ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.05.2015Справа №910/13298/14
За позовомПриватного підприємства "Група компаній Шериф"
До Національного музею народної архітектури та побуту України
Простягнення 257 556,68 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Представники:
Від позивача:Нестеченко В.А., представник за довіреністю № 2208/2014/2 від 22.08.2014;
Від відповідача:Обухов В.В., представник за довіреністю № б/н від 17.07.2014 р.
У липні 2014 року Приватне підприємство "Група компаній Шериф" звернулося до суду з позовом про стягнення з Національного музею народної архітектури та побуту України 187 084,80 грн. заборгованості з оплати наданих послуг з охорони за договором про закупівлю послуг з охорони за державні кошти від 09.02.2012 № 331, 21 030,32 грн. інфляційної складової боргу та 6 345,41 грн. 3 % річних.
Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13298/14 від 04.07.2014.
Рішенням від 15.09.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 позовні вимоги Приватного підприємства "Група компаній Шериф" задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2015 зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій було скасовано з направленням справи на новий розгляд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 справу № 910/13298/14 прийнято до свого провадження суддею Мандриченком О.В., розгляд справи призначено на 31.03.2015.
30.03.2015 до суду надійшла заява позивача від 27.03.2015 № 345 про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою заявленими до стягнення з відповідача є 187 084,80 грн. заборгованості за договором, 59 943,96 грн. інфляційної складової боргу та 10 527,92 грн. 3 % річних.
За наслідками судового засідання, що відбулося 31.03.2015, судом було прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, а розгляд справи відкладено на 14.04.2015 з огляду на заявлене відповідачем клопотання і неявку його представника.
14.04.2015 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.04.2015 в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 23.04.2015 розгляд справи було відкладено на 14.05.2015 зважаючи на необхідність витребування додаткових доказів за клопотанням відповідача.
14.05.2015 за клопотанням представника відповідача судом було винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору у справі за ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено перерву до 26.05.2015.
Під час розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги, з урахуванням їх збільшення, підтримував та просив позов задовольнити, посилаючись на прострочення відповідача в частині виконання грошових зобов'язань за договором та відсутність підстав для ухилення від їх виконання за весь час фактичного надання послуг до моменту підписання акту прийому-передачі об'єкта з під охорони 07.05.2013.
На підтвердження заявлених вимог суду подано договір з додатком, акти прийому-передачі об'єкта, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), вимоги про сплату заборгованості. Крім того, на виконання вимог суду за ухвалою від 23.04.2015 позивачем було надано внутрішньо-трудові документи підприємства та звітність до органів Пенсійного фонду.
Відповідач у письмових запереченнях і його представник у судових засіданнях проти позову заперечував, вказуючи в судових засіданнях на те, що співробітниками позивача взагалі не надавалися оплатні послуги з охорони у спірний період.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Приватне підприємство "Група компаній Шериф" в якості виконавця та Національний музей народної архітектури та побуту України в якості замовника 09.02.2012 уклали договір № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти, за умовами якого позивач зобов'язався у 2012 році надати відповідачу послуги з фізичної охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України за адресою: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України (надалі - об'єкт), а відповідач прийняти і оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2 договору умови, порядок, система охорони об'єктів та режим роботи визначається даним договором та за згодою сторін окремою домовленістю.
Пунктом 3.1 договору сторони, серед іншого дійшли згоди про те, що оплата за послуги виконавця складає 13,92 грн. (з ПДВ) за одну годину охорони одним охоронцем.
Порядок здійснення оплати за договором обумовлено у п.п. 4.1 - 4.5 договору. Так, відповідно до п. 4.1 договору за виконані виконавцем послуги замовник перераховує суму згідно з актом виконаних робіт на розрахунковий рахунок виконавця щомісячно, але не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній.
Строк надання послуг за договором сторони визначили у п. 5.1 договору, який складав з 01.02.2012 по 31.12.2012, а строк дії договору було визначено у п. 10.,б а саме: з моменту підписання даного договору сторонами та до 31.12.2012.
Матеріали справи містять підписані сторонами і скріплені їх печатками документи однакового змісту, що свідчать про погодження позивачем та відповідачем строку дії договору № 331 до 08.03.2013 відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", на строк, достатній для проведення процедури закупівлі в 2013 році на суму коштів не більше 20 % від вартості договору 2012 року, а саме: на 223 833,60 грн. Так, позивачем до позовної заяви було приєднано документ "Додаткова угода № 1 до договору № 331 від 09 лютого 2012 року", який не містить дати підписання, а відповідачем подано документ "Додаткова угода № 2 до договору № 331 від 09 лютого 2012 року", датований 28.01.2013.
