ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.05.2015Справа № 910/5894/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет»
до Приватного підприємства «Артбудінвест»
про стягнення 534 501, 99 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: Петруня А.В. за довіреністю № 20/2 від 20.02.2015 р.;
від відповідача: не з'явився.
В судовому засіданні присутній вільний слухач: Зломинога Т.М. - представник ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Артбудінвест» (далі - відповідач) про стягнення 534 501, 99 грн., в тому числі 437 342, 82 грн. основного боргу, 84 099, 55 грн. пені, 13 059, 62 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 10 690, 04 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки, позивач поставив відповідачу продукцію, яка в порушення взятих на себе зобов'язань останнім не була оплачена у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/5894/15-г, розгляд справи призначено на 31.03.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 22.04.2015 р.
31.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
У судовому засіданні 22.04.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає, що у представленій ним видатковій накладній № РН-0000717 від 27.07.2012 р. на суму 4 700, 00 грн. зазначено про отримання товару Сенюшкиним С.М. на підставі довіреності № 1810 від 27.07.2012 р., проте фактично його отримав на підставі довіреності № 567 від 27.07.2012 р., при цьому у накладній зроблено описку. Що стосується накладних № РН-0000128 від 28.01.2013 р. та № РН-0000666 від 20.03.2014 р., то довіреності по ним не збереглись, проте на підписах представників відповідача наявний відбиток його печатки, що свідчить про схвалення отримання товару відповідними особами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.04.2015 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 06.05.2015 р.
27.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві надійшли на вимогу суду копії декларацій з податку на додану вартість, які подавались відповідачем до податкових органів.
У судовому засіданні 06.05.2015 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів та витребування від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, які подавались ним до декларацій з податку на додану вартість за період з 30.03.2012 р. по 31.03.2015 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.05.2015 р. на підставі клопотань представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, витребувано на підставі ст. 38 ГПК України від ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, отриманих від позивача за період з 30.03.2012 р. по 31.03.2015 р. з податковими накладними, складеними на виконання зобов'язань за Договором поставки № 12-0330/2 від 30.03.2012 р.; витребувано від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, отриманих від відповідача за період з 30.03.2012 р. по 31.03.2015 р. з податковими накладними, складеними на виконання зобов'язань за Договором поставки № 12-0330/2 від 30.03.2012 р.; розгляд справи відкладено на 26.05.2015 р.
Представник відповідача в судове засідання 26.05.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 26.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
30.03.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 12-0330/2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити кормові добавки, ветеринарні препарати, вакцини, біопрепарати, вітамінні та лікарські препарати, іншу ветеринарну продукцію (товар), а покупець - прийняти та оплатити товару у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (видаткових), що випускаються на кожну партію товару.
Відповідно до п. 2.1. Договору сторонами було визначено, що ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару вказується у рахунках - фактурах продавця та в накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість.
Згідно з п. 2.2. Договору поставка товару здійснюється на умовах 100 % передлати, на підставі рахунків, які виставляються продавцем після підписання останнім письмових замовлень від покупця і передаються покупцю шляхом надіслання по факсу з підтвердженням про отримання та на вимогу покупця пересилаються по пошті. Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок покупця вартість замовленої партії товару.
Відповідно до п. 2.3. Договору було визначено, що у випадку не оплати покупцем замовленого товару у вказаний вище строк, поставка (відвантаження) товару може здійснюватись за розсудом продавця. Якщо поставка (відвантаження) товару відбулася без передоплати, то покупець в такому разі зобов'язаний оплатити поставлений товар протягом одного робочого дня з моменту отримання товару.
Датою (моментом) поставки (передачі) товару вважається дата підписання видаткової накладної покупцем, що засвідчує прийняття товару покупцем від продавця (п. 3.5. Договору).
Згідно з п. 9.1. Договору він набирає сили з моменту підписання і діє до 31 грудня 2012 р.
Відповідно до п. 9.2. Договору було передбачено, що якщо за один календарний місяць до закінчення строку дії Договору, сторони письмово не повідомлять одна одну про намір його розірвати або змінити, даний Договір автоматично пролонгується на тих же умовах та на такий самий строк.
10.09.2012 р. сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесли зміни до п. 2.2. та виклали його в наступній редакції: «Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок продавця вартість поставленої йому партії товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання партії товару, згідно накладних. Моментом отримання партії товару вважається момент підписання покупцем видаткової накладної».
Також, було внесено зміни до п. 2.3. Договору та викладено його в редакції: «Зобов'язання покупця щодо оплати товару вважається виконаним з моменту зарахування грошових коштів за товар на поточний рахунок продавця».
Крім того, внесено зміни до п. 2.4. Договору та викладено його в редакції: «Загальна вартість товару, що поставляється за даним Договором, визначається загально сумою видаткових накладних на відпуск товару покупцю за весь період дії цього Договору».
Пункти 2.5., 2.6. Договору Додатковою угодою № 1 вирішено виключити.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивачем відповідачу був поставлений відповідний товар на загальну суму 1 023 709, 81 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № РН-0000444 від 29.05.2012 р., № РН-0000515 від 13.06.2012 р., № РН-0000608 від 04.07.2012 р., № РН-0000608 від 04.07.2012 р., № РН-0000691 від 24.07.2012 р., № РН-0000717 від 27.07.2012 р., № РН-0000800 від 13.08.2012 р., № РН-0000805 від 14.08.2012 р., № РН-0000868 від 28.08.2012 р., № РН-0000869 від 28.08.2012 р., № РН-0001085 від 10.10..2012 р., № РН-0001097 від 12.10.2012 р., № РН-0001242 від 12.11.2012 р., № РН-0001243 від 12.11.2012 р., № РН-00011303 від 23.11.2012 р., № РН-0001351 від 04.12.2012 р., № РН-0001356 від 05.12.2012 р., № РН-0001371 від 06.12.2012 р., № РН-0000024 від 10.01.2013 р., № РН-0000089 від 21.01.2013 р., № РН-0000116 від 24.01.2013 р., № РН-0000128 від 28.01.2013 р., № РН-0000263 від 19.02.2013 р., № РН-0000348 від 04.03.2013 р., № РН-0000389 від 11.03.2013 р., № РН-0000458 від 20.03.2013р., № РН-0000549 від 03.04.2013 р., № РН-0000648 від 15.04.2013 р., № РН-0000695 від 19.04.2013 р., № РН-0000773 від 30.04.2013 р., № РН-0000829 від 14.05.2013 р., № РН-0000889 від 22.05.2013 р., № РН-0000937 від 29.05.2013 р., № РН-0002385 від 27.11.2013 р., № РН-0002485 від 09.12.2013 р., № РН-0002578 від 18.12.2013 р., № РН-0000012 від 09.01.2014 р., № РН-0000129 від 21.01.2014 р., № РН-0000208 від 29.01.2014 р., № РН-0000357 від 17.02.2014 р., № РН-0000589 від 12.03.2014 р., № РН-0000666 від 20.03.2014 р., № РН-0000703 від 25.03.2014 р., № РН-0000756 від 31.03.2014 р., № РН-0000815 від 08.04.2014 р., № РН-0000992 від 18.04.2014 р., № РН-0000956 від 24.04.2014 р., № РН-0000980 від 28.04.2014 р., № РН-00001021 від 05.05.2014 р., № РН-00001050 від 07.05.2014 р., № РН-00001087 від 13.05.2014 р., № РН-0001094 від 14.05.2014 р., № РН-0001164 від 21.05.2014 р., № РН-0001211 від 28.05.2014 р., № РН-0001382 від 17.06.2014 р., № РН-0001458 від 26.06.2014 р., № РН-0001716 від 24.07.2014 р., № РН-0001829 від 13.08.2014 р., № РН-0001850 від 18.08.2014 р., № РН-0001874 від 22.08.2014 р., № РН-0001944 від 04.09.2014 р., № РН-0002137 від 10.09.2014 р., № РН-00020007 від 15.09.2014 р., № РН-0002245 від 27.10.2014 р., № РН-0002260 від 30.10.2014 р., № РН-0002337 від 13.11.2014 р., № РН-0002370 від 21.11.2014 р.
Відносно вказаних господарських операцій позивачем було складено відповідні податкові накладні.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав позивачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникли зобов'язання по податку на додану вартість.
Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.
Враховуючи зазначені обставини та відсутність заперечень відповідача проти позову, суд дійшов висновку про визнання ним факту поставки товару за вказаними накладними.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплату за отриманий товар здійснено було лише частково, у зв'язку з чим у нього утворився борг перед позивачем в сумі 437 342, 82 грн.
Сторони також підписали Акт звірки розрахунків станом на 30.09.2014 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача на вказану дату складало 447 391, 65 грн.
Зважаючи на те, що відповідач допустив прострочення взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив звернутись до нього з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
В той же час, сторони визначили умови оплати, а саме: відповідно до п. 2.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 10.09.2012 р. покупець був зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок продавця вартість поставленої йому партії товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання партії товару, згідно накладних.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на час розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Що стосується вимог про стягнення 84 099, 55 грн. пені, 13 059, 62 грн. 3 % річних, слід відзначити наступне.
Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.3. Договору сторони визначили, що за прострочення оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення, при цьому пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання покупцем до повного погашення заборгованрості.
Таким чином, сторони відійшли від строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 84 099, 55 грн. пені та 13 059, 62 грн. 3 % річних, при цьому, з доданого розрахунку до позовної заяви вбачається, що в дійсності ним нараховано відповідачу 2 679, 69 грн. пені та 3 835, 94 грн. 3 % річних.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Судом перевірено розрахунок пені, наданий до позовної заяви, а також досліджено обґрунтованість вимог щодо стягнення пені саме в сумі 84 099, 55 грн. та встановлено, що вони є безпідставними.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням принципу диспозитивності в межах обраних позивачем періодів нарахування (за виключенням накладних, по яким позивач обрав період, що дає кількість днів прострочення зі знаком «-»), суд встановив, що вона має складати - 22 200, 89 грн.
При цьому, 3 % річних позивачем також розраховано з помилками. Зокрема, позивач помилково в розрахунку використовує показник відсотків річних за ставкою - 20, водночас, оскільки починаючи з накладної від 18.12.2013 р. він до того ж ще й невірно визначає строки прострочення, що призвело в його розрахунках до формування результатів обчислень з показником «-», то в кінцевому результаті сума 3 % річних вийшла заниженою у порівнянні з заявленою до стягнення сумою, яка в свою чергу є завищеною та необгрунтованою.
Здійснивши перерахунок 3 % річних з урахуванням принципу диспозитивності в межах обраних позивачем періодів нарахування (за виключенням накладних, по яким позивач обрав період, що дає кількість днів прострочення зі знаком «-»), суд встановив, що вони мають складати - 5 079,20 грн.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у повному обсязі, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Артбудінвест» (03049, місто Київ, вулиця Богданівська, будинок 2; код ЄДРПОУ 35489425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» (04111, місто Київ, вулиця Щербакова, будинок 45А; код ЄДРПОУ 37616771) 437 342 (чотириста тридцять сім тисяч триста сорок дві) грн. 82 коп. основного боргу, 22 200 (двадцять дві тисяч двісті) грн. 89 коп. пені, 5 079 (п'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 20 коп. 3 % річних та 9 292 (дев'ять тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 46 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 02.06.2015 р.
Суддя В.С. Ломака