04 червня 2015 року м. Львів Справа № 876/6151/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А.І.,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року по справі № 2а-4318/10/0770 за позовом Публічного акціонерного товариства «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» (далі - ПАТ «Іршавське АТП 12143») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області (далі - ДПІ в Іршавському районі), в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Іршавському районі від 21 вересня 2010 року № 0000582350/0 та № 0000592350/0, а також від 27 жовтня 2010 року № 0000582350/1 та № 0000592350/1.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Іршавському районі від 21 вересня 2010 року № 0000582350/0 та від 27 жовтня 2010 року № 0000582350/1 повністю, а також від 21 вересня 2010 року № 0000592350/0 та від 27 жовтня 2010 року № 0000592350/1 в частині визначення сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144770.55 грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ в Іршавському районі подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить визнати її нечинною в частині задоволених позовних вимог та закрити провадження у справі в цій частині.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 08 вересня 2010 року № 1048/23-50/00426383, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.
Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано відповідачем на рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено частково, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в межах апеляційної скарги, а саме, в частині правомірності визнання судом першої інстанції протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Іршавському районі від 21 вересня 2010 року № 0000582350/0 та від 27 жовтня 2010 року № 0000582350/1 повністю, а також від 21 вересня 2010 року № 0000592350/0 та від 27 жовтня 2010 року № 0000592350/1 в частині визначення сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 144770.55 грн.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 08 вересня 2010 року № 1048/23-50/00426383, складеного за результатами планової виїзної перевірки ВАТ «Іршавське АТП 12143» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року, ДПІ в Іршавському районі прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 вересня 2010 року № 0000582350/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств на суму 18131.93 грн., з яких на 15027.00 грн. за основним платежем та на 3104.93 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000592350/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 145325.28 грн., з яких на 96883.52 грн. за основним платежем та на 48441.76 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами адміністративного оскарження згаданих вище податкових повідомлень-рішень, ДПІ в Іршавському районі скаргу позивача залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 21 вересня 2010 року № 0000582350/0 та № 0000592350/0 - без змін, а також прийнято податкові повідомлення-рішення від 27 жовтня 2010 року № 0000582350/1 та № 0000592350/1, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання за податком на прибуток приватних підприємств та податком на додану вартість в розмірах, визначених зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 15027.00 грн., підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 96883.52 грн.
Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що дані, відображені позивачем в декларації з податку на додану вартість, відмінні від даних, які відображені в декларації з податку на прибуток, що вказує на заниження податку на прибуток та податку на додану вартість; що позивачем протиправно включено в реєстр податкових накладних та відображено в податковій звітності податкові накладні, виписані в попередніх звітних періодах, та податкові накладні, в яких неможливо визначити платника; що господарські операції з ремонту транспортних засобів між позивачем та ТзОВ «АС Ресурс» є безтоварними, оскільки в останнього відсутні трудові ресурси, основні засоби, записи у сервісних книжках, відсутня інформація про рух запчастин, які були замінені, а тому позивачем протиправно сформовано податковий кредит з врахуванням податкових накладних, виписаних вказаним контрагентом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення «Іршавське АТП 12143» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та заниження податку на прибуток є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять правомірність формування позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, за виключенням непідтвердженої суми податку на додану вартість в розмірі 554,73 грн., що в свою чергу свідчить про безпідставність донарахування йому податковим органом податку на додану вартість в сумі 144770.55 грн. та податку на прибуток.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані чинними на момент їх виникнення Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Натомість, висновок відповідача про заниження податку на прибуток в сумі 15027,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 27690,60 грн. ґрунтується на невідповідності даних податкової звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість без дослідження при цьому первинних фінансово-господарських документів, що не відповідає механізму визначення податкових зобов'язань, визначеному вказаними вище правовими нормами.
Відтак, податкові повідомлення-рішення про донарахування зазначених вище податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є протиправними.
Що стосується донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з включенням ним до складу податкового кредиту податкових накладних, які виписані постачальниками в попередніх звітних періодах, то слід зазначити, що згідно з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції та коли вони були виписані, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в наступних податкових періодах, що свідчить про відсутність порушень позивачем вимог податкового законодавства в цій частині.
Щодо господарських відносин позивача з ТзОВ «АС Ресурс», то слід зазначити, що між позивачем та ТзОВ «АС Ресурс» було укладено договір від 03 лютого 2009 року № 2-02/09 про виконання робіт, згідно з яким останній зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі виконати ремонт транспортних засобів відповідно до додатків до цього договору.
В підтвердження реальності виконання зазначеного договору позивачем надано суду копії додатку до договору, в якому зазначено перелік робіт та розрахунки, податкових накладних, платіжних доручень, актів перевірки робіт.
Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що господарські операції між ПАТ «Іршавське АТП 12143» та ТзОВ «АС Ресурс» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.
Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Наведене свідчить, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень в частині, що переглядається судом в апеляційному порядку, знаходяться поза межами вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит та порядку розрахунку податку на прибуток.
Викладені вище обставини знайшли своє підтвердження і при здійсненні судово-економічної експертизи по даній справі, результати якої зафіксовані у висновку від 27 листопада 2012 року № 2990.
Враховуючи викладене, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року по справі № 2а-4318/10/0770 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: А.І. Рибачук
Судді В.М. Багрій
Д.М. Старунський