ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.06.2015Справа №910/8962/15
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Рєпкіній ЮЄ., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Концерну «Техвоєнсервіс»
до Міністерства оборони України
про стягнення заборгованості в розмірі 73 304 грн. 30 коп.
Представники:
від Позивача: Гуща В.О. (представник за Довіреністю);
від Відповідача: Субботін О.М. (представник за Довіреністю) ;
Концерн «Техвоєнсервіс» (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості в розмірі 73 304 грн. 30 коп.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 10.09.2012 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Концерном «Техвоєнсервіс» (Виконавець) було укладено Договір № 6 про надання послуг за кошти державного бюджету, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надати послуги з капітального ремонту санітарного автомобіля УАЗ-39621 у кількості однієї одиниці, в терміни та за цінами, що зазначені в цьому Договорі, та додатках до нього, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він виконав роботи по ремонту автомобіля на суму 47 000 грн. 00 коп., проте військовою частиною не була здійснена оплата за надані послуги в повному обсязі. Вказав, що від Озброєння Збройних Сил України надійшов лист, в якому зазначено, що первинні документи, які підтверджують кредиторську заборгованість військової частини НОМЕР_1 (с. Зеленогірське) після тимчасової анексії АР Крим були втрачені, а тому вирішення питання погашення заборгованості можливе лише після підтвердження заборгованості у судовому порядку. Таким чином, в результаті реформування військових частин, за зобов'язаннями військової частини відповідає Відповідач та заборгованість Міністерства оборони України перед Концерном «Техвоєнсервіс» становить 47 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання військовою частиною умов договору, Позивач просить суд стягнути з Міністерства оборони України 3% річних у розмірі 2 499 грн. 37 коп. та інфляційні у розмірі 23 804 грн. 93 коп.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.04.2015 р. порушено провадження у справі № 910/8962/15-г, судове засідання призначено на 06.05.2015 р.
06.05.2015 року в судове засідання з'явились представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.04.2015 року не виконав.
В судовому засіданні представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 10.04.2015 року.
Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:
1) Позивача надати письмові пояснення з посилання на належні докази щодо здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних починаючи з липня 2013 року.
2) Відповідача надати докази на підтвердження оплати заборгованості в розмірі 47 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2015 р. відкладено розгляд справи на 03.06.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.
28.05.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки він не є належним відповідачем по справі.
03.06.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли письмові пояснення по суті позову.
03.06.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про витребування письмових доказів у Позивача, яке Судом розглянуто та відмовлено в його задоволенні, оскільки належним чином засвідчені копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні 03 червня 2015 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав позовні вимоги та доводи позовної заяви. Представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 03 червня 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.09.2012 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник) та Концерном «Техвоєнсервіс» (Виконавець) було укладено Договір № 6 про надання послуг за кошти державного бюджету, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надати послуги з капітального ремонту санітарного автомобіля УАЗ-39621 у кількості однієї одиниці, в терміни та за цінами, що зазначені в цьому Договорі, та додатках до нього, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги.
Відповідно до п.2.6 Договору приймання - передавання автомобіля після проведення ремонтних робіт здійснюється у відповідності з вимогами нормативно - технічної документації та оформляється Актом приймання - передавання і Акту наданих послуг, який підписується уповноваженими особами Виконавця і представника Замовника та затверджується печатками.
Вартість послуг з ремонту автомобіля визначена у Калькуляції - додаток до Договору, та погоджена в Протоколі - додаток до Договору №1, що становить 47 000 грн. 00 коп. (п.4.2 Договору)
Згідно з п.4.5 Договору розрахунки з Виконавцем здійснюється за фактично надані послуги та за фактично отримані послуги Замовником на підставі належним чином оформленого акту приймання - передавання та акту наданих послуг. Розрахунок здійснюється протягом 20 банківських днів після надходження з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок Замовника коштів і підписання Акту приймання - передавання, Акту наданих послуг Замовником та пред'явлення Виконавцем рахунка на оплату послуг.
У п.9.4 Договору визначено, що Договір діє до 30.12.2012 року і в будь - якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року Позивачем були надані послуги з капітального ремонту санітарного автомобіля УАЗ-39621, а Військовою частиною НОМЕР_1 в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується Актом №1 надання послуг від 21.12.2012 р. та Актом приймання - передавання на суму 47 000 грн. 00 коп.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що військовою частиною не була здійснена оплата за надані послуги в повному обсязі. Вказав, що від Озброєння Збройних Сил України надійшов лист, в якому зазначено, що первинні документи, які підтверджують кредиторську заборгованість військової частини НОМЕР_1 (с. Зеленогірське) після тимчасової анексії АР Крим були втрачені, а тому вирішення питання погашення заборгованості можливе лише після підтвердження заборгованості у судовому порядку. Таким чином, в результаті реформування військових частин, за зобов'язаннями військової частини відповідає Відповідач та заборгованість Міністерства оборони України перед Концерном «Техвоєнсервіс» становить 47 000 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання військовою частиною умов договору, Позивач просить суд стягнути з Міністерства оборони України 3% річних у розмірі 2 499 грн. 37 коп. та інфляційні у розмірі 23 804 грн. 93 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Концерну «Техвоєнсервіс» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору № 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року Позивачем були надані послуги з капітального ремонту санітарного автомобіля УАЗ-39621, а Військовою частиною НОМЕР_1 в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується Актом №1 надання послуг від 21.12.2012 р. та Актом приймання - передавання на суму 47 000 грн. 00 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, проте Військовою частиною не була сплачена заборгованість за надані послуги в повному обсязі.
Як встановлено Судом, заборгованість Військової частини НОМЕР_1 перед Концерном «Техвоєнсервіс» за Договором №№ 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року становить 47 000 грн. 00 коп., що також підтверджується Актом звіряння розрахунків між сторонами, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що від Озброєння Збройних Сил України надійшов лист, в якому зазначено, що первинні документи, які підтверджують кредиторську заборгованість військової частини НОМЕР_1 (с. Зеленогірське) після тимчасової анексії АР Крим були втрачені, а тому вирішення питання погашення заборгованості можливе лише після підтвердження заборгованості у судовому порядку. Зазначив, що в результаті реформування військових частин за зобов'язаннями військової частини повинно відповідати Міністерство оборони України.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Суд зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 є окремою юридичною особою з правами та обов'язками та відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. (ч. 2 статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України»)
Проте Позивачем не надано Суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України того, що Військову частину НОМЕР_1 як юридичну особу ліквідовано, дані про перебування вказаної юридичної особи в процесі припинення також не надано.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Військова частина НОМЕР_1 є діючою юридичною особою, а тому повинна самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.
Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
За таких підстав, позовні вимоги Концерну «Техвоєнсервіс» про стягнення з Міністерства оборони України заборгованості за Договором №№ 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року в розмірі 47 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.
Крім того, при зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних у розмірі 2 499 грн. 37 коп. та інфляційні в розмірі 23 804 грн. 93 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що вказані вимоги Позивача також не підлягають задоволенню як похідні вимоги від основного зобов'язання по сплаті заборгованості за Договором №№ 6 про надання послуг за кошти державного бюджету від 10.09.2012 року в розмірі 47 000 грн. 00 коп., в задоволенні якої Судом відмовлено.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, позовні вимоги Концерну «Техвоєнсервіс» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості в розмірі 73 304 грн. 30 коп. задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Концерну «Техвоєнсервіс» до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості в розмірі 73 304 грн. 30 коп. - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05 червня 2015 року.
Суддя О.В. Чинчин