ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
09 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - судді Кирилюк Г.М.,
суддів: Качана В.Я., Барановської Л.В.,
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року,
встановила:
29 лютого 2015 року Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив виселити ОСОБА_2 з його родиною - дружиною ОСОБА_3 та дітьми ОСОБА_4, 2008 року народження, ОСОБА_5, 2014року народження, з квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити будь-яких перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у користуванні квартирою; стягнути заборгованість за комунальні платежі, що утворилася за час проживання відповідачів у зазначеній квартирі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що неповнолітній ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 7 листопада 2000 року перебуває на первинному обліку дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування у Службі у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.12.2014 р. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, в якій зареєстрований з 09.09.2003 року. При цьому неповнолітній ОСОБА_1 не може користуватись вказаним жилим приміщенням, оскільки в ньому без жодних правових підстав проживає родина ОСОБА_2. З середини 2012 року до початку 2015 р. прокуратурою Дніпровського району м. Києва в суді оспорювалась дійсність договору найму вказаного житла від 03.01.2012 р., укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.12.2014 р. у задоволенні позову було відмовлено. На час пред'явлення позову строк дії договору закінчився та не продовжувався, ОСОБА_2 не впускає ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до вказаної квартири, чим порушує їх права.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, права користування квартирою АДРЕСА_1 Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 з вказаної квартири. В решті позову відмовлено. З ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави стягнуто судовий збір по 121 грн. 80 коп. з кожного.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Свої доводи мотивує тим, що ОСОБА_8, будучи опікуном над ОСОБА_1, знала про умови договору найму, але жодних заперечень після закінчення строку дії договору -18 грудня 2014 року не направляла, в період з 18.09.2014 р. по 18.12.2014 р. не попереджала наймача про відмову від укладення договору на новий строк, а тому договір найму житла від 03.01.2012 р. вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.
Крім цього, судом першої інстанції застосовано норми ч.1 ст.168 ЖК Української РСР, які не підлягали застосуванню.
Твердження суду першої інстанції про те, що наймачем грубо порушувалися та порушуються права неповнолітнього щодо недопуску до приміщень квартири не відповідає обставинам справи.
На час розгляду справи ОСОБА_1 є неповнолітнім, а тому згідно ст. 59 ЦК України ОСОБА_6 є піклувальником, а не опікуном, як зазначає суд, та має зовсім інший об'єм прав та обов'язків, визначений ст. 69 ЦК України.
Він не звертався до суду з проханням розглядати справу в його відсутність, а твердження суду першої інстанції з цього приводу суперечить змісту поданих ним заперечень.
При розгляді справи судом порушено норми процесуального права, не застосовано ч.2 ст.88 ЦПК України та безпідставно стягнуто з нього в дохід держави судовий збір. Відповідно до п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою, прирівняною у встановленому порядку до інвалідів Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти.
В судовому засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_9, прокурор прокуратури м.Києва ОСОБА_10, треті особи ОСОБА_6, представник Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_11 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, неповнолітній ОСОБА_1, 1998 року народження, є сиротою, який 07.11.2000 року взятий на первинний облік в Службі у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до Розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 16.05.2007 р. №478, опіку ОСОБА_7, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1, над малолітнім онуком ОСОБА_1, 1998 року народження, який зареєстрований за вказаною адресою, припинено у зв'язку з тим, що опікун не виконує свої обов'язки належним чином. Опікуном над малолітнім ОСОБА_1 призначено ОСОБА_6 Вказану квартиру взято під особливий контроль з метою збереження житла до повноліття дитини (а.с.14).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 грудня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_7 Спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 (а.с.17).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1, виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх малолітніх дітей з квартири, суд першої інстанції виходив з того, що останні проживають у вказаній квартирі відповідно до укладеного між попереднім власником ОСОБА_7 та ОСОБА_2 договору найму житла від 03.01.2012 р., строк дії якого сплив 18 грудня 2014 року та не був поновлений наймодавцем на новий строк. Внаслідок відмови відповідачів виселитись по закінченню дії договору неповнолітній ОСОБА_1 позбавлений можливості використовувати вказану квартиру, що належить йому на праві власності, для власного проживання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 03 січня 2012 року укладено договір найму житла - квартири АДРЕСА_1 (а.с.66-68).
Строк найму за цим договором становить 35 місяців 15 днів з моменту підписання акта прийому-передачі житла (п.1.3). Наймач здійснює оплату орендної плати одноразовим платежем за весь строк найму, зазначений у п.1.3 договору в розмірі 134 900 грн. (п.1.6).
ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_7 померла.
Відповідно до положень ст.821 ЦК Українидоговір найму житла укладається на строк, встановлений договором. До договору найму житла, укладеного на строк до одного року ( короткостроковий найм), не застосовуються положення частини першої статті 816, положення статті 818 та статей 822-824 цього Кодексу.
Оскільки договір найму житла укладено на строк більше одного року, до правовідносин стороні підлягають застосуванню положення ст. 822 ЦК України.
Згідно ст. 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки , що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Судом встановлено, що строк договору найму житла спливав 18 грудня 2014 року.
Про небажання спадкоємця наймодавця продовжувати строк договору найма житла свідчить сукупність зібраних по справі доказів.
Як вбачається з рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, ухваленого у справі за позовом першого заступника прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1, до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору найму житла та виселення, піклувальник ОСОБА_6 разом з неповнолітнім ОСОБА_1 після смерті спадкодавця бажали проживали у спірній квартирі, проти чого відповідач заперечував, дійсність договору найму житла від 03 січня 2012 року останніми взагалі ставилась під сумнів (а.с.31-34).
Вказаний спір перебував на розгляді в суді починаючи з лютого 2013 року.
Про відмову ОСОБА_2 залишити спірну квартиру свідчать неодноразові звернення ОСОБА_6 до Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві (а.с.70-73,75).
Як пояснила представник Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_11, на виконання повноважень з приводу здійснення контролю за збереженням майна неповнолітньої дитини-сироти, вона особисто 18 грудня 2014 року здійснила візит за спірною адресою, в присутності ОСОБА_2 склала акт №223 обстеження умов проживання, роз'яснила останньому про те, що строк дії договору оренди житла закінчився та квартиру необхідно звільнити. 21.01.2015 р. та 16.02.2015 р. обстеження умов проживання було здійснено в складі комісії.
На підтвердження своїх пояснень в цій частині ОСОБА_11 надала акт №223 від 18 грудня 2014 року.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував, що до нього дуже часто здійснювались візити для з'ясування підстав його проживання у спірній квартирі, тричі - працівники міліції. Пояснив, що не пам'ятає, чи відвідувала квартиру працівник Служби у справах дітей у грудні 2014 року.
Відповідно до відповіді керівника Департаменту захисту прав дітей та усиновлення Міністерства соціальної політики від 31.12.2014 р. на звернення ОСОБА_6, спеціалістами районної служби у справах дітей неодноразово були здійснені візити за адресою: АДРЕСА_1, але потрапити до приміщення до цього часу не вдається, оскільки ОСОБА_2 чинить перешкоди. У вересні 2014 року службою направлено запит до ЖРЕО №408 щодо надання акту обстеження житлово-побутових умов проживання, але при неодноразовому відвідуванні квартири її мешканець не надає можливості потрапити до помешкання (а.с.79-80).
Враховуючи обставини справи, тривалість часу, протягом якого вирішувався спір про визнання договору найму житла недійсним, заперечення законних представників неповнолітньої особи з приводу подальшого проживання родини ОСОБА_2 у спірному приміщенні, доводи апеляційної скарги про те, що до наймача не надходило попереджень про відмову від укладення договору на новий строк, а тому він вважається укладеним на такий самий строк, є необґрунтованими.
При цьому посилання в апеляційній скарзі на норми ст.764 ЦК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначена стаття не регулює правовідносини по найму житла.
Посилання суду першої інстанції на вимоги ч.1 ст.168 ЖК Української РСР, що регулює питання припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові, в системному зв'язку з нормами ст.810, 812, 821 ЦК України, що регулюють питання найму (оренди) житла, не свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Відповідно до ч.3 ст.810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Це означає, що переважно перед Цивільним кодексом підлягають застосуванню положення, що сформульовані у главі 6 Житлового кодексу Української РСР (ст.150-174).
Помилкове зазначення судом першої інстанції про те, що ОСОБА_6 є опікуном неповнолітнього ОСОБА_1, а не є його піклувальником, не призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в день розгляду справи подав письмове заперечення проти позову, в якому висловив прохання розглядати справу за його обов'язкової участі, проте в судове засідання не з'явився, посилання в апеляційній скарзі на однобічність розгляду та порушення принципу змагальності сторін є необґрунтованими.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального права та встановленими обставинами справи, не суперечить загальним принципам і засадам цивільного законодавства України, зокрема, засадам добросовісності, справедливості та розумності.
Разом з тим, враховуючи що ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи та має право на пільги, передбачені ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни , гарантії їх соціального захисту», судове рішення в частині стягнення з останнього судового збору в сумі 121 грн. 80 коп. підлягає відповідній зміні шляхом виключення вказаного посилання з мотивувальної та резолютивної частин рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року в частині розподілу судових витрат змінити.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини рішення посилання на стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судового збору в сумі 121 грн. 80 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/7845/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.