14 травня 2015 р. Справа № 147858/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Яворського І. О., Кухтея Р. В.;
за участю:
секретаря судового засідання - Мартинишина Р. С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в справі за позовом Свалявського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
22 листопада 2010 року Закарпатським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Свалявського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування абзаців акта ревізії, додатків до акта ревізії та листа вимоги від 24 вересня 2010 року № 12-30/600.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що бухгалтерією центру зайнятості проведено виплату заробітної плати працівникам з дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки щодо зайвого нарахування заробітної плати на суму 553,43 грн, зайвого нарахування премії на суму 7728,70 грн, недоотримання працівниками заробітної плати на суму 5740,58 грн, зайвої виплати матеріальної допомоги на суму 20,88 грн, недоотримання матеріальної допомоги на суму 422,43 грн, незаконного нарахування та перерахування внесків і сум зборів до державних цільових фондів на суму 3047,55 грн є безпідставними та необґрунтованими. Встановлені актом ревізії та листом-вимогою від 24 вересня 2010 року № 12-30/600 висновки про наявність порушень в частині завищення вартості робіт по підряднику ПП ОСОБА_1 на загальну суму 253,52 грн також є необґрунтованими, оскільки під час прийняття робіт від ПП ОСОБА_1 директор Свалявського районного центру зайнятості діяв згідно з вимогами чинного законодавства України та згідно з укладеним договором підряду від 15 січня 2008 року, умови якого є обов'язковими для виконання сторонами, а їх порушення тягне за собою відповідальність згідно з Цивільним та Господарським кодексами України. Разом з тим, необґрунтованими є висновки відповідача, зазначені в акті ревізії та листі-вимозі від 24 вересня 2010 року № 12-30/600, про допущені порушення в частині відсутності проведення переоцінки об'єктів необоротних активів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, оскільки ціни на однотипні предмети повинні бути однакові не лише в самій установі, а й у межах одного головного розпорядника бюджетних коштів.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року закрито провадження в справі в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування абзаців акта ревізії та додатків до акта ревізії.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано пункти 2-4 листа-вимоги від 24 вересня 2010 року № 13-30/600. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що колективний договір позивача передбачає виплату заробітної плати його працівникам, направленим у відрядження для виконання своїх безпосередніх обов'язків, як за фактично відпрацьовані робочі дні, а тому, дії позивача з нарахування заробітної плати працівникам у період з 01 квітня 2007 року по 01 липня 2010 року є правомірними та такими, що вчинені на підставі ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 13, 97 Кодексу законів про працю України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст. 12 Закону України «Про оплату праці». Крім того, згідно з елементарними кошторисними нормами на роботи, які передбачені у акті приймання виконаних підрядних робіт б/н за лютий 2008 року на суму 8000 грн, витрати ресурсів «крани на автомобільному ходу при роботі на монтажі технологічного устаткування вантажопідйомність 18 т» згідно з актом складають 5 маш/год. Однак, відповідно до ресурсних кошторисних норм, на передбачені у акті роботи витрати ресурсів по виконанню робіт автокраном становлять 3,3 маш/год, що з врахуванням вартості 1 маш/год. (149,13 грн) складає 492, 13 грн (3,3 х 149,13). Таким чином, внаслідок завищення норм машиногодин на 1,7 (5-3,3) маш/год завищення вартості виконаних робіт склало 253,52 грн (1,7 маш/год х 149,13), чим порушено п. 3.3.10.1 Державних будівельних норм «Правила визначення вартості будівництва» (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених наказом Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174. Непроведення переоцінки об'єктів необоротних активів, залишкова вартість яких дорівнює нулю, у зв'язку з відсутністю розпорядження головного розпорядника коштів - не можна визнати обґрунтованим.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Державною фінансовою інспекцією в Закарпатській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до ч. 3 ст. 121 Кодексу законів про працю України та загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13 березня 1998 року № 59 за відрядженими працівниками зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) та середній заробіток. Єдиним нормативним документом, який регулює дане питання є Порядок обчислення заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення такої.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що апелянтом оскаржено постанову суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, судом апеляційної інстанції здійснюється перевірка висновків суду першої інстанції про протиправність пунктів 2-4 листа-вимоги від 24 вересня 2010 року № 13-30/600.
Відповідно до п. 3.3 Плану контрольно-ревізійної роботи контрольно-ревізійного відділу в Свалявському районі на ІІІ квартал 2010 року за зверненням прокуратури Свалявського району проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Свалявського районного центру зайнятості за період з 01 квітня 2007 року по 01 липня 2010 року.
За наслідками проведеної ревізії складено акт від 08 вересня 2010 року № 12-09/10, яким встановлено ряд порушень, допущених з вини працівників Свалявського районного центру зайнятості.
З метою усунення виявлених порушень відповідачем 24 вересня 2010 року скеровано позивачу лист-вимогу № 12-30/600 «Про усунення недоліків і порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності Свалявського районного центру зайнятості».
Зокрема в листі-вимозі вказано наступне:
Пункт 2: «Контрольним заходом встановлено порушення п. 2, п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, загальних положень Існструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13 березня 1998 року № 59, що призвело до зайвого нарахування заробітної плати на суму 553,43 грн, премії на суму 7728,70 грн та недотримання працівниками заробітної плати на суму 5740,58 грн у зв'язку з чим слід провести претензійно-правову роботу щодо повернення зайво сплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах, кошти у сумі 8282,13 грн у порядку та розмірах визначених ст. ст. 133-136 Кодексу законів про працю України. Провести донарахування та виплатити працівникам заробітну плату в сумі 5740,58 грн».
Пункт 3: «Ревізією встановлено порушення п. 2 постанови № 100, а саме при нарахуванні матеріальних допомог працівникам із розрахунку за два попередні місяці враховувались дні перебування працівників у відрядженні, внаслідок чого неправильно розраховано середньомісячну заробітну плату та, як наслідок, матеріальну допомогу, що призвело до зайвої виплати матеріальної допомоги на суму 20,88 грн та недотримання матеріальної допомоги на суму 422,43 грн у зв'язку з чим слід провести претензійно-правову роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах, кошти у сумі 20,88 грн, у порядку та розмірах встановлених ст. ст. 133-136 Кодексу законів про працю України. Провести донарахування та виплатити працівникам матеріальну допомогу в сумі 422,43грн».
Пункт 4: «Ревізією встановлено порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме, внаслідок виявлених порушень по нарахуванню та виплаті заробітної плати за дні відряджень та матеріальної допомоги здійснено незаконне нарахування і перерахування внесків і сум зборів до державних цільових фондів, визначених Законами України на суму 3047,55 грн в зв'язку з чим слід провести перерахунок та відповідні звірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та повернути зайво сплачені кошти в сумі 3047,55 грн з яких: до Пенсійного фонду - 2756,59 грн, Фонду соціального страхування на випадок безробіття - 118,97 грн, Фонду соціального старування з тимчасової втрати працездатності 120,87 грн, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві - 51,12 грн (зарахувати в рахунок майбутніх платежів)».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності частини оскаржуваного рішення відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 3, ч. 2, ч. 3 ст. 13 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Частиною 3 ст. 121 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством праці, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
07 квітня 2010 року Міністерство праці та соціальної політики України, в межах компетенції, листом № 346/13/84-10 надано роз'яснення про те, що: норми статті 121 КЗпП України передбачають гарантії і компенсації при службових відрядженнях, які відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці; ні КЗпП України, ні Закон України «Про оплату праці» не передбачають систему, порядок та максимальні розміри оплати праці за час перебування у відрядженні, а визначають її нижню межу - середній заробіток; якщо працівник, який знаходиться у відрядженні, виконує роботу, передбачену трудовим договором, то і оплата праці має здійснюватись за умовами трудового договору, але не нижче середнього заробітку.
Наведене, на думку суду апеляційної інстанції обґрунтовано свідчить, що чинне трудове законодавство, зокрема ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», передбачає право роботодавця встановлювати своїм працівникам додаткові гарантії та пільги в оплаті праці.
Частина 3 ст. 121 КЗпП України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про оплату праці», встановлює нижню межу розміру оплати праці за час перебування у відрядженні - середній заробіток.
Відповідно до п. 3.10 колективного договору, укладеного між адміністрацією Свалявського районного центру зайнятості та профспілковим комітетом, працівникам, направленим у відрядження для виконання своїх безпосередніх обов'язків, відповідно до посадових інструкцій, здійснюється виплата заробітної плати як за відпрацьовані робочі дні.
Вірним є висновок суду першої інстанції, що беручи до уваги колективний договір позивача, який передбачає виплату заробітної плати його працівникам, направленим у відрядження для виконання своїх безпосередніх обов'язків, як за фактично відпрацьовані робочі дні, дії позивача з нарахування заробітної плати працівникам у період з 01 квітня 2007 року по 01 липня 2010 року є правомірними.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, пункти 2-4 листа-вимоги відповідача від 24 вересня 2010 року № 13-30/600 прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2-4 листа-вимоги відповідача від 24 вересня 2010 року № 13-30/600.
Керуючись ст. ст. 41, 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Закарпатській області - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в справі № 2а-4367/10/0770 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: І. О. Яворський
Р. В. Кухтей