27 травня 2015 року Справа № 9104/177990/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.,
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в адміністративній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
встановив:
У жовтні 2012 року позивач Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ФОП ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача в дохід Державного бюджету адміністративно-господарські санкції в сумі 10854,55 грн. та пеню 366,73 грн., всього 11221,28 грн..
Покликався позивач на те, що відповідач у 2011 році не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів на 1 особу, чим порушив вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тому, відповідно до ст. 20 вказаного Закону, відповідач зобов'язаний сплатити за це порушення адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно наданого розрахунку.
Відповідач з позовними вимогами не погодився, подав до суду першої інстанції заперечення, в якому зазначив, що ним виконані всі вимоги законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
З цією постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» на відповідача покладено обов'язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином, позивач не звільняється від відповідальності на підставі ст. 20 зазначеного Закону, оскільки ця норма не ставить відповідний обов'язок у залежність від будь-яких обставин з яких інваліди не працюють на підприємстві. Також зазначає апелянт, що Державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні інвалідів, а безпосереднє їх працевлаштування здійснюють роботодавці.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 19.10.2012 р. та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити.
Так, відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМ України.
Згідно ч.3 ст.18-1 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюючих від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Судом встановлено, що згідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік по формі № 10-ПІ, у відповідача ФОП ОСОБА_1 середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2012 році становила 22 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати у відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає 1 особу, а середньооблікова кількість працюючих інвалідів становить 0 осіб (а.с. 6).
Звітами про наявність вакансій за лютий, травень, жовтень 2011 року по формі № 3-ПН, які подано відповідачем до Луцького РЦЗ, було поінформовано наявність у відповідача робочого місця для працевлаштування інваліда (а.с. 19, 20, 21).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач у 2011 році не подавав щомісяця звіти про наявність вакансій до Луцького РЦЗ, оскільки у справі є наявними лише звіти за лютий, травень і жовтень 2011 року. Крім цього, звіт форми № 10-ПІ за 2011 рік не був поданий відповідачем у встановлений законодавством термін не пізніше 01.03.2012 р. (а.с. 6, 8).
Частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Отже, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, при вирішенні питання про порушення роботодавцем вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» слід враховувати чи роботодавцем створено робочі місця відповідно встановленого нормативу, чи проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та вжито усіх необхідних заходів для реального забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
У зв'язку з тим, що відповідачем не виконано вимог щодо надання державній службі зайнятості щомісячної інформації для організації працевлаштування інвалідів протягом 2011 року, несвоєчасно прозвітовано Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, а отже відповідачем не вжито усіх необхідних заходів для виконання встановлених законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, в результаті чого 1 робоче місце інваліда було незайнятим.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального права, а тому оскаржену постанову суду від 19.10.2012 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задоволити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року в адміністративній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій - скасувати і прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задоволити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави в особі Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у дохід Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції та пеню в загальному розмірі 11221,28 грн..
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: В.В. Гуляк
Судді: Р.Й. Коваль
Н.М. Судова-Хомюк