Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-24-26
Іменем України
"02" червня 2015 р. Справа № 911/1082/15
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТН ЕССЕТ Менеджмент», м. Васильків
про стягнення 161331091,77 грн.
за участю представників:
позивача:Колосюк В.А. - дов. від 01.04.2015р.
відповідача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТН ЕССЕТ Менеджмент» (далі - відповідач) про стягнення 161331091,77 грн., з яких 125000000 грн. заборгованість по кредиту, 16596769,41 грн. заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, 17421232,88 грн. пеня за прострочення сплати кредиту, 2313089,48 грн. пеня за прострочення сплати відсотків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 04.10.2012р. № 04-10-12-КЛ щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 04.10.2012р. № 04-10-12-КЛ (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - банк відкриває відповідачу - позичальнику відкличну кредитну лінію (далі - кредитна лінія) в сумі 125000000 грн., терміном користування з 04 жовтня 2012р. по 02 жовтня 2015р. включно. Кредитні кошти, які надалі разом іменуються «кредити», а кожний окремо «кредит», надаються згідно письмових заявок позичальника (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору цільове використання кредитів - поповнення обігових коштів, (здійснення господарської діяльності згідно статуту).
Згідно п. 1.3 договору за користування кредитами встановлюється плата в розмірі 28% річних.
У відповідності до п. 2.2.4 договору, банк має право стягнути достроково з позичальника фактичну суму заборгованості за кредитом, що залишилась та процентами, які підлягають сплаті за цим договором, при порушенні позичальником будь-яких умов цього договору та/або умов договору застави заставодавцем або при порушенні судом справи про банкрутство позичальника (заставодавців, поручителів, гарантів). При цьому строк повернення кредитних коштів вважається таким, що настав, а вся заборгованість за цим договором підлягає сплаті на десятий календарний день від дати прострочення позичальником будь-якої частини грошового зобов'язання за цим договором.
Згідно п. 2.2.6 договору в разі погіршення фінансового стану позичальника, наявності простроченої заборгованості по процентам та/або кредиту або невиконання ним інших зобов'язань по цьому договору, договору застави, який укладений в забезпечення цього договору, та/або відсутність вільних кредитних ресурсів банк має право призупинити або припинити виконання своїх зобов'язань, вказаних в п. 1.1 договору та вимагати дострокового повернення кредиту в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлено майно.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що нарахування процентів здійснюється на фактичний залишок кредитної заборгованості на позичковому рахунку позичальника. Нарахування процентів починається з дня перерахування кредиту з позичкового рахунку і продовжується до закінчення строку дії кредитного договору відповідно до п. 1.1, причому день видачі кредиту та його повернення вважається одним днем. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно за період з першого календарного дня поточного місяця до остаточного календарного дня поточного місяця включно, а в останній місяця строку користування кредитом - до дня погашення заборгованості за кредитом, визначеного у п. 1.1 кредитного договору включно. При цьому проценти за користування кредитом в іноземній валюті нараховуються з розрахунку «факт/360», тобто за фактичну кількість днів користування кредитом, виходячи з 360 днів у році. При розрахунку плати за користування кредитом в національній валюті приймається місяць, що дорівнює календарній кількості днів, та рік, що дорівнює 365 днів (високосний рік - 366 днів).
Відповідно до п. 4.3 договору нараховані проценти за користування кредитом позичальник щомісячно сплачує на рахунок № 2068130115385 (980) в АТ «Банк «Таврика», МФО 300788 до передостаннього робочого дня (включно) місяця, наступного за розрахунковим, та в останній день повернення кредиту.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.2 договору).
На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 125000000 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача № 2063630115385 за період з 04.10.2012р. по 27.02.2015р., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Проте, відповідач своїх договірних зобов'язань щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконував, в порушення умов договору з листопада 2012 року припинив сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку відповідача за період з 29.11.2012р. по 20.05.2015р., завірена копія якої залучена до матеріалів справи, у зв'язку з чим позивач посилаючись, зокрема, на пп. 2.2.4, 2.2.6 договору, звернувся з даним позовом про дострокове повернення - стягнення тіла кредиту у сумі 125000000 грн. та заборгованості по простроченим відсоткам за користування кредитними коштами в сумі 16596769,41 грн.
У відповідності до вимог ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконував своїх договірні зобов'язань належним чином, у зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується заборгованість з повернення тіла кредиту в розмірі 125000000 грн., зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 16596769,41 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 125000000 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту, 16596769,41 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
Крім того, позивач посилаючись на п. 6.2 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення, нараховану за порушення строків повернення кредиту за період прострочення з 17.08.2014р. по 18.02.2015р. в сумі 17421232,88 та пеню нараховану за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за період з 17.08.2014р. по 18.02.2015р. в сумі 2313089,48 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З розрахунку пені, який наданий позивачем вбачається, що ним було нараховано пеню протягом шести місяців які передували дню подачі позовної заяви.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до абз. 2 п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 нарахування пені протягом шести місяців від дати пред'явлення вимоги, позову, суперечить вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України і не застосовуються судом.
Відповідно до п 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. № 14 у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Разом з тим, суд зазначає, що в період за який позивач нараховує пеню на платіж з повернення тіла кредиту відсутня прострочка щодо виконання відповідачем основного зобов'язання відповідно до умов укладеного між сторонами договору щодо повернення тіла кредиту, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені за порушення строків повернення кредиту за період прострочення з 17.08.2014р. по 18.02.2015р. в сумі 17421232,88 грн. є недоведеною та безпідставною, а відтак суд відмовляє в її задоволенні.
Щодо нарахованої позивачем пені на прострочені платежі зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за період прострочнення з 17.08.2014р. по 18.02.2015р., то суд зазначає, що нарахування пені на прострочені платежі за відповідні періоди згідно ч. 6 ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а розрахунок пені, здійснений позивачем, на прострочені платежі, знаходиться поза межами такого шестимісячного періоду, позаяк останнім днем по який мала нараховуватися пеня на останній прострочений платіж зі сплати відсотків за користування кредитними коштами які зазначає позивач є 31.11.2013р., а тому вимога про стягнення пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитними коштами за період прострочення з 17.08.2014р. по 18.02.2015р. в сумі 2313089,48 грн. є недоведеною та безпідставною, а відтак суд відмовляє в її задоволенні.
З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 125000000 грн. заборгованості з повернення тіла кредиту, 16596769,41 грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє, з огляду на їх безпідставність.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи, що приписами Закону України «Про судовий збір» відповідач у справі не звільнений від сплати судового збору відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТН ЕССЕТ Менеджмент» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Шевченка, 15, ідентифікаційний код 36857130) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 92-94, ідентифікаційний код 19454139) 125000000 (сто двадцять п'ять мільйонів) грн. заборгованості з повернення тіла кредиту, 16596769 (шістнадцять мільйонів п'ятсот дев'яносто шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять) грн. 41 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТН ЕССЕТ Менеджмент» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Шевченка, 15, ідентифікаційний код 36857130) в доход Державного бюджету України 64140 (шістдесят чотири тисячі сто сорок) грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В решті позову відмовити.
Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 08.06.2015р.