3 червня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
суддів: Григор'євої Л.І.,
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М. -,
розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відібрання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини,
встановила:
Рішенням Бородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Бородчанського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 січня 2015 року залишено без змін.
У травні 2015 року від ОСОБА_3 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2015 року з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 163, 171 СК України.
Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року та Верховного Суду України від 14 жовтня 2009 року, в яких на її думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.
У судовому рішенні у справі, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд, погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - бабусі дитини, та визнаючи місце проживання ОСОБА_6, 2011 року народження з матір'ю виходив з недоведеності факту неможливості виховання дитини матір'ю та відсутності виняткових обставин для того, щоб малолітня дитина була розлучена з матір'ю. Також судами при вирішенні спору було враховано думку органу опіки та піклування про те, що проживання малолітньої ОСОБА_6 з матір'ю разом з її молодшими братами, буде відповідати інтересам дитини.
У той самий час у наданих для порівняння:
- ухвалі Верховного Суду України від 14 жовтня 2009 року суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення дитини у бабусі з огляду на бажання 8-річної дитини, особисту прихильність дитини та тривалий час проживання дитини в сім'ї бабусі після смерті матері;
- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2014 року суд погодився з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій про залишення 11-річної дитини у батька та бабусі з огляду на думку самої дитини та її прихильність до них.
Таким чином, зміст наданих для порівняння ухвал не свідчить про ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки в них викладені інші фактичні обставини.
Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві ОСОБА_3 доводи не вказують на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а тому в допуску справи до провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про відібрання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Л.І. Григор'єва
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко