ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа №910/2996/15-г
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго», м.Київ, ЄДРПОУ 36143297
до відповідача 1: Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ, ЄДРПОУ 36939719
відповідача 2: Міністерства екології та природних ресурсів України, м.Київ, ЄДРПОУ 37552996
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783
за участю прокуратури міста Києва
про стягнення 45 739 246,58 грн.
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Літвінова М.Є.
Суддя Івченко А.М.
Представники сторін:
від позивача: Степаненко О.М. - по дов.
від відповідача 1: Чебан Т.П. - по дов., Замашнюк І.В. - по дов.
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
прокурор: Вакулюк Д.С. - по дов.
вільний слухач: Шевцова А.Ю.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1, Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ, відповідача 2, Міністерства екології та природних ресурсів України, м.Київ про стягнення солідарно заборгованості в сумі 45 739 246,58 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем 1 умов договору підряду №2366/06 від 26.03.2013р. про закупівлю в частині внесення оплати за виконані та прийняті роботи в обсязі та строки, визначені умовами укладеного між сторонами правочину, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Відповідач 1 у відзиві №05-129/05 від 31.03.2015р. та під час розгляду спору у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що роботи за договором №2366/06 від 26.03.2013р. було виконано позивачем з відхиленнями від проектно-кошторисної документації, а виявлені Державним підприємством «Держекоінвест» недоліки так і не було усунуто. Вказані обставини, на думку наведеного учасника судового процесу, свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідач 2 у відзиві №6-02/271-15 від 17.03.2015р. проти задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів з Міністерства екології та природних ресурсів України надав заперечення з огляду на те, що останнє не є учасником спірних правовідносин, а отже і не повинно вносити плату за договором №2366/06 від 26.03.2013р.
Ухвалою від 14.02.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві.
Третя особа у поясненнях №05-12/343-2719 від 25.03.2015р. зазначила, що оскільки Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві не є учасником спірних правовідносин, то надання відповідних ґрунтовних пояснень з приводу розглядуваного позову не вбачається можливим.
У судове засідання 03.06.2015р. третя особа не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у наведеному судовому засіданні не скористалась. Проте, за висновками суду, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, з огляду на таке.
За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.
Отже, враховуючи, що присутність представника третьої особи у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом судового засідання від 20.05.2015р., суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.
В ході судового розгляду спору у справу вступила прокуратура міста Києва, представник якої в судових засіданнях підтримав позицію відповідачів.
З огляду на неявку відповідача 2 та третьої особи у судове засідання 03.06.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, судом прийнято до уваги, що наведеними учасниками судового процесу було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.
При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.
Розгляд справи №910/2996/15-г здійснюється з 11.02.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 2 та третя особа в процесі розгляду справи 03.06.2015р. так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» (підрядник) та Державним підприємством «Держекоінвест» (замовник) було укладено договір №2366/06 про закупівлю, відповідно до п.1.2 якого підрядник зобов'язується на власний ризик, своїми та залученими силами, засобами та закупленими матеріальними ресурсами виконати роботи з капітального ремонту об'єктів соціальної сфери (теплостанцій - 216 об'єктів) та здати закінчені роботи в порядку і строк, встановлені договором, а замовник зобов'язується прийняти закінчені роботи і оплатити їх.
За умовами п.2.1 договору №2366/06 від 26.03.2013р. (в редакції додаткової угоди №5 від 30.09.2013р.) договірна тверда загальна ціна робіт (додаток №2 до цього договору) становить 444 902 217,39 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 74 150 369,56 грн.
Відповідно до п.2.2 укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину, джерелом фінансування є кошти Державного бюджету України за КПКВК 6351020 «Державна підтримка заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів, у тому числі, на утеплення приміщень закладів соціального забезпечення, розвиток міжнародного співробітництва з питань зміни клімату», КЕКВ 3210.
Сторонами досягнуто згоди, що договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і надання підрядником банківської гарантії та діє до 31.09.2013р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.12.1 договору №2366/06 від 26.03.2013р. в редакції додаткових угод №3 від 29.07.2013р. та №6 від 29.10.2013р.).
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №2366/06 від 26.03.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.
Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).
Як вказувалось вище, предметом договору №2366/06 від 26.03.2013р. є виконання робіт з капітального ремонту об'єктів соціальної сфери.
За умовами п.3.4 спірного правочину виконання підрядником робіт оформлюється актами приймання будівельних робіт (за формою КБ-2в «Акт приймання будівельних робіт») та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (за формою КБ - 3).
