Рішення від 02.06.2015 по справі 761/6978/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 761/6978/14-ц Головуючий у суді першої інстанції: Макаренко І.О.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1498/15 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Круглик В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та за об'єднаним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та з урахуванням уточнених позовних вимог від 09.10.2014 (а.с.212-214) просив суд відступити від рівності часток та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1505 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2; визнати право власності на 67/100 частин в квартирі у АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 подружжям було нажите спільне майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, земельна ділянка, кадастровий № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та квартира АДРЕСА_1, яка була відчужена ОСОБА_5 під час розгляду справи судом без згоди позивача, що дає йому право на компенсацію вартості його частки.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5 подала позовну заяву. 29 листопада 2012 року ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі № 2610/26664/2012 за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, яка була об'єднана з позовною заявою ОСОБА_4 Позивач просила визнати спільною сумісною власністю сторін права інтелектуальної власності на торговельні марки - «ГАЗОН», «Мавританський газон», «Газон ЛИЛИПУТ», а також поділити в натурі, відступивши від рівності часток, спільне сумісне майно подружжя наступним чином: виділити ОСОБА_5 3/4 квартири АДРЕСА_1; ѕ земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, а ОСОБА_4 виділити ј квартири АДРЕСА_1; ј земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5. Позовні вимоги обгрунтовано необхідністю врахування інтересів малолітньої дитини сторін, що проживає з ОСОБА_5, а також повернення позивачем після розірвання шлюбу спільних боргів подружжя за кредитним договором та договором позики.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1118,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5:

право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_1, відступивши від рівності часток з урахуванням інтересів дитини; право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, відступивши від рівності часток з урахуванням інтересів дитини.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право інтелектуальної власності на торговельні марки - «ГАЗОН», «Мавританський газон», «Газон ЛИЛИПУТ».

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості частки у спільному майні подружжя (квартири АДРЕСА_5 в розмірі 38 753,91 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят три) гривні 91 копійка.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 3219 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду позивач ОСОБА_4 подав на нього апеляційну скаргу та просив рішення суду в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_4 право власності на ј частини цієї ж квартири; стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості частки у спільному майні подружжя (квартири АДРЕСА_5) в розмірі 38753,91 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення та визнати за ним право власності на 67/100 частин в квартирі АДРЕСА_1. В іншій частині рішення залишити без змін. Зокрема зазначав, що суд в оскарженому рішенні безпідставно вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норми ст.11 ЦПК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі всупереч вимогам ст.213 ЦПК України. Тобто суд на власний розсуд визначив спосіб поділу майна подружжя при цьому не виділив частину майна у спільному майні подружжя для компенсації вартості, а призначив стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму в розмірі 38753,91 грн. мотивувавши, що це є компенсація вартості частки у спільному майні подружжя квартири АДРЕСА_5. При цьому, визнав за ОСОБА_5 право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_4 право власності на ј частини цієї ж квартири. При цьому, суд вказав, що такий розподіл в інтересах спільної дитини. Позивач згоду на грошову компенсацію замість його частки на незаконно відчуженій квартирі АДРЕСА_5, не давав.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого в цій частині рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За правилами ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Рішення суду оскаржується позивачем ОСОБА_4 лише в частині визнання за ОСОБА_5 право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_4 право власності на ј частини цієї ж квартири; стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості частки у спільному майні подружжя (квартири АДРЕСА_5) в розмірі 38753,91 грн., а в іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в цій частині не є предметом апеляційної перевірки.

Положенням п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та визнаючи в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості частки у спільному майні подружжя (квартири АДРЕСА_5) в розмірі 38 753,91 грн. суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрутованості, відповідності нормам матеріального та процесуального права.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна виходячи з наступного.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.213 ЦПК України).

Згідно правил ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає; суд недоведеність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, вважав встановленими при цьому порушив норми як процесуального, так і матеріального права.

Судом встановлено, що 2 червня 1995 року по 21 травня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з моменту розірвання шлюбу і по сьогоднішній день проживає спільно з матір'ю ОСОБА_5

Під час перебування у шлюбі сторонами було набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1; квартира АДРЕСА_5; земельна ділянка, площею 0,1505 га, кадастровий № НОМЕР_1, розташована за адресою: АДРЕСА_2.

