажовідправника - справні, непошкоджені, виконують свої функції. Також відповідач вказує, що в технічному відношенні вагон № 95300166 був справний, про що засвідчено в комерційному акті серії БК № 027053/5 від 29.01.2014 р. та акті № 1 про технічний стан вагону від 29.01.2014 р. Крім того, як зазначено позивачем в позові № 6778/3-14/27 від 24 липня 2014 р., він заявив претензію № 1466/3-14/27 від 12.02.2014 року про відшкодування збитків, пов'язаних з різницею маси вантажу в спірному вагоні. Одеською залізницею листом від 02.04.2014 р., в задоволенні вищезазначеної претензії було відмовлено на підставі проведення кримінального провадження та знаходження речових доказів (60 мішків зерна сої - вагою 3000 кг) в лінійному відділі на станції Миколаїв. Між тим відповідач наголосив, що 06.05.2014 року листом № 22/СВ-23 слідчого СВ ЛВ на ст. Миколаїв УМВС України на Одеській залізниці Ганусовським В.П. на адресу начальника ст. Миколаїв - вантажний Басюку І.А. було повідомлено, що 30.04.2014 р. було прийнято остаточне рішення в кримінальному провадженні відносно зерна сої та передано 60 поліетиленових мішків заповнених зерном сої позивачу ТОВ СП „Нібулон" в той же день, а саме: 30.04.2014 року, що підтверджується розпискою представника ТОВ „СП Нібулон" Волчека І.В., яка наявна в матеріалах справи. На думку Одеської залізниці, повернення 60 мішків зерна сої - вагою 3000 кг ТОВ СП „Нібулон" з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто при транспортуванні, яка становить 291,25 кг, загальна маса повернутої сої, повністю компенсує позивачу загальну кількість і вартість нестачі вантажу. Зокрема, з розписки представника ТОВ СП „ Нібулон" - Волчек Ігоря Валерійовича, який діє на підставі довіреності № 43147 від 30.04.2014 р., вбачається, що уповноважений представник 30.04.2014 р. отримав від працівників лінійного відділу транспортної міліції на станції Миколаїв МВС України на Одеській залізниці 60 поліетиленових мішків заповнених зерном сої, яку незаконно було вилучено 30.01.2014 року, оскільки ТОВ СП „Нібулон" являється власником зерна сої. Однак, розписку представника ТОВ СП „ Нібулон" - Волчек Ігоря Валерійовича, який діє на підставі довіреності № 43147 від 30.04.2014 р., а також саму довіреність № 43147 від 30.04.2014 р. суди попередніх інстанцій проігнорували і взагалі не дали зазначеним письмовим доказам належної правової оцінки. Окрім цього з вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2014 року по кримінальній справі №487\4502\14-К, який ДП „Одеська залізниця" отримало 25.05.2015 р. вбачається, що громадянин Таточенко О.С. ввечері 28 січня 2014 р. вчинив крадіжку зерна сої шляхом проникнення до вагону зерновозу № 95300166 і таємно викрав - 3050 кг зерна сої чим, спричинив матеріальний збиток ТОВ СП „Нібулон" на загальну суму 9356,39 грн. Заводський районний суд м. Миколаєва стягнув з правопорушників солідарно кошти на користь ТОВ СП „Нібулон" в рахунок відшкодування збитків. Речові докази 60 мішків із соєю, які знаходились на зберіганні ТОВ „Колосовський елеватор", залишились у користуванні ТОВ СП „Нібулон". В свою чергу з огляду на положення ст. 35 ГПК України вказані обставини, всиновлені вироком суду у кримінальній справі, не підлягають доведенню знов. Згідно ст. 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Згідно листа № 22/СВ-23 від 06.05.2014 року та розписки представника ТОВ СП „Нібулон" - Волчек Ігоря Валерійовича, який діє на підставі довіреності № 43147 від 30.04.2014 р., залізниця фактично вже відшкодувала позивачу втрачений вантаж (60 мішків зерна сої ), що не заперечується позивачем. Окрім цього згідно рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. по справі № 916/2988/14 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. по справі № 916/2988/14 Одеська залізниця фактично відшкодувала вартість недостачі вантажу вдруге на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2015 р. Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса, саме з метою уникнути штрафних санкцій відповідач перерахував ТОВ СП „Нібулон" грошові кошти в сумі 13689,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 296 від 10.03.2015 р., та підтверджується позивачем. Відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
18.04.2012 р. між Державним територіально-галузевим об'єднанням „Південно-Західна залізниця" (залізниця) та ТОВ СП „Нібулон" (вантажовласник) було укладено договір №1438, предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.1 договору вантажовласник має право отримувати від залізниці послуги, передбачені Статутом залізниць України, даним договором, діючими Правилами перевезень, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України та іншими нормативно-правовими актами та документами розпорядчого характеру, що регулюють питання, пов'язані з перевезенням та проведенням розрахунків.
Вказаний договір набув чинності з дня його підписання сторонами і діє 3 роки (п. 7.1. договору).
Як з'ясовано судом, за залізничною накладною № 34834382 зі станції "Михайленки" Південно-західної залізниці до станції "Миколаїв-вантажний" Одеської залізниці було відвантажено насипом вантаж (насіння сої) у вагоні №95300166 за пломбами Ш933343, Ш933344, Ш933345, Ш933346, Ш933347, Ш933348, Ш933344, загальною масою 582590 кг. Вантажовідправником та вантажоотримувачем вказаного вантажу визначено ТОВ СП "Нібулон".
28.01.2014 р. на станції Миколаїв - Вантажний при огляді подачі на 11-му шляху в 21 год. 30 хв. 15-ти вагонів для ТОВ СП „Нібулон" у вагоні № 95300166 було встановлено наявність ознак крадіжки, із середнього розвантажувального люка затиснутий інородний предмет (біле ганчір'я), запірні пристрої справні, під вагоном наявні сліди просипання вантажу сої, один мішок із соєю та 15 мішків порожніх, про що складено акт загальної форми №493.
Відповідно до комерційного акту № 027053/5 від 29.01.2014 р. при комісійному переважуванні вагону № 95300166 встановлено нестачу вантажу на 3050 кг менше, ніж зазначено у накладній. Навантаження вагону нерівномірне, над середнім розвантажувальним люком поглиблення довжиною 2000 мм, шириною 2000 мм, глибиною 1000 мм. З правої сторони вагону між кришкою 2-го розвантажувального люка та прилеглої до бункера поверхні вагону щілина шириною 20 мм, довжиною 40 мм, закладена ганчір'ям, течі вантажу не має. Вагон технічно справний згідно технічного акту №1 від 29.01.2014 р.
Так, з акту про технічний стан вагону № 1 від 29.01.2014 р. вбачається, що вагон № 95300166 технічно справний, з правої сторони вагону між кришкою 2-го розвантажувального люка та прилеглої до бункера поверхні щілина шириною 20 мм, довжиною 40 мм; втрата вантажу можлива.
З наданої відповідачем довідки № 2651 від 15.09.2014 р. вбачається, що ремонт вагону № 95300166 здійснювався 24.12.2013 р., за тех. рішенням строк служби вагону продовжено до 24.01.2015 р.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ СП "Нібулон" було надіслано ДП "Одеська залізниця" претензію №1466/3-14/27 від 12.02.2014 р. про відшкодування вартості нестачі вантажу у вагоні № 95300166, на яку отримано відповідь від 02.04.2014 р. з відмовою у її задоволенні з тих підстав, що за фактом нестачі сої триває кримінальне провадження, речові докази (60 мішків - вагою 3000кг) знаходяться у лінійному відділі на станції Миколаїв до прийняття остаточного рішення по кримінальному провадженню судом першої інстанції.
Відповідно до п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р. норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 0,5% маси, зазначеної в перевізних документах.
Так, з огляду на те, що природна втрата маси вантажу при транспортуванні у вагоні № 95300166 за розрахунком позивача складає 291,25 кг, в свою чергу вартість нестачі складає 11862,62 грн. При цьому розмір понесених збитків позивачем розраховано на підставі довідки ТОВ СП "Нібулон" № 998/3-14/59 від 29.01.2014 р. щодо вартості однієї тони вантажу сої, який прибув у вагоні №95300166, яка складає 4300 грн. з ПДВ, а також на підставі інформаційної довідки Регіональної ТПП Миколаївської області № 26-74 від 23.07.2014 р. про орієнтовний рівень цін внутрішнього ринку України на соєві боби в період з 20.01.2014 р. по 31.01.2014 р., що складав 4000 грн. - 4400 грн. за одну тону.
Відтак, позивач вважає, що ДП "Одеська залізниця" має відшкодувати збитки, пов'язані із нестачею вантажу при перевезенні вантажу залізницею у розмірі 11 862,62 грн., тобто у розмірі фактичної шкоди з урахуванням норми природної втрати маси вантажу при перевезенні.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частина 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (ст. 129 Статуту Залізниць України).
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (ч.ч. 2, 3 ст. 308 ГК України).
Статтею 924 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 920 Цивільного Кодексу України визначено, що разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Стаття 110 Статуту залізниць передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.
Відповідно до ст. 113, 127 вказаного Статуту залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли не з її вини.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниця повинна забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.
Ст. 23 Закону "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Ст. 114 Статуту залізниць України визначає, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:
а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;
б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості;
в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Виходячи з наведених положень, підставою для покладення на залізницю відповідальність у вигляді відшкодування вартості прийнятого до перевезення вантажу є втрату вантажу з вини залізниці.
Разом з тим як вже зазначалось, комерційним актом № 027053/5 від 29.01.2004 р. та актом загальної форми № 493 від 28.01.2014 р. у вагоні №95300166 було встановлено нестачу вантажу у кількості 3050 кг, хоча вагон був у комерційному та технічному відношеннях справний згідно з актом про технічний стан вагону № 1 від 29.01.2014 р. та довідки про паспорт вагону № 2651 від 15.09.2104 р. Також матеріали справи свідчать, що залізниця прийняла вантаж у вагоні № 95300166 до перевезення без зауважень, однак під час прийняття вантажу вантажовідправником було виявлено нестачу вантажу, яка має ознаки заволодіння вантажем третіми особами.
Наразі як свідчать матеріали справи, 06.05.2014 року листом № 22/СВ-23 слідчого СВ ЛВ на ст. Миколаїв УМВС України на Одеській залізниці Ганусовським В.П. на адресу начальника ст. Миколаїв - вантажний Басюку І.А. було повідомлено, що 30.04.2014 р. було прийнято остаточне рішення в кримінальному провадженні відносно зерна сої та передано 60 поліетиленових мішків заповнених зерном сої позивачу - ТОВ СП „Нібулон" в той же день, а саме: 30.04.2014 року, що підтверджується розпискою представника ТОВ „СП Нібулон" Волчека І.В. (а.с. 33 т. 2). Так, з наданої відповідачем до суду розписки представника ТОВ „СП Нібулон" Волчек І.В. (який діяв на підставі довіреності № 43147 від 30.04.2014 р.) вбачається, що вказаний представник 30.04.2014 р. отримав від працівників лінійного відділу транспортної міліції на станції Миколаїв МВС України на Одеській залізниці 60 поліетиленових мішків заповнених зерном сої, яку незаконно було вилучено 30.01.2014 року, оскільки ТОВ СП „Нібулон" являється власником зерна сої.
Поряд з цим, як з'ясовано судом, згідно ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.05.2014 р. у кримінальній справі № 487/4502/14-к було призначено до судового розгляду кримінальне провадження за обвинувальним актом відносно Таточенко О.С. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України по кримінальному провадженню №12013160610000341 щодо крадіжки сої, нестачу якої позивач просить відшкодувати.
Наразі вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2014 року по кримінальній справі №487\4502\14-К визнано гр. Таточенко О.С. винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому у вироку суду зазначено про здійснення вказаним гр. Таточенко О.С. ввечері 28 січня 2014 р. крадіжки зерна сої шляхом проникнення до вагону зерновозу № 95300166 і таємного викрадання - 3050 кг зерна сої, в результаті чого спричинено матеріальний збиток ТОВ СП „Нібулон" на загальну суму 9356,39 грн. Також згідно вказаного вироку Заводським районним судом м. Миколаєва стягнуто з правопорушників солідарно кошти на користь ТОВ СП „Нібулон" в рахунок відшкодування збитків, при цьому речові докази 60 мішків із соєю, які знаходились на зберіганні ТОВ „Колосовський елеватор", залишені у користуванні ТОВ СП „Нібулон".
Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
В свою чергу з огляду на вказані положення ст. 35 ГПК України вищевказаний вирок суду у кримінальній справі, яким встановлено винну особу у скоєнні крадіжки вантажу, є обов'язковим для господарського суду.
Між тим враховуючи те, що позивачем у даному спорі заявлено вимоги саме про відшкодування збитків суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Тобто, відшкодування збитків як цивільна відповідальність стосовно кредитора (особи, чиє право порушене) виконує компенсаційну функцію. Збитки - це негативні майнові наслідки, які настають для кредитора. При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування збитків, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, тощо).
Разом з тим із встановлених судом вищенаведених обставин та наведених норм права вбачається, що позивач не поніс витрат внаслідок виявленої крадіжки спірного вантажу, навпаки згідно листа № 22/СВ-23 від 06.05.2014 року та розписки представника ТОВ СП „Нібулон" Волчек І.В. позивачу фактично відшкодовано втрачений вантаж (60 мішків зерна сої). Більш того, вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.09.2014 року по кримінальній справі №487\4502\14-К, який є обов'язковим для господарського суду, відповідальність у вигляді відшкодування збитків покладено на винних осіб.
З огляду на викладене, суд вважає, що на теперішній час у позивача відсутні будь-які негативні наслідки, спричинені крадіжкою спірного вантажу, адже повернення 60 мішків зерна сої - вагою 3000 кг ТОВ СП „Нібулон" з урахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто при транспортуванні, яка становить 291,25 кг, загальна маса повернутої сої, повністю компенсує позивачу загальну кількість і вартість нестачі вантажу. В свою чергу відсутність у діях відповідача всіх ознак складу цивільного правопорушення унеможливлює задоволення позову про стягнення збитків відповідно до ст.ст. 22 ЦК України, ст. 225 ГК України.
Доводи позивача в обґрунтування заявлених вимог про незбережне перевезення відповідачем вантажу та відсутність доказів виконання вищевказаного вироку судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вказаних висновків суду про усунення на даний час негативних наслідків, що стались при перевезенні відповідачем спірного вантажу.
Щодо стверджень відповідача про фактичне відшкодування залізницею вартості недостачі вантажу вдруге на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2015 р. Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеса, що підтверджується платіжним дорученням № 296 від 10.03.2015 р. на суму 13689,62 грн., суд зазначає, що сплату вказаних коштів було здійснено саме на виконання рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 р. у даній справі, які скасовані. У зв'язку з цим вказана сплата не може вважиться добровільним відшкодуванням залізницею вартості виявленої недостачі вантажу, наразі у такому випадку відповідач не позбавлений права звернутися з відповідною заявою про здійснення повороту виконання рішення суду.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи усе вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" до Державного підприємства „Одеська залізниця" про стягнення 11862,62 грн. не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" до Державного підприємства „Одеська залізниця" про стягнення 11862,62 грн. відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 08 червня 2015 р.
Суддя В.С. Петров