Акти приймання будівельних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 складаються на кожний об'єкт. Акти приймання будівельних робіт надаються підрядником для розгляду замовнику не пізніше 10 числа місяця, який йде за звітним, але якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно з п.3.5 укладеного між позивачем та відповідачем 1 правочину акт приймання будівельних робіт за формою КБ-2в, що підлягає підписанню, складається та подається замовнику на розгляд у 2-х примірниках. У разі відсутності зауважень до акту приймання будівельних робіт замовник на протязі наступних 5 календарних днів з моменту отримання такого акту, повинен підписати або узгодити розрахунки по коригуванню. Процес розгляду та коригування не може перевищувати 5 днів з моменту передачі акту приймання будівельних робіт замовнику.
У разі виявлення фахівцями технічного нагляду замовника фактів порушень вимог проектно-кошторисної документації, недоліків або розбіжностей у розрахунках виконаних робіт, кількості використаних матеріалів, прийняття виконаних робіт та підписання акту приймання будівельних робіт за формою КБ-2в проводиться замовником після виправлення підрядником недоліків та усунення таких розбіжностей і порушень.
Отже, з огляду на умови спірного правочину суд дійшов висновку, що сторонами досягнуто згоди стосовно того, що саме акт приймання-передачі за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 є належним підтвердженням виконання підрядником та прийняття замовником робіт за договором №2366/06 від 26.03.2013р.
Датою прийняття закінчених робіт вважається дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації (п.7.5.4 договору №2366/06 від 26.03.2013р.).
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, на виконання умов договору №2366/06 від 26.03.2013р. у 2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» було виконано, а Державним підприємством «Держекоінвест» прийнято роботи на загальну суму 362 236 691,87 грн.
При цьому, господарський суд зауважує, що наведена сума визначена з урахуванням складених та підписаних контрагентами актів коригування, згідно змісту яких загальна вартість робіт учасниками господарських відносин зменшувалась.
Обставини щодо виконання позивачем та прийняття відповідачем 1 робіт за означеним правочином підтверджується представленими до матеріалів справи актами приймання будівельних робіт за формою КБ-2в та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ - 3, складеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» та Державним підприємством «Держекоінвест» (том 3-41). Господарський суд зазначає, що кожен з вказаних документів підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.
Одночасно, про прийняття робіт за договором свідчать також долучені до матеріалів справи декларації про готовність об'єктів до експлуатації, факт реєстрації яких було підтверджено відповідачем 1 у відзиві №05-129/05 від 31.03.2015р.
Наразі, господарський суд не приймає заперечення відповідача 1 стосовно того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» було неналежним чином виконано свої обов'язки за договором №2366/06 від 26.03.2013р. як такі, що є доказово необґрунтованими. При цьому, суд виходить з наступного.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
За приписами ч.ч.3, 4 ст.853 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.
Як зазначалось вище, умовами спірного правочину обумовлено, що акт приймання-передачі за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 є належним підтвердженням виконання підрядником та прийняття замовником робіт.
Господарський суд повторно наголошує, що кожен з представлених актів підписано замовником без жодних зауважень та заперечень і скріплено печаткою підприємства.
Пунктом 3.5 спірного правочину замовнику, у разі виявлення недоліків робіт, надане право підписати акт приймання-передачі тільки після усунення всіх невідповідностей. Тобто, за висновками суду, фактичне скріплення актів підписом посадової особи та печаткою Державного підприємства «Держекоінвест» вказує на відсутність у замовника на момент фактичного прийняття робіт зауважень з приводу відповідності виконаних робіт умовам спірного правочину.
При наданні юридичної оцінки представленим до матеріалів справи актам виконаних робіт, суд виходить з того, що на виконання п.3.5 договору №2366/06 від 26.03.2013р. представниками Державного підприємства «Держекоінвест» перевірено додержання підрядником вимог проектно-кошторисної документації, кількості використаних матеріалів, встановлено відсутність недоліків або розбіжностей у розрахунках виконаних робіт, на підставі чого і підписано та скріплено печаткою підприємства кожен з актів.
Твердження Державного підприємства «Держекоінвест» про порушення у відношенні осіб, якими було підписано акти приймання- передачі робіт за спірним правочином, кримінального провадження на теперішній час не нівелює доказової сили представлених документів, оскільки фактично в матеріалах справи відсутні докази визнання дій таких осіб протиправними у визначеному чинним законодавством порядку (вирок суду у кримінальній справі).
При цьому, суд звертає увагу відповідача 1 на те, що у разі виникнення підстав, передбачених приписами ст.112 Господарського процесуального кодексу України, останній не позбавлений права та можливості звернутись до суду з заявою про перегляд рішення по справі №910/2996/15-г за нововиявленими обставинами.
Наразі, посилання відповідача 1 на листи до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» про усунення виявлених недоліків, що представлені до матеріалів справи разом з відзивом №05-128/05 від 31.03.2015р., господарський суд не приймає до уваги в якості належного доказу звернення замовника до підрядника з вимогами про коригування вартості робіт та усунення невідповідностей, оскільки Державним підприємством «Держекоінвест» доказів направлення наведених претензій на адресу позивача не представлено.
До того ж, відповідачем 1 також не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виявлення після прийняття робіт прихованих недоліків, які не могли бути встановлені під час їх прийняття.
Одночасно, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків сторін за договором №2366/06 від 26.03.2013р., в якому зазначено, що загальна вартість виконаних за спірним правочином робіт становить 362 236 691,87 грн. Вказаний акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб.
Суд зауважує, що акт звірки взаємних розрахунків хоча і не є первинним бухгалтерським документом, проте, у даному випадку додатково свідчить про прийняття та облікування у бухгалтерському обліку контрагентів відповідних господарських зобов'язань за спірним договором.
Отже, наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про безпідставність та доказову необґрунтованість тверджень відповідача 1 стосовно неналежного виконання позивачем робіт у межах договору №2366/06 від 26.03.2013р.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи наявне рішення від 22.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/16482/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» до Державного підприємства «Держекоінвест» про стягнення 45 739 246,58 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
У наведеному процесуальному документі судом встановлено факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» своїх обов'язків за договором №2366/06 від 26.03.2013р.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення від 22.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/16482/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
За таких обставин, оцінюючи всі представлені до матеріалів справи докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» в межах договору №2366/06 від 26.03.2013р. було виконано, а Державним підприємством «Держекоінвест» прийнято роботи на загальну суму 362 236 691,87 грн.
Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Судом зазначалось, що за умовами п.2.1 договору №2366/06 від 26.03.2013р. (в редакції додаткової угоди №5 від 30.09.2013р.) договірна тверда загальна ціна робіт (додаток №2 до цього договору) становить 444 902 217,39 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 74 150 369,56 грн.
Відповідно до п.3.6 договору №2366/06 від 26.03.2013р. оплата проводиться за фактично і якісно виконані роботи, які відображені в підписаних сторонами актах приймання будівельних робіт за формою КБ-2в. Роботи, виконані з використанням матеріальних ресурсів, які не відповідають установленим вимогам, замовником не оплачуються. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами акти приймання - передачі будівельних робіт по формі КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі КБ-3. Оплата виконаних робіт здійснюється замовником протягом десяти робочих днів, з урахуванням бюджетних призначень, з моменту підписання сторонами зазначених документів.
Щомісячна оплата робіт здійснюється після закриття підрядником 30% попередньої оплати на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати по формі КБ-3 та акту приймання будівельних робіт за формою КБ-2в протягом десяти банківських днів з дати підписання вказаного акту приймання будівельних робіт та довідки. Проміжні платежі за виконані роботи здійснюються в межах не більш як 95 відсотків їх загальної вартості за договірною ціною (п.3.7 договору №2366/06 від 26.03.2013р.).
Всі виплати здійснюють після отримання замовником відповідних бюджетних коштів. Кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Одночасно, у додатковій угоді №7 від 31.12.2013р. сторонами було погоджено, що розрахунки за договором №2366/06 від 26.03.2013р. будуть здійснюватись у 2014р. після отримання кошторисних призначень та коштів на реєстраційний рахунок замовника.
Отже, воля обох контрагентів була направлена на встановлення між сторонами саме такого порядку та строків розрахунку за спірним правочином.
Тобто, враховуючи порядок обчислення строків, визначений у ст.254 Цивільного кодексу України, та умови додаткової угоди №7 від 31.12.2013р., останній термін оплати замовником робіт за спірним правочином - це 31.12.2014р.
При цьому, судом також прийнято до уваги, що відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За висновками суду, визначення таким чином строку виконання грошових зобов'язань за договором №2366/06 від 26.03.2013р. повністю узгоджується з принципами свободи договору.
Як було встановлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» в межах договору №2366/06 від 26.03.2013р. було виконано, а Державним підприємством «Держекоінвест» прийнято роботи на загальну суму 362 236 691,87 грн.
Одночасно, у матеріалах справи також наявні декларації про готовність об'єктів до експлуатації, факт реєстрації яких було підтверджено відповідачем 1 у відзиві №05-129/05 від 31.03.2015р., а іншими учасниками судового процесу не спростовано.
До того ж, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що гідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання зобов'язань при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зі змісту рішення від 18.10.2005р. Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника.
В постанові від 15.05.2012р. у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення останнього від своїх грошових зобов'язань та від відповідальності за їх порушення. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.
Таким чином, враховуючи наведені вище висновки суду щодо приймання відповідачем 1 робіт на загальну суму 362 236 691,87 грн., враховуючи умови спірного договору та додаткової угоди №7 від 31.12.2013р. щодо строків оплати виконаних робіт, господарський суд дійшов висновку, що строк внесення плати в розмірі 362 236 691,87 грн. за виконані позивачем на підставі договору №2366/06 від 26.03.2013р. роботи настав.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 підтверджені, Державним підприємством «Держекоінвест» було лише частково оплачено роботи, виконані в межах договору №2366/06 від 26.03.2013р., внаслідок чого у Державного підприємства «Держекоінвест» виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» в розмірі 45 739 246,58 грн.
Суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Наразі, прострочення оплати прийнятих робіт на тривалий строк фактично приводить до порушення прав та законних інтересів підрядника.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що визначені позивачем обставини доказово обґрунтовані, а твердження відповідача 1 є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» до Державного підприємства «Держекоінвест» про стягнення заборгованості в сумі 45 739 246,58 грн. підлягає задоволенню.
Одночасно, за висновками суду, вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості за договором №2366/06 від 26.03.2013р. також і з Міністерства екології та природних ресурсів України є безпідставними. При цьому, суд зазначає наступне.
За приписами ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).
Наразі, як вказувалось вище, умовами спірного правочину обов'язок з оплати виконаних робіт покладено саме на замовника, тобто, Державне підприємство «Держекоінвест».
Посилання позивача на те, що у відповідності Постанови №442 від 10.09.2014р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Міністерству екології та природних ресурсів України надано повноваження розпорядника бюджетних коштів за бюджетною програмою, на виконання якої і укладено спірний правочин, не свідчать про виникнення у відповідача 2 солідарного обов'язку з оплати робіт за договором №2366/06 від 26.03.2013р.
Повноваження розпорядника бюджетних коштів наведено у ст.22 Бюджетного кодексу України, зокрема, розпорядник бюджетних коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання, здійснює аналіз показників виконання бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), при цьому забезпечуючи: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів; забезпечує організацію та ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової і бюджетної звітності у порядку, встановленому законодавством.
Тобто, з наведеного вбачається, що у розпорядника бюджетних коштів не виникає солідарного з безпосереднім замовником обов'язку оплачувати товари, роботи чи послуги за окремими договорами, які закупаються за бюджетні кошти.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» до Міністерства екології та природних ресурсів України є безпідставними та підлягають залишенню без задоволення.
Клопотання №05-128/05 від 31.03.2015р. Державного підприємства «Держекоінвест» про призначення по справі будівельної експертизи для встановлення відповідності виконаних будівельних робіт умовам договору та проектної документації залишене судом без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».
Проте,за висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору. При цьому, судом самостійно встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору, зокрема, факт виконання позивачем робіт на визначену суму, прийняття замовником відповідного обсягу робіт, настання у відповідача 1 строку оплати у відповідності до умов укладеного між сторонами договору, а також порушення відповідачем 1 прийнятих на себе зобов'язань.
Як зазначалось вище, при наданні юридичної оцінки представленим до матеріалів справи актам виконаних робіт, суд виходив з того, що на виконання п.3.5 договору №2366/06 від 26.03.2013р. представниками Державного підприємства «Держекоінвест» перевірено додержання підрядником вимог проектно-кошторисної документації, кількості використаних матеріалів, встановлено відсутність недоліків або розбіжностей у розрахунках виконаних робіт, на підставі чого і підписано та скріплено печаткою підприємства кожен з актів.
При цьому, суд зазначає, що задоволення клопотання відповідача 1 та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично може призвести до затягування строків вирішення спору, а отже, і може спричинити порушення інтересів учасників судового процесу.
До того ж, позивач у заяві без номеру та дати, що надійшла до господарського суду 03.06.2015р. проти призначення по справі судової експертизи надав заперечення з огляду на направлення останнього на затягування строків розгляду справи.
Наразі, приймаючи до уваги характер виконаних позивачем робіт, а також минування великого проміжку часу з моменту підписання сторонами кожного з актів виконаних робіт, на думку суду, надання обґрунтованого експертного висновку є об'єктивно ускладненим.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні достатні підстави для призначення судової експертизи по справі №910/2996/15-г, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, отже, клопотання №05-128/05 від 31.03.2015р. Державного підприємства «Держекоінвест» є необґрунтованим та таким, що може бути направлене на затягування строків вирішення справи. З наведених підстав останнє залишене судом без задоволення.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача 1.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго», м.Київ до 1, Державного підприємства «Держекоінвест», м.Київ, 2, Міністерства екології та природних ресурсів України, м.Київ про стягнення солідарно заборгованості в сумі 45 739 246,58 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Держекоінвест» (01135, м.Київ, Шевченківський район, вул.В.Чорновола, буд.12, ЄДРПОУ 36939719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертехенерго» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Саксаганського, буд.44-Е, ЄДРПОУ 36143297) заборгованість в сумі 45 739 246,58 грн. та судовий збір в розмірі 73 080 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 03.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення складено 08.06.2015р.
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Літвінова М.Є.
Суддя Івченко А.М.