ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.06.2015Справа №910/10627/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія Малахіт»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ДКС»
Про стягнення 237 078,00 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Дерев'янчук С.В. представник за довіреністю № б/н від 18.08.14.
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія Малахіт» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ДКС» (далі - відповідач) про стягнення 237 078,00 грн., а саме: 15 904,79 грн. - 3% річних та 221 173,21 грн. - збитків від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.15. порушено провадження у справі № 910/10627/15 та призначено її до розгляду на 21.05.15.
За результатами судового засідання 21.05.15., в зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 27.04.15., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 04.06.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 04.06.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 04.06.15. повторно не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/10627/15.
В судовому засіданні 04.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.12.08. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" (замовник, відповідач), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фундамент" (генпідрядник, 3-тя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Малахіт" (підрядник, позивач) укладено договір підряду на виконання робіт на об'єкті: житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями по проспекту П. Григоренка 23 в м. Києві № 08-12/08 (далі - Договір), за умовами якого підрядник зобов'язується належним чином та якісно виконати і здати (за актами виконання підрядних робіт, які підписуються сторонами) замовнику та генпідряднику роботи по виготовленню елементів навісного вентильованого фасаду та монтажу навісного вентильованого фасаду, а саме: виготовлення касет із листів алюмінієвих композитних панелей, що мають бути поставлені замовником, виготовлення спеціальних елементів (відливів, відкосів, парапетів), монтаж навісного вентильованого фасаду - роботи на будівництві об'єкту по проспекту П. Григоренка 23 у Дарницькому районі м. Києва - об'єкт, у визначений Договором строк, відповідно до Технічних рішень (Додаток № 1 до Договору), монтажних креслень та умов Договору. Генпідрядник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати фронт робіт, здійснити контроль за виконанням підрядником робіт. Замовник зобов'язується (за умови виконання підрядником робіт належним чином та якісно) оплатити згідно з Договором виконані підрядником роботи.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.14. у справі № 22/46-59/457-2012 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.14. та постановою Вищого господарського суду України від 07.10.14.) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія Малахіт" борг за Договором в розмірі 638 641,20 грн., державне мито у розмірі 6 386,41 грн., 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Обставини, встановлені у справі № 22/46-59/457-2012, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.14. у справі № 22/46-59/457-2012, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач в повному обсязі рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.14. у справі № 22/46-59/457-2012 не виконав, що зумовило нарахування позивачем 3% річних та збитків від інфляції за період з 24.06.14. по 22.04.15. за неналежне виконання умов Договору в частині оплати робіт загальною вартістю 638 641,22 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, своєї правової позиції у справі не обґрунтував, власного контррозрахунку 3% річних та збитків від інфляції не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду та підпадає під регулювання § 3 Глави 61 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У відповідності до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та збитків від інфляції є правомірним.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та збитків від інфляції та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15 904,79 грн. - 3% річних та 221 173,21 грн. - збитків від інфляції, що відповідача обґрунтованому розрахунку позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполіс ДКС» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, б. 34 Б, ідентифікаційний, код 33401239) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія Малахіт» (02090, м. Київ, вул. Новаторів, б. 9, ідентифікаційний код 24729540) 15 904 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот чотири) грн. 79 коп. - 3% річних, 221 173 (двісті двадцять одну тисячу сто сімдесят три) грн. 21 коп. - збитків від інфляції, 4 741 (чотири тисячі сімсот сорок одну) грн. 56 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.06.15.
Суддя Т.М. Ващенко