Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"25" травня 2015 р. Справа № 911/1662/15
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15 (ДП "Теплоенерго"), с. Загальці, Бородянський р-н
про стягнення 152 956,00 грн.
Суддя Щоткін О.В.
за участю представників:
позивач -Іванкіна Ю.Б. предст. дов. №14-91 від 18.04.2015;
відповідач -Луценко О.І. предст. дов. №77 від 22.05.2015;
-Додатко М.В. предст. дов. №60 від 28.04.2015.
До господарського суду Київської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) до Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15 (ДП "Теплоенерго") (відповідач) про стягнення 152 956,00 грн., які складаються з 119 074,58 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 8733,13 грн. інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2812-БО-17 від 28.12.2012.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.04.2015 у справі 911/1662/15 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 25.05.2015.
22.05.2015 року через канцелярію суду надійшов відзив, у якому відповідач заперечував щодо заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, нарахування яких, на думку відповідача, безпосередньо пов'язане зі сплатою суми основного боргу, який на момент звернення позивача з позовом до суду був повністю сплачений.
Крім того, вказуючи на скрутний фінансовий стан як власний так і своїх контрагентів, які не здійснювали своєчасної оплати наданих ДП "Теплоенерго" послуг, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості своєчасно здійснювати розрахунки за Договором № 13/2812-БО-17 від 28.12.2012, останній просив суд скористуватись правом, наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшити розмір нарахованої позивачем пені до нуля.
Також, відповідачем разом з відзивом було подано клопотання про залучення у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, споживачів теплової енергії поставленої відповідачем.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача підтримали клопотання про залучення третіх осіб, обґрунтовуючи його тим, що в подальшому відповідач, керуючись ст. 228 ГК України, може в порядку регресу звернутись до споживачів отриманих від ДП "Теплоенерго" послуг за відшкодуванням збитків завданих відповідачу, у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх зобов'язань, наслідком чого стало звернення ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до ДП "Теплоенерго" з позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив щодо залучення третіх осіб.
Суд розглянувши вищезазначене клопотання, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що судове рішення у даній справі не може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки споживачів наданих ДП "Теплоенерго" послуг, а тому відсутні підстави для залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог.
Присутній в судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, додані до позовної заяви, а також озвучив позовні вимоги, які просив задовольнити в повному обсязі.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 25.05.2015 у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, суд,-
встановив:
28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Дочірнім підприємством "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15 (ДП "Теплоенерго") (покупець) було укладено договір № 13/2812-БО-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого, Продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору, продавець передає покупцю в період з 01.01.2013 до 31.12.2013 року газ в обсязі до 1478.0 тис. куб.м.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
У відповідності з умовами п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині поставки газу до 21.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
На виконання умов Договору № 13/2812-БО-17 позивач протягом січня-грудня 2013 року поставив відповідачу, а відповідач прийняв природний газ на суму 5 922 971,16 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи.
Як стверджує позивач у своїй позовній заяві, станом на час звернення з позовом до суду Дочірнє підприємство "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15 повністю оплатило вартість отриманого природного газу.
Разом з тим, відповідач свої грошові зобов'язання виконував з систематичним порушенням строків оплати, встановлених договором, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 119 074,58 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 8733,13 грн. інфляційних.
Стосовно заявленої позовної вимоги про стягнення 119 074,58 грн. пені суд зазначає наступне.
Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування пені було здійснено від кожного акту приймання-передачі природного газу окремо з урахуванням часткових проплат за несвоєчасне виконання зобов'язань у періоди січень-квітень 2013 та жовтень-грудень 2013 року.
Разом з тим, відповідно до розрахунку позивача ним, зокрема, було здійснено нарахування пені у розмірі 293,10 грн. за період з 11.07.2013 по 11.07.2013, однак, як встановлено судом та не заперечується самим позивачем, саме в ці дні відповідачем здійснювались часткові проплати.
З приводу цього, варто зазначити, що такі нарахування є безпідставними, оскільки у випадку оплати відповідачем коштів наступного дня після спливу строку, встановленого для проведення оплати, не є підставою для нарахування за цей день (день оплати) пені, оскільки наявний факт прострочення оплати на кілька годин, і, відповідно, - відсутній факт прострочення оплати на один день (який би зумовлював наявність підстави для нарахування додаткових сум за день прострочення).
Також, судом встановлено, що договором та законом не передбачено право позивача на нарахування відповідачу пені за кілька годин прострочення платежу, тобто, - менше однієї доби (календарного дня).
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.
Здійснивши власний розрахунок пені, з урахуванням умов договору та норм чинного законодавства, з урахуванням часткових проплат, судом встановлено, що заявлена позивачем вимога про стягнення 119 074,58 грн. пені, підлягає частковому задоволенню у розмірі 118 781,48 грн.
Щодо заявленого клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Позивач проти зменшення розміру пені заперечив та зазначив, зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові збитки та посилить скрутне фінансове становище Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в подальшому негативно вплине на економічну та енергетичну безпеку України.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав звіти про фінансові результати за 2014 рік.
Посилання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства та те, що заборгованість ДП "Теплоенерго" виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою контрагентами відповідача, а отже вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня, у зв'язку з чим нема підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних оцінюються судом критично з огляду на те, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Аналогічна правова позиція міститься у п. 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.
Таким чином, враховуючи майновий стан обох сторін, після дослідження фінансових звітів та, оскільки судом не встановлено виняткових обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.
Крім пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, позивачем нараховано 25 148,29 грн. 3% річних та 8733,13 грн. інфляційних.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував щодо заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат.
На думку відповідача, обов'язок сплати 3% річних та інфляційних пов'язаний зі сплатою основного боргу, а оскільки відповідач на момент звернення позивача з позовом до суду оплатив отриманий природний газ у повному обсязі, а позивач в період існування заборгованості не заявляв відповідачу вимоги про стягнення, то нарахування 3% річних та інфляційних є безпідставним та необґрунтованим.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідача виник обов'язок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами договору 13/2812-БО-17 від28.12.2012, а саме оплачувати у встановлений договором строк отриманий у позивача природний газ.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, останній допустив порушення строку виконання грошового зобов'язання, оскільки за отриманий природний газ повністю розрахувався з позивачем лише у березні 2014 року, тобто відповідне грошове зобов'язання припинено у повному обсязі лише 11.03.2014 року.
Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.
Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 ЦК України.
При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 23.02.2010 року № 10/1473.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат є законним і обґрунтованим, оскільки він відповідає вимогам діючого законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 25 148,29 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Листом Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" передбачено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому слід вважати, що якщо заборгованість виникла за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, нарахування інфляційних на заборгованість, яка існувала менше 15 днів не здійснюється.
Судом встановлено та не заперечено позивачем, те, що відповідач систематично здійснював часткові проплати.
Як вбачається з розрахунку, позивачем нараховано інфляційні за період з 09.05.2013 по 18.05.2013 року та за період 14.11.2013 по 26.11.2013 року, тобто за періоди, коли певний розмір заборгованості існував менше 15 днів, у зв'язку з чим нарахування інфляційних за дані періоди прострочення виконання зобов'язань є неправомірною.
Враховуючи вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок інфляційних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 7500,24 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 118 781,48 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 7500,24 грн. інфляційних. В іншій частині позову суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а отже з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 3028,60 грн.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Теплоенерго" Приватного акціонерного товариства "Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15 (07823, Київська обл., Бородянський р-н, с. Загальці, вул. Шевченка, 7, код 31334433) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код 20077720) - 118 781 (сто вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн. 48 коп. пені, 25 148 (двадцять п'ять тисяч сто сорок вісім) 29 коп. 3% річних, 7500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 24 коп. інфляційних втрат та 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 60 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дата підписання повного тексту рішення 09.06.2015р.
Суддя О.В. Щоткін