ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа № 910/6925/15-г
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Чухно Лариса Михайлівна
про стягнення 820, 10 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Лазор А.І. за довіреністю № 0114-123 від 16.10.2014 р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» (далі - відповідач) про стягнення 820, 10 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 27.08.2012 р. між ним та Туліголовець Є.Л. було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0102-12-00297 щодо автомобіля «Kia Cerato», реєстраційний номер АА4081СН. 09.02.2013 р. в місті Києві на перехресті вул. Горького та вул. Федорова відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «Kia Cerato», реєстраційний номер АА4081СН, під керуванням водія Туліголовець Є.Л., та транспортного засобу тролейбус «Богдан», реєстраційний номер 3364, під керуванням водія Чухно Л.М. Водій транспортного засобу тролейбус «Богдан», реєстраційний номер 3364, Чухно Л.М. постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.03.2013 р. у справі № 752/2882/13-п (№ 3/752/1448/13) була визнана винною в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач виплатив 820, 10 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 2713 від 20.02.2013 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу тролейбус «Богдан», реєстраційний номер 3364, Чухно Л.М., яка перебуває в трудових відносинах з відповідачем, не була застрахована, позивач в порядку регресу звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, з огляду на що він вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/6925/15-г, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у розгляді справи № 910/6925/15-г в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чухно Ларису Михайлівну, розгляд справи призначено на 21.04.2015 р.
16.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про розгляд справи без його участі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.04.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи № 910/6925/15-г відкладено на 19.05.2015 р.
У судовому засіданні 19.05.2015 р. від представників сторін надійшло клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2015 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 03.06.2015 р.
26.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 03.06.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 03.06.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
27.08.2012 р. між позивачем (страховиком) та Туліголовець Є.Л. (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0102-12-00297 щодо автомобіля «Kia Cerato», реєстраційний номер АА4081СН.
Предметом Договору є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з:
- володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим ТЗ та ДО - страхування наземного транспортного засобу (надалі - КАСКО);
- відшкодування страхувальником шкоди, заподіяної майну третіх осіб застрахованим ТЗ - добровільне страхування цивільно-правової відповідальності водія (надалі - ДЦВ);
- життям, здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб - добровільне страхування від нещасного випадку з водієм та пасажирами (надалі - ДНВ). (п. 1. Договору).
Згідно з п. п. 11.1., 11.8. Договору, до страхових випадків віднесено, зокрема ДТП, франшиза за яким складає 0,3 %.
Відповідно до п. п. 11.13., 11.22., 11.25. Договору територія його дії: для КАСКО - Україна, СНД, Європа; для ДНВ, ДЦВ - Україна.
Як зазначено в п. 8 Договору строк його дії з 16 год. 00 хв. 27.08.2012 р. по 24 год. 00 хв. 26.08.2013 р.
З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2013 р. о 11:50 год. в місті Києві на перехресті вул. Горького та вул. Федорова відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу тролейбус «Богдан», реєстраційний номер 3364, під керуванням водія Чухно Л.М., через те, що остання керуючи тролейбусом «Богдан» здійснюючи поворот праворуч не врахувала дорожньої обстановки та не витримала безпечний інтервал, внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Kia Cerato», реєстраційний номер АА4081СН, чим заподіяла матеріальну шкоду автомобілю та тролейбусу.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22.03.2013 р. у справі № 752/2882/13-п (провадження № 3/752/1448/13) Чухно Лариса Михайлівна була визнана винною в порушенні ПДР України та притягнута до адміністративної відповідальності.
Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Згідно з Відомостями № 9156334 про дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок зазначеної ДТП автомобіль «Kia Cerato», реєстраційний номер АА4081СН, отримав механічні пошкодження передньої лівої частини.
11.02.2013 р. ТОВ «ПАРИТЕТ МОТОРС-СЕРВІС» виставило страхувальнику рахунок-фактуру № 2536 від 11.02.2013 р., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту має скласти 3 320, 10 грн.
11.02.2013 р. страхувальник звернувся до нього з заявою на виплату страхового відшкодування, яке просив перерахувати на рахунок СТО.
18.02.2013 р. позивачем був затверджений страховий акт № ДККА-24344, відповідно до якого розмір страхового відшкодування з урахуванням франшизи складає 820, 10 грн.
Згідно з розпорядженням позивача від 20.02.2013 р., було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 820, 10 грн. на рахунок ТОВ «ПАРИТЕТ-МОТОРС-СЕРВІС».
Платіжним дорученням № 2713 від 20.02.2013 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Паритет-Моторс-Сервіс» 820, 10 грн. з призначенням платежу: «Страх. відшк. 28-0102-12-00297 в27.08.12 стр. акт ДККА-24344 в 18.02.13 Туліголовець Єгор Леонідович ІПН 3082622117Рах 2536 від 11.02.2013. Без ПДВ».
Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт № 4086 від 30.03.2013 р. фактична вартість ремонтних робіт спірного транспортного засобу склала 1 895, 10 грн.
Як зазначає позивач, він звернувся до відповідача з Претензією № ДККА-24344 від 18.07.2013 р. зі зворотними вимогами про виплату страхового відшкодування, проте, оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди».
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
У відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія Чухно Л.М., встановлена у судовому порядку.
Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і особа, відповідальна за останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - тролейбус «Богдан», реєстраційний номер 3364, належить КП «Київпастранс» та знаходився під керуванням водія Чухно Л.М., яка відповідно до пояснень позивача, не спростованих відповідачем, станом на момент ДТП перебувала у трудових відносинах з КП «Київпастранс».
При цьому, з Відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9156334 від 13.02.2013 р. вбачається, що відповідач цивільно-правову відповідальність водія вказаного транспортного засобу не страхував.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до страхового акту № ДККА-24344 від 18.02.2013 р. було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 820, 10 грн.
Так, платіжним дорученням № 2713 від 20.02.2013 р. позивач перерахував на користь особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля - ТОВ Паритет-Моторс-Сервіс 820, 10 грн.
Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14 визначено, що Законом не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».
Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Позивач звертався до відповідача з відповідною вимогою, однак вона не була задоволена в добровільному порядку.
При цьому, слід враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.
Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постановах від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, від 25.02.2015 р. № 3-9гс15 у справі № 910/177/14, які прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 820, 10 грн.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «КИЇВПАСТРАНС» (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 31725604) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літ. А; код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 820 (вісімсот двадцять) грн. 10 коп. та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.06.2015 р.
Суддя В.С. Ломака