ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.05.2015Справа №910/20638/13
За первісним позовом Концерну "Військторгсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компанія"
про визнання недійсним правочину
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компані"
до Концерну "Військторгсервіс"
треті особи: 1. Фонд державного майна України
2. Міністерство оборони України
за участю Військової прокуратури Центрального регіону України
про визнання дійсним правочину та зобов'язання вчинити дії
Головуючий суддя Цюкало Ю.В.
Суддя Селівон А.М.
Суддя Стасюк С.В.
Представники сторін:
від прокуратури: не з'явились;
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):
Баран М.Ф. (за довіреністю від 05.01.2015);
Косань В.Л. (керівник);
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом):
Костишева В.Л. (за довіреністю від 02.02.2015);
від третьої особи 1: Федоровський В.Г. (за довіреністю віл 17.09.2014);
від третьої особи 2: Загуменний В.В. (за довіреністю від 14.11.2014).
В судовому засіданні 18 травня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
25.10.2013р. до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №10/1650 від 18.10.2013 Концерну "Військторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компанія" про визнання недійсним правочину 01 квітня 2013 року № 13-26-110 ВМ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача за первісним позовом, Договір №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року, укладений між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА КОМПАНІ" є недійсним у зв'язку з непогодженням даного договору з органом, уповноваженим управляти державним майном - Міністерством оборони України.
13.12.2013р. до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява №13/12/13/1 від 13.12.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА Компані" до Концерну "Військторгсервіс" про визнання дійсним правочину та зобов'язати укласти правочин про внесення змін до Договору від 01 квітня 2013 року № 13-26-110ВМ, з метою приведення його у відповідність із законом та передати права сторони-1 Фонду державного майна України.
В обґрунтування зазначено, що договір є дійсним, оскільки сторони мали необхідну господарську компетенцію на його укладання, ними було дотримано форму правочину, всі істотні умови договору були погоджені сторонами, крім того, сторонами вчинено дії, які свідчать, про фактичне виконання. Крім того, позивачем за зустрічним позовом вказано, що Міністерству оборони України було відомо про існування оспорюваного договору, однак, однак доручень про внесення змін до вказаного правочину з метою приведення його у відповідність зі ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 287 Господарського кодексу України останнім надано не було.
Від Фонду державного майна України надійшли пояснення щодо обставин справи, у яких зазначено, що позивачем було порушено процедуру укладення договору оренди майна, яке знаходиться у державній власності і передбачена ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2014р. у справі №910/20638/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного Господарського суду від 10.06.2014 р., первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 р. у справі №910/20638/13 рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного Господарського суду від 10.06.2014 р. скасовано. Справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
За наслідками автоматичного розподілу справ, розпорядженням Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 р. №04-23/727 справу №910/20638/13 передано на новий розгляд судді Цюкало Ю.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято справу №910/20638/13 до свого провадження. Розгляд справи призначено на 29.09.2014 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 27.10.2014 р. у зв'язку із неявкою в судове засідання представників відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) та третьої особи-1.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 р. відкладено розгляд справи на 10.11.2014 р. та продовжено строк розгляду спору на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. суд ухвалив розгляд справи №910/20638/13 здійснити колегіально у складі трьох суддів.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суду: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Стасюк С.В., суддя Чинчин О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. вищезазначеною колегією суддів справу №910/20638/13 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 08.12.2014 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014р. розгляд справи №910/20638/14 відкладено на 19.01.2015р. та продовжено строк розгляду спору на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2015р. розгляд справи №910/20638/14 відкладено на 26.01.2015р.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р., у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. у відпустці, для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суду: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Селівон А.М., суддя Стасюк С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р. вищезазаначеним складом колегії справу №910/20638/14 прийнято до свого провадження. Справу ухвалено розглядати в судовому засіданні призначеному на 26.01.2015р. о 14:30.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015р. розгляд справи №910/20638/14 відкладено на 11.02.2015р. та ухвалено звернутись із судовими запитами до Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс", Фонду державного майна України та Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
31.01.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від Заступника військового прокурора Центрального регіону України надійшло повідомлення про вступ у справу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2015р. розгляд справи №910/20638/14 відкладено на 23.03.2015р. та ухвалено звернутись з повторним судовим запитом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015р. розгляд справи №910/20638/14 було відкладено на 08.04.2015р. та ухвалено звернутись з судовими запитами про надання інформації до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві та "Інтерінвестгруп".
Судове засідання, призначене на 08.04.2015р., не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2015 року розгляд справи призначено на 18.05.2015 року.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), третьої особи 1, третьої особи 2, суд, -
01.04.2013 року між Концерном "Військторгсервіс" (далі - сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА КОМПАНІ" (надалі - сторона 2) (разом - сторони) укладено Договір №13-26-110 ВМ (далі по тексту - Договір, належним чином завірена копія договору в справі), згідно з п. 1.1. якого, сторона 1 передає, а сторона 2 приймає в строкове користування за плату державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення (далі - майно) площею 12 354,9 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, пров. Бородянський, 3, що перебуває на балансі Концерну "Військторгсервіс".
За твердженням позивача за первісним позовом Договір №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року, укладений між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА КОМПАНІ" є недійсним у зв'язку з непогодженням даного договору з органом, уповноваженим управляти державним майном - Міністерством оборони України.
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) стверджує, що оспорюваний договір є дійсним, оскільки сторони мали необхідну господарську компетенцію на його укладання, ними було дотримано форму правочину, всі істотні умови договору були погоджені сторонами, крім того, сторонами вчинено дії, які свідчать, про фактичне виконання. Крім того, позивачем за зустрічним позовом вказано, що Міністерству оборони України було відомо про існування оспорюваного договору, однак, однак доручень про внесення змін до вказаного правочину з метою приведення його у відповідність зі ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 287 Господарського кодексу України останнім надано не було.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов залишенню без задоволення, за наступних підстав.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором оренди (найму), разом з тим, з урахуванням того, що власником переданого в оренду майна є Фонд державного майна України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про оренду державного та комунального майна".
За ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Як встановлено судом, 01.04.2013 року між сторонами укладено Договір №13-26-110 ВМ, згідно з п. 1.1. якого, сторона 1 передає, а сторона 2 приймає в строкове користування за плату державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 12 354,9 кв. м., розміщене за адресою: м. Київ, пров. Бородянський, 3, що перебуває на балансі Концерну "Військторгсервіс".
Судом встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, майно, яке є об'єктом оренди Договору №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року, знаходиться на балансі Концерну «Військторгсервіс» (копія витягу в справі).
На підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі основних фондів від 01.04.2013 року майно було передано відповідачу за первісним позовом в оренду.
Договір діє з моменту його укладання і до 25 березня 2016 року включно (п. 9.1. Договору).
Згідно з п. 1.1. Статуту Концерну "Військторгсервіс" від 29.12.2012 року (далі по тексту - Статут) Концерн "Війсьхторгсервіс" (далі - Концерн) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України. Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України (далі - Уповноважений орган управління).
Концерн має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання, самостійний баланс, рахунки в установах банків, знак для товарів і послуг, логотип, печатки, штампи та бланки із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України, знак для товарів і послуг та інші реквізити (п. 2.4. Статуту),
Відповідно до п. 2.11. Статуту, Концерн відповідно до законодавства має право, зокрема, здійснювати право господарського відання майном Концерну з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадку, передбачених законодавством.
Згідно з п. 6.1. Статуту, майно Концерну є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Згідно з п. 7.10. Статуту, Концерн має право безоплатно передавати закріплене за ним майно іншим юридичним чи фізичним особам, крім випадків та в порядку, передбаченому законодавством.
На підставі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам; підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 120 Господарського кодексу України, концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
Отже, з урахуванням того, що позивач за первісним позовом за організаційно-правовою формою є концерном, останній, в силу ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не може бути орендодавцем нежитлових приміщень площею 12 354,9 кв. м., розміщених за адресою: м. Київ, пров. Бородянський, 3.
Згідно зі ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком (далі - матеріали), що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві; орендодавець (Фонд державного майна України), за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає матеріали органу, уповноваженому управляти відповідним майном; орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві (до Фонду державного майна України або до Регіонального відділення ФДМУ по місту Києву) висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди; орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника; протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна; у разі двох або більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди (у разі, якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником); порядок проведення конкурсу для об'єктів, що перебувають у державній власності - визначається кабінетом Міністрів України.
Таким чином, майно передане за Договором №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом, знаходиться у позивача за первісним позовом на праві господарського відання (з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника), в той же час відповідач за первісним позовом, маючи намір укласти договір оренди, повинен був виконати приписи ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме погодити оспорюваний договір із Фондом державного майна України, чого зроблено не було.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Згідно п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом на момент укладення Договору №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року було порушено вимоги ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5 та 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо недотримання чинного законодавства в частині погодження умов договору оренди з Фондом державного майна України; не виконання приписів щодо направлення належного переліку матеріалів (заяви проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України) і способу такого направлення; крім того, всупереч ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем виступав не Фонд державного майна, як того вимагає вищезазначена стаття, а позивач за первісним позовом.
Враховуючи вищевикладене, Договір №13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з чим первісний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання дійсним правочину та зобов'язати укласти правочин про внесення змін до Договору від 01 квітня 2013 року № 13-26-110ВМ, з метою приведення його у відповідність із законом та передати права сторони-1 Фонду державного майна України, суд повідомляє наступне.
Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги зустрічного позову підлягають залишенню без задоволення оскільки обраний відповідачем за первісним позовом спосіб захисту у вигляді визнання договору дійсним за викладених останнім підстав, не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України. Разом з цим, суд дійшов висновку, що позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом на момент укладення оспорюваного договору було порушено вимоги ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5 та 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача за первісним позовом.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір (правочин) № 13-26-110 ВМ від 01.04.2013 року, укладений між Концерном "Військторгсервіс" (ідентифікаційний код 33689922, адреса: 03151, м. Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28А) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДПА КОМПАНІ" (ідентифікаційний код 36039205, адреса: 03142, м. Київ, провулок Бородянський, будинок 3).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПА КОМПАНІ" (ідентифікаційний код 36039205, адреса: 03142, м. Київ, провулок Бородянський, будинок 3, р/р 26008109052001 у відділенні № 12 «Святошинська дирекція» АТ «КБ Експобанк». м. Київ, МФО 322294, ІПН 360392026571, свідоцтво платника ПДВ 100136936) на користь Концерну "Військторгсервіс" (ідентифікаційний код 33689922, адреса: 03151, м. Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28А) 1 147,00 (одну тисячу сто сорок сім гривень) судових витрат. Видати наказ.
4. В задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовити повністю.
5. Копію даного рішення направити прокурору у справі № 910/20638/13.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 25.05.2015р.
Головуючий суддя Ю.В. Цюкало
Суддя С.В. Стасюк
Суддя А.М. Селівон