За час шлюбу ОСОБА_4 також набуто та зареєстровано на себе права інтелектуальної власності на торговельні марки - «ГАЗОН», «Мавританський газон», «Газон ЛИЛИПУТ».

Спір між сторонами виник відносно вищезазначеного майна.

Положенням ч.1 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_5 відчужена.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 01 липня 2014 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_8, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Однак, зазначено, що при цьому порушене право позивача, як співвласника квартири, що перебувала у спільній сумісній власності подружжя та була відчужена без згоди позивача, може бути захищене шляхом стягнення з ОСОБА_5 в порядку поділу майна подружжя компенсації вартості його частки в спільному майні подружжя.

Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_4 просив збільшити його частку в майні в квартирі АДРЕСА_1 до 67/100 за рахунок компенсації за продану квартиру по АДРЕСА_5.

Позовних вимог про стягнення компенсації ОСОБА_4 не заявляв. Тоді, як суд першої інстанції в порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та вирішив питання стягнення компенсації.

Тому рішення суду в цій частині не можна визнати законним та обгрутованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, як таких, що не були заявлені. Оскільки позовних вимог про стягнення компенсації ОСОБА_4 не заявлялось,то і її розмір ( кредитні зобов'язання, боргова розписка) не можуть бути предметом дослідження судом.

СК України визначає розмір часток при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За наявності певних обставин суд може відступити від цього принципу. Однією з підстав для такого відступлення - наявність дитини (дітей) та ін.., за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування ( ч.3 ст. 70 СК України).

Задовольняючи позов ОСОБА_5 у частині поділу квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким за ОСОБА_5 визнано право власності на ѕ частини, а за ОСОБА_4 на 1/4 . При цьому суд встановив, що спірна квартира є спільним майном подружжя, але відступив від рівності з урахуванням інтересів дитини. Таким чином, дитина внаслідок поділу майна подружжя отримала право власності на ј частину квартири батька. За таких обставин, при поділі майна подружжя, суд розділив його не між сторонами справи, а між чоловіком, дружиною та їх донькою, визнавши право власності на майно батьків за їх дитиною.

В даному випадку суд першої інстанції дуже суттєво відступив від засад рівності часток подружжя, не вказуючи істотні обставини, які стали підґрунтям для такого відступлення.

Між тим, ст. 173 СК України закріплює роздільність майна батьків та дітей.

А ч.1 ст.60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Натомість, інші особи, навіть діти, не мають права на майно подружжя. Тому суд безпідставно відступив від засад рівності часток подружжя в праві на майно.

До того ж, суд лише констатував, що ОСОБА_4 не надає достатню допомогу на дитину, у зв'язку з чим його частка в спільному майні подружжя була зменшена та не довів суду, що допомога, яку він надає на дитину добровільно є достатньою.

Разом з тим, суд не звернув уваги, що рішення суду про стягнення аліментів відсутнє і що відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що квартири АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін і при її поділі їх частки є рівними по Ѕ кожного.

Правових підстав для збільшення частки ОСОБА_4 за рахунок компенсації не вбачається з урахуванням того, що сторони іншого житла не мають, а з ОСОБА_5 проживає дитина.

За таких обставин, рішення суду в частині визнання в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким слід визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по Ѕ частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду є законним та обгрутованим і правових підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року скасувати в частині визнання в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсації вартості частки у спільному майні подружжя (квартири АДРЕСА_5) в розмірі 38 753,91 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги в скасованих частинах рішення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задовольнити частково. Визнати в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 по Ѕ частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1. Відмовити ОСОБА_4 у стягненні з ОСОБА_5 38 753,91 грн. В іншій частині вищезазначених позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий

Судді

Попередній документ
44792980
Наступний документ
44792982
Інформація про рішення:
№ рішення: 44792981
№ справи: 761/6978/14
Дата рішення: 02.06.2015
Дата публікації: 15.06.2015
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Апеляційний суд міста Києва
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин