ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа №910/9663/15
За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
До Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
Про стягнення 85 345,10 грн.,
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Решитова Е.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: Шерега І.П. - представник за довіреністю;
Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 85 345,10 грн., з яких: 60 000,00 грн. - основного боргу, 10 800,00 грн. - пені, 5 404,93 грн. - 3% річних, 4 940,17 грн. - інфляційних втрат, 4 200,00 грн. - штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору купівлі-продажу №273-к/112-234-У від 13.10.2010 року, не сплатив позивачу вартість поставленого товару.
Ухвалою від 20.04.2015 року було порушено провадження у справі №910/9663/15 та призначено її розгляд на 15.05.2015 року.
13.05.2015 року представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також подав письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє від обов'язку сплатити за поставлений товар, не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.05.2015 року подав заяву про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що видаткова накладна не є розрахунковим документом, а є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції). Рахунково-платіжним документом виступає рахунок-фактура, який передбачає виставлення певних сум до оплати, про що сторони домовились в договорі. Рахунок на оплату за договором на адресу відповідача не надходив. Поставка продукції відбулась 13.10.2010 року, а отже трьохрічний строк позовної давності сплив і до основної вимоги і до додаткових. Вважає, що підписаний між сторонами акт звірки не є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки є лише відображенням певних даних у бухгалтерському обліку що складаються за правилами бухгалтерського обліку.
На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 15.05.2015 року оголошено перерву до 03.06.2015 року.
В судовому засіданні 03.06.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності заперечував, посилаючись на те, що шляхом підписання актів звірки взаємних розрахунків, відповідач визнав заборгованість за договором купівлі-продажу №273-к/112-234-У від 13.10.2010 року, тобто, вчинив дію, яка перериває строк позовної давності.
Представник відповідача в судовому засіданні 03.06.2015 року підтримав заяву про застосування строку позовної давності, просив суд у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 03.06.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
13.10.2010 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (продавець, позивач) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу №273-к/112-234-У (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити запасні запчастини та матеріали (продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Специфікацією (додаток №1 до договору) сторони погодили найменування, кількість, ціну за одинцю та загальну вартість продукції.
Відповідно до п. 3.4 договору продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього договору.
Згідно п. 3.5 договору покупець здійснює 100% оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.
Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010 року (п.9.1).
На виконання договору купівлі-продажу №273-к/112-234-У від 13.10.2010 року позивач поставив відповідачу продукцію на суму 60 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копією накладної-вимоги №19/10-2021 від 13.10.2010 року.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Проте, як зазначав позивач, відповідач в обумовлені договором строки, вартість отриманого від позивача товару не сплатив, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 60 000,00 грн.
Відповідач проти факту отримання від позивача продукції на суму 60 000,00 грн. згідно накладної-вимоги №19/10-2021 від 13.10.2010 року не заперечував, як і не заперечував проти того, що вартість отриманої від позивача продукції ним не оплачена, проте, зазначав, що відповідно до умов договору оплата вартості продукції має здійснюватись на підставі отриманого від позивача рахунку, однак рахунок на оплату за договором на адресу відповідача не надходив.
Позивачем доказів надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленої продукції не подано.
Разом з цим, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. (Даної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 року).
Серед іншого, платіжні реквізити продавця зазначені розділі 10 договору накладної-вимоги №273-к/112-234-У від 13.10.2010 року, а вартість товару узгоджена контрагентами у специфікації та накладній.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
В силу наведених вище положень законодавства прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на неї.
Як встановлено судом товар був переданий відповідачу 13.10.2010 року, відтак, з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача посилаючись на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом про сплату за поставлену продукцію почався, з 19.10.2010 року та сплинув 19.10.2014 року.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Матеріали справи свідчать, що сторонами 01.10.2012 року, тобто в межах строку позовної давності, складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2012 року на загальну суму 1 091 584,19 грн., який включає борг за договором №273-к/112-234-У від 13.10.2010 року в сумі 60 000,00 грн. (згідно довідки позивача про заборгованість). Даний акт підписаний головним бухгалтером відповідача.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем позовних вимог про стягнення суми основного боргу станом на день звернення до суду з позовом (15.04.2015 року) не пропущено, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 60 000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 231 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача 10 800,00 грн. пені та 4 200,00 грн. штрафу.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за поставлену продукцію не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
За приписами ч.2 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Проте, позивач просить стягнути з відповідача 10 800,00 грн. пені та 4 200,00 грн. штрафу за порушення відповідачем саме грошового зобов'язання, що виключає у даному випадку можливість нарахування штрафу та пені на підставі ст.231 Господарського кодексу України та є підставою для відмови в позові в цій частині.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленої продукції, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 4 940,17 грн. - інфляційних втрат та 5 404,93 грн. - 3% річних за період прострочення з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року.
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
В зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, у позивача виникло право на нарахування 3% річних, інфляційних втрат.
При цьому, суд зазначає, що у п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року визначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Господарський суд зазначає, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст.625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п.1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Отже, враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню за період з 15.04.2012 року по 31.12.2013 року в розмірі 3 087,12 грн., в межах строків позовної давності, з урахуванням дати подачі позову та заяви відповідача про застосування строків позовної давності, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за період з 15.04.2012 року по 31.12.2013 року (в межах строків позовної давності, з урахуванням дати подачі позову та заяви відповідача про застосування строків позовної давності) інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 3 087 (три тисячі вісімдесят сім) грн. 12 коп. - 3% річних, 1 350 (одну тисячу триста п'ятдесят) грн. 52 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Спичак О.М.
Повний текст рішення
складений 08.06.2015 року.