03 червня 2015 р.зм.ОдесаСправа № 2-а/489/116/15
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Губницький Д.Г.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 07 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва про зобов'язання вчинити певні дії,-
У березня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва (далі УПФУ) про визнання дії УПФУ щодо відмови в призначенні пенсії протиправними та зобов'язання відповідача поновити та виплачувати пенсію з 19 грудня 2014 року.
Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 07 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправною відмову відповідача в поновлення виплати пенсії та зобов'язав УПФУ призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком, починаючи з дня звернення з заявою, а саме з 22 грудня 2014 року.
Не погоджуючись з постановою суду УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон та на даний час проживає на території держави Ізраїль і прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в держані Ізраїль з 21 серпня 2004 року.
22 грудня 2014 року представник позивача, у встановленому законом порядку, звернувся до УПФУ з заявою про поновлення позивачу виплати пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Листом УПФУ від 25 грудня 2014 року позивачу було відмовлено в поновленні виплати пенсії за віком, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.
Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон) виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Положення ст.51 Закону передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визначено, що не виплата пенсій громадянам України, які виїхали з України, не відповідає Конституції України, у зв'язку з чим Конституційним Судом України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і тому не підлягають застосуванню положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також, зазначеним рішенням наголошено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
В той же час, обмеження щодо виплати пенсій особам, які виїхали за межі України було передбачено і Законом України "Про пенсійне забезпечення", ст.92 якого визначено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Однак, згідно з ч.1 ст.5 Закону цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З наведеного можна дійти висновку, що стосовно виплати пенсій особам, які виїхали за межі України пріоритетне застосування мають норми Закону, перед нормами інших законодавчих актів рівної юридичної сили.
А тому, враховуючи наведене та приймаючи до уваги факт визнання Конституційним Судом України неконституційними положення п.2 ч.1 ст.49 та ст.51 Закону, які обмежують виплату пенсії особам на весь час їх проживання (перебування) за кордоном, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість відмови УПФУ позивачу, зокрема, в поновленні виплати пенсії.
Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м.Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 07 квітня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук