Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Шереметьєва Л.А.
№ 22-ц/796/7934/2015 Доповідач - Борисова О.В.
Справа №760/27619/14-ц
м. Київ
04 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Махлай Л.Д.
при секретарі: Греку А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного інституту підготовки кадрів про стягнення інфляційних втрат, річних, упущеної вигоди, збитків та відшкодування моральної шкоди,-
У грудні 2014 року позивач звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Державного інституту підготовки кадрів, в якому з урахуванням уточнень, просив: стягнути з відповідача на його користь 2744,45 грн. інфляційної складової, 3 % річних від суми заборгованості за порушення грошового зобов'язання в розмірі 261,38 грн., 2265,26 грн. збитки у вигляді упущеної вигоди, 64,10 грн. реальних збитків та моральну шкоду в сумі 650 грн.
Обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що в період з липня 2007 року по 28 січня 2014 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах. Оскільки при звільненні з роботи з ним своєчасно не був проведений розрахунок, був змушений звернутись до суду.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12520.20 грн. та 300 грн. у відшкодування моральної шкоди.
З вини відповідача вказане рішення суду не виконувалось тривалий час та лише 26 грудня 2014 року на виконання рішення суду на картковий рахунок позивача надійшли кошти.
Вважає, що стягнуті за рішенням суду на його користь кошти є грошовим зобов'язанням відповідача, а тому він має нести перед позивачем відповідальність, встановлену ч.2 ст.625 ЦК України, та сплатити на його користь інфляційні втрати та 3 % річні.
Також вважає, що несплатою 16 квітня 2014 року середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач наніс йому збитки, які полягають в упущеній вигоді, оскільки він міг би належними йому до виплати коштами в сумі 12520,20 грн. поповнити свій депозитний рахунок у банку та отримати з належної йому суми дохід у вигляді процентів з розрахунку 26 % річних, за період з 16 квітня 2014 року до 26 грудня 2014 року за 254 дні в сумі 2265,26 грн.
Виходячи з того, що при надходженні коштів на його картковий рахунок банком була знята комісія в розмірі 64,10 грн., вважає дану суму також збитками з вини відповідача.
Крім того, своїми незаконними діями відповідач завдав йому моральної шкоди, оскільки йому доводилося нервуватися, переживаючи затримки виплати належних йому коштів, а також була принижена його честь та гідність перед працівниками інституту.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого про стягнення інфляційних втрат, річних, упущеної вигоди, збитків та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішенням, яким позов задовольнити в повному обсязі. Також просить скасувати ухвалу про залучення правонаступника від 24 квітня 2015 року, залишивши при цьому первісного відповідача.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було безпідставно залучено до участі у справі правонаступника первісного відповідача Державного інституту підготовки кадрів - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, оскільки відповідно до ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а не прийняття відповідного рішення органами управління.
Зазначає, що його позовні вимоги ґрунтуються не на рішенні суду, а на актах законодавства, оскільки рішенням суду від 19 вересня 2014 року лише підтверджено порушення його прав та стягнуто на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а право на отримання грошової суми від відповідача виникло в нього на підставі закону - 16 квітня 2014 року.
Вказує, що відносини з приводу зобов'язання відповідача сплатити йому гроші, і його права на отримання таких грошей, що виникли 16 квітня 2014 року, є грошовим зобов'язанням, що підтверджується висновками Верховного Суду України.
В судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити в її задоволенні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що та обставина, що вимоги позивача ґрунтуються на рішенні суду від 19 вересня 2014 року не дає підстав для застосування ч.5 ст.11 ЦК України та для висновку про виникнення у позивача права на отримання відшкодування, зазначеного в ч.2 ст.625 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач на підставі наказу Державного інституту підготовки кадрів від 05 липня 2007 року №84-к був прийнятий на посаду директора Науково-дослідного бюро міжнародного співробітництва.
Наказом від 28 січня 2014 року № 7-к позивач був звільнений з займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України.
У зв'язку з тим, що розрахунок при звільненні з позивачем у строки, визначені ст.116 КЗпП України, проведений не був, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року з Державного інституту підготовки кадрів стягнуто на користь позивача 12250,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 300 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Платіжною вимогою від 04 листопада 2014 року № 595/5 Державним інститутом підготовки кадрів було перераховано на депозитний рахунок ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві 12 820, 20 грн.
Переконання ОСОБА_1 про те, що за період з 16 квітня 2014 року по 26 грудня 2014 року у відповідача настає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України є помилковим з огляду на таке.
Згідно зі статтею 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов'язання.
При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.
За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин застосовуються положення ч.2 ст.625 ЦК України та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що положення ч.2 ст.625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства, та обґрунтовано вважав, що з рішення суду про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку зобов'язальні правовідносини не виникають.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14 та відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Правильними є також висновки суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди та списання банком 0,5% від суми, що надійшла на виконання рішення суду, оскільки позивачем не було надано доказів наявності упущеної вигоди внаслідок дій відповідача, а списання банком комісії за обслуговування карткового рахунку позивача не є збитками в розумінні 22 ЦК України.
Відносно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити те, що на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року з відповідача стягнуто на користь позивача передбачену ст.237-1 КЗпП України моральну шкоду в розмірі 300 грн., а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що такі вимоги задоволенню не підлягають.
В ході судового розгляду судом першої інстанції Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого був залучений до участі у справі як правонаступник первісного відповідача Державного інституту підготовки кадрів.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було безпідставно замінено первісного відповідача на Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого в якості правонаступника з огляду на таке.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 січня 2014 року №7-р Державний інститут підготовки кадрів був реорганізований шляхом приєднання до Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава мудрого» з утворенням на його базі відокремленого структурного підрозділу університету.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 10 липня 2014 року №817 була припинена юридична особа Державний інститут підготовки кадрів, а Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава мудрого» став правонаступником всього майна, прав і обов'язків інституту.
Згідно з ч.ч.3,4 ст.105 ЦК України Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до п.3 Наказу Міністерства освіти і науки України від 10 липня 2014 року №817 утворено комісію з реорганізації Державного інституту підготовки кадрів у складі згідно з додатком.
Пунктом 4 вищевказаного наказу встановлено, що відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України з моменту призначення комісії з реорганізації до неї переходять повноваження щодо управління справами Державного інституту підготовки кадрів та повноваження ОСОБА_3 - ректора Державного інституту підготовки кадрів припиняються.
За правилами ч.1 ст.37 ЦПК України у разі припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Державний інститут підготовки кадрів 26 серпня 2014 року перебуває в стані припинення за рішенням засновників (а.с.69).
Тобто виходячи з приписів ст.104 ЦК України на час розгляду справи судом першої інстанції Державний інститут підготовки кадрів знаходився в стані припинення, а не був припинений, тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для залучення Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого до участі у справі в якості правонаступника Державного інституту підготовки кадрів.
Таким чином виходячи з вимог ст. ст. 104, 105 ЦК України колегія суддів вважає, що відповідачем по справі є Державний інститут підготовки кадрів, від імені якого виступають голова комісії з реорганізації, її члени або ліквідатор юридичної особи.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного інституту підготовки кадрів.
Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного інституту підготовки кадрів про стягнення інфляційних втрат, річних, упущеної вигоди, збитків та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: