ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.06.2015Справа №910/6137/15-г
За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва
Про стягнення 3 570,25 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Нескуба О.М. представник за довіреністю № б/н від 10.04.15.
Від третьої особи: не з'явився
Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" (далі - відповідач) про стягнення 2 661,07 грн., а саме: 2 192,50 грн. - основного боргу, 65,56 грн. - 3% річних, 384,59 грн. - збитків від інфляції, 18,42 грн. - пені.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 1217/д від 29.12.10. щодо оплати послуг з утримання прибудинкової території та вивозу сміття, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем та звернення Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.15. порушено провадження у справі № 910/6137/15-г та призначено її до розгляду на 16.04.15.
15.04.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Нашнет" проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.15. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи № 910/6137/15-г в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва, та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 12.05.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 26.05.15.
В судовому засідання 26.05.15. позивачем на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про збільшення на підставі ст. 22 ГПК України розміру позовних вимог, відповідно до якої Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 570,25 грн., а саме: 2 385,04 грн. - основного боргу, 82,53 грн. - 3% річних, 1 084,26 грн. - збитків від інфляції, 18,42 грн. - пені.
Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог було прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
В судовому засіданні 26.05.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 03.06.15., про що позивач та відповідач були повідомлені під протокол та під розписку, а на адресу третьої особи було скеровано відповідну ухвалу суду.
26.05.15. від третьої особи через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі.
27.05.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 03.06.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі та підтримано свої позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні 03.06.15. проти позову заперечував.
В судовому засіданні 03.06.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 04.06.15.
Позивач в судове засідання 04.06.15. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідач в судовому засіданні 04.06.15. проти позову заперечував.
Третя особа в судове засідання 04.06.15. не з'явилась.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6137/15-г.
В судовому засіданні 04.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.12.10. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 1217/д про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов'язався надавати послуги з утримання прибудинкової території та вивіз сміття (далі - послуги) за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 42/13, 44/10, вул. Сабурова, 8А, вул. Данькевича,7А, 1/79, вул. Висоцького,6, 6А, 6Б, 8А, 11, вул. Бикова,10, вул. Закревського, 59/1, 63, 65, загальною площею 14 кв.м для розміщення обладнання по наданню інтернет послуг, а замовник зобов'язався оплатити їх вартість.
Відповідно до п. 3.1 Договору склад та розрахунок вартості послуг визначається у додатку до Договору, що є невід'ємною його частиною.
Додатком № 1 до Договору сторони погодили склад та розрахунок вартості послуг, відповідно до якого витрати з утримання будинків і споруд та прибудинкової території становлять суму 28,58 грн. на місяць (з ПДВ), вартість вивозу сміття становить 56,60 грн. на місяць (з ПДВ).
Вартість послуг за місяць складає 85,18 грн. (з ПДВ) (п. 3.2 Договору).
Згідно з п. 3.4 Договору оплата вартості послуг проводиться до 20 числа наступного за календарем розрахунковим місяцем.
Позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього за період з січня 2013 року по квітень 2015 року включно виникла заборгованість за утримання будинків і споруд та прибудинкової території, за вивіз сміття в розмірі 2 385,04 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.
На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу послуг утримання будинків і споруд та прибудинкової території, за вивіз сміття загальною вартістю 2 385,04 грн. за період, пред'явлений до стягнення.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.
Заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що з 01.06.11. відповідач сплачував витрати з утримання будинків та займаної площі за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту третій особі, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" відпала необхідність в отриманні від позивача послуг та їх оплаті.
Крім того, позивач наголошував та тому, що Договір є розірваним, оскільки відповідачу надано право в односторонньому порядку розірвати Договір.
Такі твердження відповідача не відповідають дійсності з огляду на наступне.
Відповідно до п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання, а в частині проведення розрахунків з 01.01.10. і діє до 31.12.10. Якщо жодна зі сторін за місяць до кінця дії Договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, то він вважається продовженим на наступний строк на тих же умовах.
Листом № 4/101 від 18.10.12. (отримано позивачем 19.10.12.) відповідач звернувся до позивача з пропозицією розірвати Договір, про що до 31.10.12. підписати додаткові угоди.
За необхідності надання правової оцінки вказаному листу, судом встановлено, що він не містить вимоги про припинення дії Договору. Натомість лист № 4/101 від 18.10.12. містить пропозицію відповідача саме про розірвання Договору.
Зміна та розірвання господарських договорів, відповідно до ст. 188 ГК України, в односторонньому порядку не допускаються, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі недосягнення згоди щодо зміни договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Договір може бути достроково розірвано: на підставі рішення суду, за згодою обох сторін (п. 8.3 Договору).
У відповідь на лист № 4/101 від 18.10.12. позивачем було направлено Замовнику лист-відповідь № 08-3651 від 12.11.12., в якому Виконавець заперечив проти розірвання Договору.
Таким чином, згода на розірвання Договору обома сторонами досягнута не була.
За приписами п. 7.1 Договору, дострокове розірвання Договору можливе за взаємною згодою сторін, яка оформлена відповідною угодою до Договору. Дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку не допускається за винятком випадків, коли одна зі сторін порушує умови Договору.
Доказів порушення позивачем умов Договору матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави стверджувати, що відповідач мав право для розірвання Договору в односторонньому порядку.
Судом враховано, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (Відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).
Разом з тим, в судовому порядку Договір № 1217/д про надання послуг від 29.12.10. не розривався.
Оскільки Договір не було розірвано не в односторонньому порядку, ні за погодженням обох сторін, ні в судовому порядку, та з огляду на те, що сторонами не було висловлено наміру припинити дію Договору у відповідності до приписів п. 8.1 Договору, то Договір № 1217/д про надання послуг від 29.12.10. було автоматично продовжено до 31.12.15.
Далі, судом враховано, що відповідно до пояснень третьої особи, вона не надає послуг з утримання будинків, прибудинкової території та вивозу сміття.
При цьому за Договором № 1217/д про надання послуг від 29.12.10. відповідач сплачує позивачу за послуги з утримання прибудинкової території та вивіз сміття, а за договором № 10-06/11 про встановлення строкового сервітуту від 01.06.11. - сплачує третій особі за право користування частиною будинків для розміщення телекомунікаційних мереж.
Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором за період січня 2013 року по квітень 2015 року становить 2 385,04 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 18,42 грн. - пені, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 4.4 Договору, у випадку несвоєчасної сплати коштів за послуги Замовник сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми прострочення за кожний день затримки платежу.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17,24 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1,18 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення 82,53 грн. - 3% річних та 1 084,26 грн. - збитків від інфляції, суд відзначає наступне.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 82,53 грн. - 3% річних та 861,54 грн. - збитків від інфляції. В іншій частині в розмірі 222,72 грн. - збитки від інфляції нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нашнет" (02232, м. Київ, проспект В. Маяковського, б. 73 літер А; ідентифікаційний код 36100735) на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15; ідентифікаційний код 36657100) 2 385 (дві тисячі триста вісімдесят п'ять) грн. 04 коп. - основного боргу, 17 (сімнадцять) грн. 27 коп. - пені, 82 (вісімдесят дві) грн. 53 коп. - 3% річних, 861 (вісімсот шістдесят одну) грн. 54 коп. - збитків від інфляції, 1 712 (одну тисячу сімсот дванадцять) грн. 41 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.06.15.
Суддя Т.М. Ващенко