І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
09 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
при секретарі: Калініній Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», в інтересах якого діє Присяжнюк АндрійЮрійович,
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року
у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
В серпні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк», Банк), звернувся до суду з позовом, уточненим в подальшому, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якому посилаючись на те, що з 11.11.2008 ОСОБА_2 не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, забезпечених порукою ОСОБА_3, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 46 901,49 доларів США та 12 152 292,62 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 07.05.2008 між Банком та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 37.7/АА-0032.08.2 (далі - Кредитний договір), за умовами якого ОСОБА_2 була відкрита не відновлювальна кредитна лінія на загальну суму 25 569,11 доларів США строком до 07.05.2015 під 12,5 % річних. Додатковою угодою від 15.10.2008 процентна ставка за договором була збільшена до 16 % річних. Належне виконання зобов'язання за Кредитним договором забезпечувалось Договором поруки від 07.05.2008, укладеного з ОСОБА_4
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій зазначив, що висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Посилаючись на те, що при ухвалені рішення суд в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовими нормами які підлягають застосуванню, просив рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року скасувати на ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник позивача - Присяжнюк А.Ю. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, з підстав викладених в ній.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причину неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явилися в судове засідання.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», яке змінило назву на ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 укладено Кредитний Договір № 37.3/АА-00032.08.2 за умовами якого ОСОБА_2 була відкрита невідновлювальна кредитна лінія на загальну суму 25 569,11 доларів США строком до 07.05.2015 під 12,5 % річних.
Відповідно до п. 1.2 Договору кошти були надані відповідачу на придбання автомобіля.
15.10.2008 між сторонами було укладено Додаткову угоду до Кредитного Договору, якою сторони погодили процентну ставку за договором в розмірі 16 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальник передав Банку в заставу автомобіль марки Hundai, модель Tucson, 2008 року випуску.
Крім цього, 07.05.2008 між Банком та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки, згідно п. 1.1, якого остання зобов'язувалась солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним Договором.
Відповідно п. 3.1.1 Кредитного Договору позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом починаючи з місяця наступного за звітним, щомісяця до «10»-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом у сумі 304,39 доларів США та нарахованими процентами шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок Банку. Датою сплати заборгованості за кредитом та процентами є день зарахування коштів на рахунок.
Згідно п. 3.1.2 Кредитного Договору позичальник зобов'язався повернути одержані кредити згідно з умовами цього Договору не пізніше 06 травня 2015 року.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, проте відповідачем з 11.11.2008 року не виконувалося зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів.
Станом на 05.12.2014 у нього утворилася заборгованість у розмірі: 46 901,49 доларів США, яка складається з: 23743,69 заборгованість за кредитом, в тому числі: 1 826, 69 доларів США - поточної заборгованість по кредиту та 21 917,00 доларів США - простроченої заборгованості по кредиту; 364,28 доларів США - поточної заборгованість по процентам; 22 793, 52 доларів США - простроченої заборгованості по процентам; 12 090 219, 07 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості; 62 073, 55 гр. - 3% річних від простроченої суми кредитної заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий поза межами позовної давності.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили у Кредитному договорі як строк дії договору - до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (п. 7.6.), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 07 травня 2015 року.
Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Із правової позиції Верховного Суду України, за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах у справі № 6-116/цс 13, вбачається наступне.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів з 11 листопада 2008 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту Банк звернувся 01 серпня 2013 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (п.3.1.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі 304,39 доларів США до «10»-го числа (включно) кожного місяця та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі та порядку, визначеному відповідно до п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., а також встановлено відповідальність за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним.
Враховуючи, що умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами щомісячно до «10» -го числа (включно) кожного календарного місяця, а процентів - щомісяця, в останній робочий день місяця, та в день повного погашення кредитів, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Оскільки, позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» про стягнення: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 6 085,99 доларів США; простроченої заборгованості несплачених процентів у розмірі 6640,02 доларів США за період з 11 листопада 2008 року по 01 серпня 2010 року пред'явлені після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у письмовій заяві від 19 вересня 2013 року (а.с. 56-57), і підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності та застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 267 ЦК України судом не встановлено, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Разом з тим, ураховуючи момент пред'явлення позову (а.с. 47), строк позовної давності до вимог про стягнення простроченої заборгованості за кредитом та несплачених процентів за період з 01 серпня 2010 року по 01 серпня 2013 року не сплинув.
Крім того, ст. 1050 ЦК України передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів.
Аналогічні положення містяться у з п. 5.3. Кредитного договору, відповідно до якого банк набуває право в повному обсязі вимагати в односторонньому порядку дострокового повернення наданих кредитів, сплати нарахованих за ними процентів за фактичний термін їх користування, а також відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього Договору.
Згідно ст. 261, 530, 631 ЦК України у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом всього часу - до закінчення строку виконання останнього зобов'язання (у справі, що переглядається - 07 травня 2015 року) вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом, щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.
У зв'язку з наведеним висновок суду про застосування позовної давності до всіх вимог Банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Відповідачем, відповідно до вимог, передбачених ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на спростування визначеного позивачем розміру заборгованості за кредитом та процентами.
На підставі вищевикладеного та з наданого позивачем розрахунку задоволенню підлягають вимоги про стягнення кредитної заборгованості в межах строку позовної давності в розмірі 34 175,00 доларів США, з яких: 1 826, 69 доларів США - поточної заборгованість по кредиту; 15 831,01 доларів США - простроченої заборгованості по кредиту (21 917,00 - 6085,99); 364,28 доларів США - поточної заборгованість по процентам; 16153,50 доларів США - простроченої заборгованості по процентам (22 793, 52 - 6 640,02).
З правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України) суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення пені колегія суддів виходить з наступного.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 3.6.) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 1,6 процента від суми простроченої заборгованості. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог простягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Іншими словами, виходячи із згаданої вище норми, з урахуванням норми п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК, неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню у межах трирічного строку позовної давності за період фактичного невиконання зобов'язання, але не більше ніж за один рік.
Уточнивши позовні вимоги позивач просив стягнути пеню за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості в розмірі 12 090 219, 07 грн., з яких пеня за останні 12 місяців складає 241 090,94 доларів США (а.с. 238-239), що еквівалентно 3687855,46 грн.
Враховуючи, що на підтвердження розміру заборгованості пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості позивачем надано розрахунок підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою ПАТ «Родовід Банк», а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вказаного розміру, колегія суддів вважає доведеним розмір заборгованості пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості за останні 12 місяців в сумі 241 090,94 доларів США, що еквівалентно 3 687 885,46 грн.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, якщо кредитор не вжив заходів щодо їх зменшення.
При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_2, перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів з 11 листопада 2008 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогою про дострокове повернення кредиту Банк звернувся 01 серпня 2013 року.
Таке затягування звернення до суду з позовом, надало позивачу право заявляти вимогу про стягнення пені в розмірі 241 090,94 доларів США, що значно перевищує розмір заборгованості, в той час, коли відповідачем не сплачено заборгованість за тілом кредиту в розмірі 23 743,69 доларів США.
Конституційний Суд України, у пункті 3 Рішення № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013, аналізуючи правовідносини зі сплати пені, що виникають між фізичними особами - споживачами та банками і іншими фінансовими установами у правовідносинах споживчого кредитування, дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Оскільки матеріали справи не місять доказів того, що кредитор вживав заходів щодо зменшення розміру неустойки, зволікав зі зверненням до суду з позовом, та враховуючи положення ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо балансу договірних прав та відносин, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 50 відсотків від загальної суми несплаченого тіла кредиту (23743,69 доларів США), а саме до 11871,85 доларів США, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 250525,05 грн.
Саме такий розмір пені колегія суддів вважає таким, що відповідає загальними засадам цивільного судочинства.
Оскільки відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена умовами Кредитного договору, відсутні правові підстави для стягнення 3% річних, передбачених законом, а саме ст. 625 ЦК України.
Застосування відповідальності за законом та за умовами договору може призвести до подвійної відповідальності.
За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення позову до ОСОБА_2
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.03.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.05.2014 року, порука відповідача ОСОБА_3 за Кредитним договором, укладеним між Банком та відповідачем ОСОБА_2, визнана припиненою.
Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин в цій частині, вірно застосував норми матеріального права та з урахуванням встановлених обставин справи і вимог ст. 10, 60 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку, що позов до ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 5 ст. 88 ЦПК).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Так, при зверненні до суду позивачем була сплачена максимальна сума судового збору, визначена п.п. 1.п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» на момент зверненням, а саме 3441,00 грн.
В грудні 2014 року позивач, звернувшись до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, доплату судового збору за ставками (3654,00 грн.), що діяли на момент подачі заяви, не провів і ухвалу суду про усунення недоліків у цій частині не виконав.
В п. 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2015 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору.
За подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог, недоплачена сума судового збору також підлягає сплаті.
Розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, а не на день подання первісного процесуального документа, що відповідає вимогам частини третьої статті 2 ЦПК.
Керуючись ст. 218, 303, 307-309, 313-315, 317, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», в інтересах якого діє Присяжнюк Андрій Юрійович, - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 175 доларів США, що за курсом НБУ становить 720 542,95 грн., пеню в розмірі 250 525,05 грн. та судовий збір у розмірі 3441,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 213 грн.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 760/16838/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5678/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.