ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа № 910/6838/15-г
За позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»
до Фізичної особи - підприємця Лопушанської Тетяни Вікторівни
про стягнення 66 876, 01 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Бриль П.О. за довіреністю № 58-Д від 26.12.2014 р.;
від відповідача: Панченко Є.В. за довіреністю № 33308 від 24.12.2014 р.
Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Лопушанської Тетяни Вікторівни (далі - відповідач) про стягнення 66 876, 01 грн., з яких 60 641, 37 грн. основний борг, 2 218, 24 грн. інфляційних втрат, 4 016, 40 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не сплачує у порушення взятих на себе зобов'язань спожиті комунальні послуги, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 60 641, 37 грн. за період з 29.09.2010 р. по 28.02.2014 р. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/6838/15-г, її розгляд призначено на 21.04.2015 р.
14.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 06.05.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та ненаданням ним витребуваних документів.
27.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких він зазначає, що у період з квітня 2007 року по жовтень 2010 року нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені позивача здійснювали комунальні підприємства, що діяли на підставі договорів доручення. Відповідно до окремого доручення першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 10.09.2010 р. № 905 з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущення безоплатного використання теплової енергії та водопостачання комунальні підприємства управління житлового господарства було зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району, при цьому комунальні підприємства житлово-експлуатаційні контори було зобов'язано передати всю первинну документацію та провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень станом на 01.10.2010 р. На виконання вказаного окремого доручення було складено зведений перелік актів звірок станом на 30.09.2010 р. Іншої документації щодо обсягів споживання та розшифрування заборгованості позивачу не передавалось.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 19.05.2015 р.
18.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 19.05.2015 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 26.05.2015 р.
20.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та заперечення проти позову, відповідно до яких він вказує на те, що станом на 01.05.2011 р. у нього була відсутня заборгованість перед позивачем по експлуатаційним витратам, що підтверджується довідкою самого позивача.
25.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує вказуючи на те, що строк оплати послуг ще не настав. При цьому, відповідач зауважує, що позивач не є стороною Договору, на який він посилається в обґрунтування заявлених вимог. Також, відповідач у своєму відзиві виклав заяву про застосування строків позовної давності.
26.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи КП «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська» Шевченківської районної ради в м. Києві.
Від представника відповідача у судовому засіданні 26.05.2015 р. надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 26.05.2015 р. в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 27.05.2015 р.
У судовому засіданні 27.05.2015 р. в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 03.06.2015 р.
У судовому засіданні 03.06.2015 р. суд розглянув та залишив без задоволення клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи КП «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська» Шевченківської районної ради в м. Києві.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.
В даному випадку відповідачем належним чином не обґрунтовано, як безпосередньо прийняте у даній справі рішення суду може вплинути на права або обов'язки КП «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська» Шевченківської районної ради в м. Києві щодо однієї з сторін цього спору.
У судовому засіданні 03.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (п.п. 1.1, 1.2 Статуту).
Відповідно до п. 2.2.1 Статуту, основними напрямками діяльності підприємства, зокрема, є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо-будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг.
Як встановлено судом, 01.07.2004 р. між АЕК «Київенерго» (постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, яке в подальшому перейменоване у КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (споживач) було укладено Договір № 33-0621 на постачання теплової енергії у гарячій воді.
Звертаючись із позовом до суду позивач пояснив, що на підставі укладеного з Публічним акціонерним товариством «Київенерго» вищевказаного Договору, відповідачу надавались комунальні послуги у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 17А, при цьому відносини між сторонами були врегульовані Договором про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 90к.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2007 р. між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (сторона-1) в особі директора КП «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська» Шевченківської районної у м. Києві ради Іванова Б.П., що діяв від імені позивача на підставі довіреності № 4 від 30.03.2007 р., та відповідачем (сторона-2) був укладений Договір про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників № 90к (далі - Договір).
Пунктами 1.1., 1.2. Договору було встановлено, що сторона-1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті стороною-2 комунальні послуги (теплова енергія, холодне водопостачання, водовідведення, тощо) в наданих обсягах. Сторона-2 користується приміщенням(и) загальною площею 91,0 кв.м. за адресою вул. Дмитрівська, 17А, на підставі свідоцтва про право власності № 954-В від 30.07.2004 р.
Відповідно до п. 2.1. Договору сторона-1 зобов'язується на підставі розрахунків виробників послуг по першій вимозі сторони-2 інформувати його про кількість та вартість спожитих ним комунальних послуг; в 3-х денний термін, з моменту надходження від виробників послуг розрахунків, надати власнику або орендарю платіжне доручення (квитанцію) про суму сплати спожитих ним комунальних послуг; у випадку несплати коштів за спожиті комунальні послуги сторона-1 має право стягнути з сторони-2 на користь виробників комунальних послуг прострочену заборгованість у відповідності з чинним законодавством.
Згідно з п. 3.1.1. Договору було визначено, що сторона-2 зобов'язується в 3-х денний термін, після надходження платіжного доручення (квитанції), але не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплатити вартість спожитих комунальних послуг та інформувати про це сторону-1 в зазначений термін.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до окремого доручення першого заступника голови Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 905 від 13.09.2010 р. з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущення безоплатного використання теплової енергії та водопостачання Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» було зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками приміщень Шевченківського району міста Києва.
КП ЖЕКам було доручено передати позивачу всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району міста Києва, скласти акти звіряння станом на 01.10.2010 р.
На виконання вказаного окремого доручення КП ЖЕК «Золотоустівська» Шевченківської районної у м. Києві ради було передано позивачу зведений перелік актів звірок станом на 30.09.2010 р., відповідно до якого за відповідачем значиться заборгованість за спожиті комунальні послуги в сумі 32 345, 10 грн.
Також, з матеріалів справи вбачається, що окремий договір на використання теплової енергії та водопостачання між КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» та ФОП Лопушанською Т.В. у подальшому укладений не був, а тому нарахування вартості комунальних послуг й надалі здійснювалось на підставі Договору від 02.04.2007 р. № 90к.
Як зазначає позивач, в період з 29.09.2010 р. по 28.02.2014 р. свої зобов'язання відповідач не виконав належним чином, внаслідок чого у нього, з урахуванням існуючого боргу в сумі 32 345, 10 грн. (станом на 30.09.2010 р.) виникла заборгованість на загальну суму 60 641, 37 грн.
Зокрема, позивач вказує на те, що за період з 30.09.2010 р. по 28.02.2014 р. відповідачу були надані комунальні послуги на суму 44 771,49 грн., на підтвердження чого надано облікові картки (табуляграми), а також рахунки, які складались позивачем на ім'я відповідача.
При цьому, будь-яких доказів надання послуг відповідачу на суму 32 345, 10 грн. в період до 30.09.2010 р., - суду не представлено.
З урахуванням того, що відповідач в період з 30.09.2010 р. по 28.02.2014 р. оплатив послуги позивача на загальну суму 16 475, 22 грн., позивач вважає, що наразі у відповідача існує борг в сумі 60 641, 37 грн. (32 345, 10 грн. + 44771,49 грн. - 16 475, 22 грн.).
З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за спожиті комунальні послуги, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Згідно частини 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно частин 5, 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
При цьому, слід відзначити, що відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гс14.
Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі, Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати житлово-комунальних послуг з опалення та постачання холодної води виникло на підставі дії законів, що перелічені вище.
Крім того, як зазначалося вище, нарахування позивачем вартості комунальних послуг здійснювалось на підставі Договору від 02.04.2007 р. № 90к, який є дійсним.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, за період з 30.09.2010 р. по 28.02.2014 р. відповідачу були надані комунальні послуги на суму 44 771,49 грн.
У свою чергу, відповідач здійснив їх оплату лише частково, перерахувавши позивачу в період з 30.09.2010 р. по 28.02.2014 р. 16 475, 22 грн., а отже неоплаченими залишились послуги на суму 28 296,27 грн.
Обґрунтовуючи існування у відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 32 345, 10 грн. станом на 30.09.2010 р., позивач посилається лише на зведений перелік сальдо погоджених актів звірок, який складено Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська», тоді як доказів фактичного надання комунальних послуг відповідачу Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна контора «Золотоустівська» або позивачем у вказаний період, - не надано.
З огляду на те, що належними та допустимими доказами фактично надання комунальних послуг відповідачу є, зокрема, договір на житлово-комунальні послуги, облікові картки Публічного акціонерного товариства «Київенерго», які не були надані позивачем у підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 32 345, 10 грн. станом на 01.10.2010, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 32 345, 10 грн. основного боргу задоволені бути не можуть.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу лише в сумі 28 296,27 грн.
При цьому, вирішуючи питання про задоволення вказаних вимог, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких той звернувся до суду, та зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, у суду є підстави застосувати позовну давність.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (19.03.2015 р. - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп господарського суду міста Києва за № 6838/15), позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла у період з 19.03.2012 р. по 19.03.2015, є такими, що знаходяться в межах позовної давності, проте як в іншій частині слід відмовити.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу за надані комунальні послуги у розмірі 5756,48 грн. за період заборгованості, який виник до 19.03.2012 р., у зв'язку із спливом позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 539, 79 грн.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 2 218, 24 грн. інфляційних втрат та 4 016, 40 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 2 218, 24 грн. та 3% річних в сумі 4 016, 40 грн. суд вважає його невірним, оскільки у позивача відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму грошових коштів у розмірі 32 345, 10 грн. (борг станом на 30.09.2010 р.), з огляду на відмову суду в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів, у зв'язку з їх недоведеністю.
Що стосується розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за загальний період нарахування з 01.10.2010 р. щодо кожного простроченого платежу окремо за прострочення сплати грошових коштів, суд, зважаючи на подану позивачем заяву про застосування позовної давності, зазначає наступне.
Відповідно до статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період до 19.03.2012 р., у зв'язку із спливом позовної давності.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 86,16 грн. інфляційних втрат та 321,53 грн. 3 % річних.
При цьому, суд зауважує, що згідно з вірним розрахунком за вказаний період інфляційні втрати мали б складати 188, 47 грн., 3 % річних - 403, 88 грн.
Водночас, оскільки позивач допустився помилок у своїх розрахунках, однак не заявив клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в цій частині за період, що охоплюється строком позовної давності в сумі, розрахованій позивачем.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості спожитих комунальних послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням зазначеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лопушанської Тетяни Вікторівни (01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 13, квартира 10; ідентифікаційний номер 2431702605) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, місто Київ, вулиця Кирпоноса, будинок 10/8, код ЄДРПОУ 31731838) 22 539 (двадцять дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 79 коп. основного боргу, 321 (триста двадцять одну) грн. 53 коп. 3 % річних та 86 (вісімдесят шість) грн. 16 коп. інфляційних втрат та 626 (шістсот двадцять шість) грн. 91 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.06.2015 р.
Суддя В.С. Ломака