07.03.2013 сторонами підписано додаткову угоду № 3 до договору, якою було продовжено дію договору до 03.05.2013.
Згідно з п. 1.3 та 1.4 додаткової угоди № 3 дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору та набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами, всі інші пункти Договору залишаються без змін.
За твердженнями позивача, Приватне підприємство "Група компаній Шериф" якісно і своєчасно надавало відповідачу в період з 09.03.2013 по 03.05.2013 передбачені договором послуги з фізичної охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України, про що були складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000108 на суму 76 838,40 грн., № ОУ-0000109 на суму 100 224,00 грн., № ОУ-0000110 на суму 10 022,40 грн. (всього 187 084,80 грн.).
Проте, як зазначає позивач, порушуючи умови договору, відповідач не оплатив надані позивачем послуги за вищевказаний період, оскільки не перерахував на розрахунковий рахунок позивача у передбачений п. 4.2 договору строк вартість отриманих послуг за вказаними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які позивач разом з вимогами про належне виконання зобов'язань від 26.07.2013 № 2607/ГКШ, від 13.06.2014 № 1306/ГКШ та рахунками-фактурами від 09.03.2013 р. № СФ-0000112, від 01.04.2013 р. № СФ-0000113, від 01.05.2013 № СФ-0000114 направляв відповідачу 29.07.2013 та 16.06.2014 (докази в матеріалах справи).
Як вказується у позовній заяві, 07.05.2013 позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт з-під охорони без зауважень та претензій до кількості і якості наданих послуг. Зважаючи на те, що відповідач не оплатив спірні послуги за період з 09.03.2013 по 03.05.2013 на загальну суму 187 084,80 грн., Приватне підприємство "Група компаній Шериф" звернулося з позовом до суду для захисту порушених прав, стягнення суми основного боргу, а також нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України.
У запереченнях проти позову і поясненнях, наявних в матеріалах справи, відповідач стверджував, що позивачем не доведено факту надання послуг з охорони об'єкту в спірний період; вказував на підписання документації не уповноваженою особою (додаткова угода № 3 від 07.03.2013 до договору № 331 від 09.02.2012 р. та акт прийому-передачі об'єкта з під охорони від 07.05.2013 підписані Ковальським Є.М., тоді як генеральним директором відповідача є Заруба Д.В.); посилався на те, що продовження строку дії договору на тих же умовах оплати та здійснення виплат в силу п. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" не було можливе, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача у період з 09.03.2013 по 03.05.2013 безкоштовно (як подарунок); зазначав, що розрахунок вартості послуг охорони до додаткової угоди № 3 від 07.03.2013 сторонами не підписувався, а тому не можливо встановити кількість постів охорони, яка зменшувалась у спірний період.
У ході нового розгляду справи відповідач наголошував на тому, що співробітниками Приватного підприємства "Група компаній Шериф" не надавалися Національному музею народної архітектури та побуту України послуги охорони у спірний період, на підтвердження чого до матеріалів справи надавалися письмові пояснення фізичних осіб (Ворони О.М. як колишнього працівника позивача, який вказав, що здійснював охорону Національному музею народної архітектури та побуту України, був звільнений 27.05.2013 та з 01.03.2013 по день звільнення не отримав заробітної плати.
Після отримання від позивача документів щодо переліку працівників, які були дислоковані для охоронних послуг на території Національному музею народної архітектури та побуту України, відповідачем були подані письмові пояснення Ворони О.М. та Клюса В.В., в яких вказується, що вказані позивачем співробітники не здійснювали охорону території музею.
Вивчивши всі суттєві моменти спірних правовідносин, суд дійшов висновку про правомірність й обґрунтованість заявлених позовних вимог, зважаючи на наступне.
У ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Виходячи з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Також, обов'язок замовника за договором зі своєчасної та повної оплати наданих послуг встановлено у п.п. 6.1., в якому кореспондується право виконавця на своєчасне отримання і отримання в повному обсязі плати за надані послуги.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Судом встановлено, що строк дії договору було продовжена за взаємною згодою сторін до 03.05.2013.
Факт надання позивачем відповідачу спірних послуг з охорони об'єкта в спірний період (з 09.03.2013 по 03.05.2013) підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі об'єкта з під охорони від 07.05.2013, який був підписаний представниками сторін та скріплений печатками.
Указаним документом, відповідач підтвердив отримання від позивача об'єкта, що перебував під охороною останнього за договором від 09.02.2012 № 331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти. При цьому, сторони зазначили, що об'єкт передано повністю відповідно до умов договору без зауважень та претензій до кількості і якості наданої позивачем охорони.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що за виконані послуги відповідач повинен перерахувати суму згідно з актом виконаних робіт на розрахунковий рахунок позивача, а відповідно до п. 4.2 договору оплата за послуги повинна проводиться щомісячно, але не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній.
Отже, відповідно до наведених умов договору, оплата за послуги не ставиться в залежність від підписання актів чи одержання рахунків на оплату, а фактично сторонами встановлений обов'язок відповідача здійснити оплату за послуги не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній.
Поряд з цим, суд враховує, що матеріали справи містять докази направлення позивачем відповідачу актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000108 на суму 76 838,40 грн. (період з 09.03.2013 по 31.03.2013), № ОУ-0000109 на суму 100 224,00 грн. (за квітень 2013), № ОУ-0000110 на суму 10 022,40 грн. (період з 01.05.2013 по 03.05.2013) та рахунків-фактур № СФ-0000112 від 09.03.2013 на суму 76 838,40 грн., № СФ-0000113 від 01.04.2013 на суму 100 224,00 грн., № СФ-0000114 від 01.05.2013 на суму 10 022,40 грн. Так, направлення позивачем відповідачу вказаних документів підтверджується фіскальними чеками № 1438 від 29.07.2013 та № 9260 від 16.06.2014 з описами вкладень у цінні листи.
Матеріалами справи також підтверджується, що після отримання відповідачем вищенаведених актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з 09.03.2013 р. по 03.05.2013 р. та рахунків-фактур на загальну суму 187 084,80 грн., відповідач акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не підписав, а рахунки-фактури - не оплатив, і поряд з цим, жодним чином не заперечив досудові вимоги позивача. До матеріалів справи відповідачем не подано фактичних даних, якими підтверджується його відмову від оплати виставлених рахунків-фактур, його заперечення щодо факту отримання послуг і необхідності проведення оплати. Також, відповідач жодним чином не підтвердив свої посилання на наявність домовленості з позивачем про безоплатне надання послуг у спірний період.
Крім того, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не були повернуті позивачу з мотивованою відмовою від їх підписання щодо кількості та/або якості наданої позивачем охорони в спірний період, рахунки-фактури не були повернуті через можливе неналежне оформлення, як це передбачено п.п. 6.2.4 договору.
Описані обставини, у сукупності з наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі об'єкта з-під охорони від 07.05.2013, оформленим з боку відповідача, підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг з охорони об'єкта в період з 09.03.2013 по 03.05.2013.
Розглядаючи заявлений спір, судом встановив обґрунтованість і правомірність визначення позивачем вартості наданих відповідачу послуг в спірний період в розмірі 187 084,80 грн.
Так, наявними в матеріалах справи додатковими угодами сторонами було продовжено дію договору до 03.05.2013, а всі інші умови договору залишились без змін.
Судом досліджено, що відповідно до п. 3.1 договору і додатку № 1 "розрахунок вартсоті послуг охорони" оплата за послуги виконавця відповідно до умов договору складає 13,92 грн. (в т.ч. ПДВ) за одну годину охорони одним охоронцем.
Додатком № 2 "дислокація постів охорони" визначено 10 (десять) постів охорони на об'єкті, обумовлено наявність десяти чоловік охоронців, що перебувають на постах цілодобово.
Отже, суд дійшов висновку про те, що позивач вірно визначив вартість послуг охорони за період з 09.03.2013 по 03.05.2013 (56 діб) в розмірі 187 084,80 грн. (10 постів х 10 охоронців х 24 години (доба) х 56 діб = 187 084,80 грн.).
У п. 3.2 договору вказується, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Відповідно до п. 3.3 договору в залежності від збільшення чи зменшення об'єму робіт, за погодженням сторін, сума за виконана роботу може бути змінена, на що складається відповідна калькуляція.
Передбачених договором підстав для зміни ціни договору суду наведено не було, фактичних даних, які вимагають такої зміни не подано.
З викладеного вбачається доведеність факту надання позивачем відповідачу послуг з охорони об'єкта за період з 09.03.2013 по 03.05.2013 на загальну суму 187 084,80 грн. та правомірність визначення вартості послуг.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що додаткова угода № 3 від 07.03.2013 до договору, якою продовжено дію договору, та акт прийому-передачі об'єкта з-під охорони від 07.05.2013 підписані неуповноваженою особою, а саме: підписані в.о. генерального директора відповідача Ковальським Є.М., тоді як генеральним директором відповідача є Заруба Д.В.
Так, згідно з ч. 2 ст. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюються печатками.
Матеріали справи, зокрема, статут Національного музею народної архітектури та побуту України, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача станом на 28.02.2012 та станом на 22.08.2014, наказ від 30.01.2012 № 74/0/17-12 про призначення на посаду генерального директора, підтверджують, що генеральним директором відповідача в період підписання додаткової угоди № 3 від 07.03.2013 є Заруба Д.В.
Проте, відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що станом на дату укладення оспорюваної додаткової угоди № 3 від 07.03.2013, а також станом на дату підписання акту прийому-передачі об'єкта з-під охорони від 07.05.2013, на Ковальського Є.М. в установленому порядку не було покладено виконання обов'язків генерального директора відповідача або що у останнього були наявні обмеження повноважень, що повинно б бути внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Розглядаючи даний спір, суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що продовження строку дії договору на тих же умовах оплати та здійснення виплат в силу п. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" було не можливе, у зв'язку з чим сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача у період з 09.03.2013 по 03.05.2013 безкоштовно (як подарунок).
Наведені твердження відповідача повністю спростовуються матеріалами справи з огляду на фактичне підписання відповідачем додаткової угоди № 3 від 07.03.2013 без жодних застережень щодо умов оплати та її здійснення відповідачем з урахуванням приписів ч. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель". Більш того, як вказувалося вище, матеріали справи не містять жодних доказів того, що сторони дійшли згоди про здійснення позивачем охорони об'єкта відповідача в період з 09.03.2013 по 03.05.2013 безкоштовно (як подарунок).
У ч. 6 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції що діяла у спірний період) вказувалося, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
Укладаючи договір у 2012 році зі строком надання послуг з 01.02.2012 по 31.12.2012, сторони визначили його ціну на рівні 1 119 168,00 грн. Продовження строку надання послуг у 2013 році відбувалося на початку року і вартість охоронних послуг, склала 187 084,80 грн., що не перевищує 20 % суми, визначеної у договорі, тобто, порушення ч. 6 ст. 40 названого Закону не відбулося.
При цьому, відповідач не повідомив фактів проведення державних закупівель на послуги охорони на 2013 рік, визначення переможцем іншої особи, а також не довів відсутності бюджетних асигнувань чи призначень на відповідні цілі.
Відповідно до приписів ст. 23 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору в у спірний період) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
У ст. 47 Бюджетного кодексу України закріплено, що розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого розпису бюджету, що є підставою для затвердження кошторисів.
Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки отримання бюджетного фінансування, дотримання бюджетних призначень і правильність використання бюджетних асигнування не було і не могло бути предметом діяльності позивача у справі, який не є юридичною особою, що фінансується з Держаного та/або місцевого бюджетів, подання доказів наявності або відсутності бюджетного фінансування, дотримання бюджетних призначень і правильність використання бюджетних асигнування слід вважати обов'язком відповідача у справі.
Укладаючи додаткові угоди до договору і продовжуючи, таким чином, строк надання охоронних послуг, відповідач діяв на власний розсуд, тоді як позивач не міг та не повинен був бути обізнаним про законність або ж неправомірність дій відповідальної особи Національного музею народної архітектури та побуту України і відповідного розпорядника бюджетних коштів.
Пов'язаність відповідача з бюджетним процесом і бюджетними асигнуваннями не виключає застосування до спірних правовідносин принципу свободи договору і обов'язковості його умов.
В ході розгляду спору відповідач не подав фактичних даних на підтвердження наявності або відсутності бюджетних призначень для продовження договірних відносин з позивачем з надання послуг охорони. Слід зауважити, що позивач, як сторона заявленого спору, не в змозі подати такі відомості, адже є окремим господарюючим суб'єктом і не може втручатися у внутрішні справи і діяльність відповідача та отримувати від нього документи, що стосуються його бюджетного фінансування
Крім того, суду не подано доказів визнання недійсними в установленому порядку або ж розірвання додаткових угод до договору від 09.02.2012 № 331, а тому суд не вбачає підстав вважати відсутнім у відповідача обов'язку з оплати отриманих послуг.
Отже, у разі підписання відповідачем додаткових угод щодо продовження строку отримання послуг охорони з порушенням бюджетного законодавства, відповідач діяв на власний ризик, за що, за умови порушення законодавства, відповідальність має нести відповідальна посадова особа, що, вцілому, не може звільняти його від обов'язків оплати отриманих послуг.
Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з матеріалів справи вбачається, а відповідачем не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив послуги з охорони за період з 09.03.2013 по 03.05.2013 р. на загальну суму 187 084,80 грн., надані йому позивачем на підставі договору, строк оплати яких є таким, що настав.
За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 187 084,80 грн. заборгованості за Договором визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 59 943,96 грн. інфляційної складової боргу та 10 527,92 грн. 3 % річних з простроченої суми, розраховуючи їх з моменту прострочення за березень, квітень і травень 2013 року до 24.03.2015.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на наведені приписи законодавства, заявлені позовні вимоги є правомірними і такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі відповідно до розрахунку позивача, який перевірений судом та приймається як належний. Слід зазначити, що за розрахунком суду розмір інфляційних нарахувань на всю суму боргу становить 94 871,95 грн., а не 59 943,96 грн. як розрахував позивач. Проте, зважаючи на відсутність у суду правовий і процесуальних підстав для виходу за межі позовних вимог в цій їх частині, позовні вимоги про стягнення інфляційного збільшення суми боргу підлягають задоволенню на суму 59 943,96 грн. З розрахунком 3 % річних суд погоджується повністю.
Період заборгованості Сума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу
21.04.2013 - 25.03.201576 838.41.50839 033.48
21.05.2013 - 25.03.2015100 2241.50650 762.25
21.06.2013 - 25.03.201510 022.41.5065 076.22
В ході розгляду спору представник відповідача неодноразово заперечував обставини отримання охоронних послуг від позивача у спірний період, посилання позивача на понесення матеріальних збитків, виплату заробітної плати співробітникам, для чого подавав письмові пояснення громадян Ворони О.М. та Клюса В.В., де Ворона О.М. стверджує, що з 01.03.2013 до 27.05.2013 не отримував заробітної плати, а разом ці особи заперечують здійснення охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України працівниками Приватного підприємства "Група компаній Шериф", прізвища яких були визначені позивачем у внутрішньо-трудових документах підприємства.
Суд не приймає в якості доказів у справі письмові пояснення громадян Ворони О.М. та Клюса В.В., оскільки такі документи не є доказами у справі, адже не відповідають поняттю доказу. Так, у ст. 32 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пояснення громадян Ворони О.М. та Клюса В.В. не є поясненнями представників або ж інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, адже такі громадяни до участі у справі не залучалися у допустимому процесуальному статусі.
Обов'язок сторони судового процесу довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимоги чи заперечень встановлений законодавцем у ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач не довів суду своїх заперечень, а його представник посилався на обставини, що суперечать одна одній, як-то, на те, що охоронні послуги надавалися безоплатно і поряд з цим, на те, що працівники Приватного підприємства "Група компаній Шериф", вказані у розпорядженні про закріплення охоронників за об'єктом на території Національного музею народної архітектури та побуту України не перебували. Крім того, відповідач не подав фактичних даних, з яких можливо достеменно встановити що охоронні послуги в спірний період надавалися іншими особами, не вказав на цих осіб, не підтвердив документально зняття постів охорони Приватного підприємства "Група компаній Шериф" та припинення правовідносин з позивачем до 07.05.2013.
Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги задовольняються повністю, а судові витрати у справі - на відповідача згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, недоплачена частина судового збору (за заявою про збільшення позовних вимог) підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 32-38, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Національного музею народної архітектури та побуту України (01010, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, ідентифікаційний код 03922125) на користь Приватного підприємства "Група компаній Шериф" (02091, м. Київ, вул. Харківське шосе, 56, к. 434, ідентифікаційний код 33882179) 187 084 (сто вісімдесят тисяч вісімдесят чотири) грн. 80 коп. заборгованості, 59 943 (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 96 коп. інфляційної складової боргу, 10 527 (десять тисяч п'ятсот двадцять сім) грн. 92 коп. 3 % річних та 4 289 (чотири тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 23 коп. судового збору.
3. Стягнути з Національного музею народної архітектури та побуту України (01010, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19, ідентифікаційний код 03922125) в доход Державного бюджету України 861 (вісімсот шістдесят одну) грн. 90 коп. судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя О.В. Мандриченко
Дата складання рішення 05.06.2015 р.