ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.06.2015Справа №910/9478/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»
До Публічного акціонерного товариства «Енергобанк»
Про стягнення 82 563,32 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Колянчук А.І. представник за довіреністю № 09/05-127 від 12.05.15.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» (далі - відповідач) про стягнення 82 563,32 грн. не перерахованого залишку коштів на рахунку Відокремленого підрозділу «Черкасиенергоремонт» ПАТ «Черкасиобленерго».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.15. порушено провадження у справі № 910/9478/15 та призначено її до розгляду на 14.05.15.
13.05.13. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 02.06.15.
Позивач в судове засідання 02.06.15. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідач в судовому засіданні 02.06.15. проти позову заперечував.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/9478/15.
В судовому засіданні 02.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
23.09.14. між позивачем (далі - Клієнт) та відповідачем (далі - Банк) було укладено Договір банківського рахунку № 77820 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Банк відкриває Клієнту поточний мультивалютний рахунок № 2600937782001 (далі - Рахунок) та здійснювати розрахунково-касове обслуговування Рахунку відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ), та умов Договору, а також надавати Клієнту інші послуги, передбачені чинним законодавством України та Тарифами банку для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - тарифи Банку).
Додатковим договором № 1 від 23.09.14. до Договору сторони погодили, що Банк відкриває Клієнту окремий поточний рахунок № 2604337782001.980 (далі - Окремий рахунок) для зарахування сум для виплати грошових коштів в національній валюті, призначених для виплати компенсацій працівникам Клієнта - громадянам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та здійснює його обслуговування відповідно до чинного законодавства України.
Додатковим договором № 2 від 23.09.14. до Договору сторони погодили, що Банк відкриває Клієнту окремий поточний рахунок № 2604437782002.980 (далі - Окремий рахунок) для зарахування страхових коштів для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам та здійснює його обслуговування відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до п. 1.2 Договору Банк відкриває Клієнту Рахунок на підставі наданої заяви про відкриття поточного рахунку та здійснює обслуговування рахунку Клієнта на підставі Договору.
Згідно з п. 1.3 Договору банк приймає та зараховує на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконує розпорядження Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум в межах залишків коштів на рахунку, надає довідки та здійснює інші операції за Рахунком у порядку та на умовах, передбачених чинним законодавством України, Договором та Тарифами Банку.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту його укладення в письмовій формі (23.09.14.) та укладений на невизначений строк.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.02.15. про закриття поточного рахунку № 2600937782001 та перерахування залишку коштів на рахунок № 26001011116198.
В зв'язку з не перерахуванням Банком коштів в розмірі 82 563,32 грн. з рахунку № 26001011116198, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.15. № 29, прийнятого на підставі постанови Правління НБУ від 12.02.15. № 96 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних", вирішено розпочати з 13.02.15. процедуру виведення відповідача з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, яка запроваджується строком на три місяці з 13.02.15. по 12.05.15. та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Ільчука О.П.
Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.04.15. № 93 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк», продовжено здійснення тимчасової адміністрації у відповідача по 11.06.15. (включно).
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Отже, клієнт за договором банківського рахунка є кредитором банку з майновими вимогами щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, тоді як банк є боржником за зобов'язаннями щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування відкритого у нього рахунка, володільцем якого є клієнт.
Відповідно до ст. 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Проте, починаючи з 09.03.11. (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким встановлюються повноваження, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, врегульовані наслідки запровадження щодо банку тимчасової адміністрації.
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.
Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником, а отже, повноваження відповідача щодо виплати позивачу залишку коштів на рахунку в період запровадження в банку тимчасової адміністрації обмежується приписами п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 18.03.15. у справі № 927/1624/14.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково.
При цьому, судом взято до уваги, що заяву на закриття рахунку та перерахування залишку коштів було подано позивачем відповідачу за день до введення в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» тимчасової адміністрації, проте, суд виходить з того, що позивач звернувся з даним позовом до суду 14.04.15., тобто після введення у відповідача тимчасової адміністрації, та що позовні вимоги в даній справі стосуються фактично стягнення позивачем грошових коштів зі свого банківського рахунку.
Тому, враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 82 563,32 грн. заборгованості задоволенню не підлягають.
Таким чином, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 08.06.15.
Суддя Т.М. Ващенко