27 травня 2015 року Справа № 876/9699/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
07.08.2013 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом та просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові включити до вислуги років для призначення пенсії стажу роботи в органах Державної податкової служби з 12.07.1993 року по 18.09.1997 року; зобов'язати відповідача зарахувати до вислуги років для призначення пенсії стаж роботи в органах Державної податкової служби з 12.07.1993 року по 18.09.1997 року. В подальшому період роботи позивача було уточнено з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.36) та стосувався періоду служби з 12.07.1993 року по 16.12.1993 року та з 24.06.1995 року по 18.09.1997 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 1993 року працював на посадах державного службовця в органах державної податкової служби та з 1997 року проходив службу в органах податкової міліції. Відповідачем відмовлено у зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії час роботи в період з 1993 року по 1997 року через те, що не затверджений перелік посад в органах ДПС України, період роботи на яких може бути зарахований до календарної вислуги років. Вважає такі дії протиправними та такими що порушують його права.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Міндоходів у Львівській області у зарахуванні ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії стажу роботи в органах Державної податкової служби з 12.07.1993 року по 16.12.1993 року та з 24.06.1995 року по 18.09.1997 року. Зобов'язано Головне управління Міндоходів у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років для призначення пенсії стаж роботи в органах Державної податкової служби з 12.07.1993 року по 16.12.1993 року та з 24.06.1995 року по 18.09.1997 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 75,00 грн. судового збору.
Не погодившись із постановою суду Головним управлінням Міндоходів у Львівській області подано апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зокрема звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано положення п. «и» ч.1 ст.17 Закону України № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», де чітко зазначено - до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на службу в податкову міліцію на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними, відповідно, центральним органом виконавчої влади (Міністерством доходів і зборів України). Станом на дату постановлення рішення суду по даній справі (01.10.2014) перелік посад Міністерством доходів і зборів України не затверджений.
На стадії апеляційного розгляду позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, сторона апелянта просить задовольнити апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 12.07.1993 року по 16.12.1993 року працював на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування доходів населення Державної податкової інспекції по Мостиському району Львівської області; з 16.12.1993 року звільнений з посади у зв'язку з призовом на строкову службу в ряди Збройних сил України; з 24.06.1995 року по 03.01.1997 року працював на посаді головного державного податкового ревізор-інспектора відділу податкових розслідувань ДПІ по Мостиському району Львівської області, а з 03.01.1997 року по 18.09.1997 року - на посаді старшого державного податкового ревізор-інспектора відділу податкових розслідувань ДПА у Мостиському районі Львівської області, з 19.09.1997 року прийнятий на службу в податкову міліцію ДПА у Львівській області.
23.05.2014 року ОСОБА_1 - майор податкової міліції старший оперуповноважений ОУ ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, звернувся до відповідача з заявою, у якій зазначав, що йому не зараховано до вислуги років для призначення пенсії як особи на яку поширюється дія Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» період роботи з 12.07.1993 року по 23.08.1997 року. Зазначив, що не погоджується з такими діями ГУ Міндоходів у Львівській області, оскільки йому виплачується відповідна надбавка за вислугу років у меншому розмірі, ніж належить, а відтак просив зарахувати до вислуги років для призначення пенсії період його роботи в ДПІ у Мостиському районі.
Головне управління Міндоходів у Львівській області листом № 15366/10/13-01-04-20/1154 від 25.06.2014 року відмовило у зарахуванні до вислуги років для призначення пенсії часу роботи в ОДПС оскільки перелік посад в органах державної податкової служби України не затверджений, а відтак до вислуги років для призначення пенсії не враховано час роботи в ОДПС.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що відповідно до абзаців 1-3 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 3 травня 1994 року, до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку,Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р до категорії посад державних службовців були включені посади працівників ДПА, які не мають спеціальних звань.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що посадові особи податкових органів є державними службовцями і відповідно до цього мають право на призначення пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Зазначеним законом не встановлено вичерпного переліку посад, які відносяться до посад державних службовців та яким призначається пенсія на умовах цієї статті.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 року.
Відповідно до пункту «и» статті 17 цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема статтею 17-1, передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог абзацу 12 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на службу в органи внутрішніх справ на посади начальницького складу, на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки за направленням Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Республіки Крим, Представника Президента України в області, містах Києві та Севастополі згідно з переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ і Центральним управлінням Служби безпеки.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України «Про державну службу» (далі Закон № 3723- ХІІ).
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» ( далі Закон № 509-XII).
Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року № 778 (чинного на час виникнення спірних відносин), забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами частини першої статті 15 Закону № 509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини п'ята, шоста статті 15 цього Закону).
Зазначеною статтею Закону № 509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Із наведеним узгоджується те, що ОСОБА_1 присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби 3 рангу, відповідно до статті 17 Закону № 3723-ХІІ прийняв Присягу.
Законом № 509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723-ХІІ, зокрема стаття 37, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Отже, і період державної служби позивача в податкових органах у спеціальному званні інспектора податкової служби зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 року у справі № 21-340а13.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності його дій.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2014 року у справі № 813/5572/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль