Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Литвинова І.В.
№22-ц/796/4396/2015 Доповідач - Борисова О.В.
Справа №757/9901/14-ц
м. Київ
04 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Греку А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарасюк МихайлоВікторович про визнання недійсним договору, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У квітні 2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус КМНО Тарасюк М.В. в якому з урахуванням уточнень просив: визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 04 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарасюк М.В. та зареєстрований в реєстрі №22677; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на його користь спірну квартиру.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2015 року позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.
Позовну вимогу ОСОБА_3 ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус КМНО Тарасюк М.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2013 року залишено без задоволення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що доказів які б підтверджували твердження позивача про вибуття спірної квартири з його володіння внаслідок вчинення шахрайських дій і підробки його підпису на довіреності, на підставі якої був укладений договір купівлі-продажу квартири з відповідачем ОСОБА_5, суду надано не було.
Вказує, що покази свідка нотаріуса ОСОБА_7 могли б підтвердити або спростувати факт вибуття спірної квартири всупереч волі позивача, однак клопотання про його допит судом було проігноровано, як і майже всі інші клопотання представника відповідач ОСОБА_1.
Зазначає, що оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири укладався з дотриманням встановленої законом процедури і не має жодних ознак недійсності.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити в її задоволенні.
Відповідачі та третя особа в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 10 лютого 2006 року позивач придбав у Виробничо-комерційного підприємства «UNIVERSAL STAR CO» квартиру АДРЕСА_1, про що було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом 7-ої Київської державної нотаріальної контори Савченко М.А. та був зареєстрованим в реєстрі за № 3 у -288.
В подальшому, квартира №178 була відчужена громадянину Ізраїлю ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Бовбалан Н.Р. та зареєстрованого в реєстрі за № 4184.
У 2011 році ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом про визнання недійсними довіреності та договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 07 вересня 2010 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2011 року у справі №2-2029/11, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 було задоволено, визнано недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, зареєстровану в реєстрі під №2453 від 16 липня 2010 року, яка уповноважила ОСОБА_11 діяти від імені ОСОБА_3 ОСОБА_4 та визнано недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 07 вересня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Бовбалан Н.Р. та зареєстрований в реєстрі під №4148 від 07 вересня 2010 року.
Задовольняючи позовні вимоги про витребування спірної квартири у відповідача ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння законного власника ОСОБА_3 ОСОБА_4 поза його волею, що підтверджується судовим рішенням, яке набрало законної сили, матеріалами кримінального провадження №12014100060000261.
Колегія суддів знаходить такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2011 року у справі №2-2029/11 встановлено:
- що підпис на довіреності від 16 липня 2010 року, засвідченої приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, (на підставі якої ОСОБА_11 уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу спірної квартири від 07 вересня 2010 року) не належить позивачу, що підтверджуються висновком експерта експертно - криміналістичного Центру ГУ МВС України від 27 березня 2011 року;
- в день оформлення довіреності 16 липня 2010 року позивач знаходився поза межами України, що підтверджується відмітками у паспорті позивача щодо перетину кордону, роздруківкою в'їзду/виїзду позивача, наданою Адміністрацією міграції кордонів МВС Йорданії;
- позивач не уповноважував ОСОБА_11 діяти від його імені та розпоряджатися його власністю (квартирою АДРЕСА_1);
- ОСОБА_11 без належних повноважень від позивача продав його квартиру громадянину Ізраїлю ОСОБА_5.
За правилами ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
А тому колегія суддів вважає, рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2011 року у справі №2-2029/11 повністю доводить той факт, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі.
Не заслуговують на увагу колегії суддів посилання апелянта на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань про витребування з Прикордонної служби України інформації щодо перебування/неперебування позивача на території України станом на день посвідчення довіреності від 16 липня 2010 року, та витребування зі слідчого відділу протоколу допиту приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, яким посвідчувалась вказана довіреність, оскільки предмет спору та позовні вимоги в межах даної цивільної справи не стосуються довіреності від 16 липня 2010 року, а рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 липня 2011 року у справі №2-2029/11 встановлено факт її непідписання позивачем.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було дано невірну оцінку доказам, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення відповідно до ст.212 ЦПК України оцінив докази з урахуванням вимог ст.ст.58, 59 ЦПК України про їх належність та допустимість.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не перевіряється.
З викладених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири укладався з дотриманням встановленої законом процедури і не має жодних ознак недійсності.
Разом з тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_3 ОСОБА_4 відповідно до ст.392 ЦК України права власності на квартиру АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що відповідачем ОСОБА_5 здійснювались дії щодо відчуження спірної квартири, яка належить позивачу всупереч судовому рішенню у справі №2-2029/11 виходячи з наступного.
Згідно з п.2 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності.
За приписами ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При цьому пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
А тому колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання за ним права власності, оскільки ст.392 ЦК України передбачає загальні засади захисту права власника, однак позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 ґрунтується саме на положеннях п.3 ч.1 ст.388 ЦК України і ним як власником порушене питання про витребування квартири з володіння ОСОБА_1, що в свою чергу виключає застосування правового механізму захисту його права власності на квартиру за ст.392 ЦК України шляхом визнання права власності.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2015 року в частині визнання за ОСОБА_3 ОСОБА_4 права власності - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: