Справа № 214/4366/13-ц
2/214/78/15
Іменем України
26 травня 2015 року Саксаганський районний суд міста Кивого Рогу Дніпропетовської області у складі:
головуючого судді - Ковтун Н.Г.,
при секретареві - Троценко О.М.,
за участі відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,-
Позивач звернулась до суду з позовом про винання недійсним договору позики, який в процесі розгляду справи уточнила. Позовні вимоги обгрунтовує наступним. 15 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2012 року. В процесі розгляду справи № 210/1416/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення часток у спільній сумісній власності, поділ майна подружжя, яка знаходиться в провадженні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу, позивач дізналась, що у 2012 році рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу у справі № 435/8880/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики у розмірі 200 000 грн. Позивач про існування договору позики від 10 жовтня 2005 року не знала, про його укладення повідомлена не була, має сумніви щодо дійсності укладання договору позики саме 10 жовтня 2005 року, а не в період, коли виник спір щодо поділу майна подружжя, - восени 2012 року. Позивач посилаєтьсяна ч. 1 - 3 ст. 65 Сімейного кодексу України та зазначає, що договір позики від 10 жовтня 2005 року виходить за межі дрібного побутового правочину, оскільки сума позики складає 25 000 доларів США, та був укладений без її згоди. Посилаючись на вказані обставини, та порушення вимог ст. 203 ЦК України при укладенні договору, що в силу ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати недійсним договір позики від 10 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, судові витрати стягнути з відповідачів.
В судове засідання 26 травня 2015 року позивач та представник позивача не з"явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивач надав суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та представника та письмові пояснення, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Раніше в судових засіданнях представник позивача надала пояснення, відповідно до яких, позов підтримала та вказала на те, що під шлюбу подружжя ОСОБА_2 придбало квартиру на заощадження їхньої родини. Квартиру було придбано у 2005 році за 12971 грн. Потім позивачіві стало відомо про договір позики, який як вона вважає було оформлено після розірвання шлюбу. Про договір позики чоловік її не повідомляв, договір виходить за межі дрібно- побутового, вважає, що його було укладено не в інтересах родини. Вважає , що згода дружини на укладання угоди має бути обов"язковою. Дії відповідача свідчать про те, що договір було укладено пізніше, оскільки він вилучив її з матеріалів справи, позбавивши можливості провести експертизу документа. Просить визнати договір недійсним у відповідності до ст. 65 СК України.
Відповідач ОСОБА_1 з позовом не погодився та пояснив, що у 2005 році за згодою дружини він запозичив у батька 25 тис дол для придбання квартири для своєї родини. Потім договір купівли-продажу квартири посвідчувався нотаріусом, письмово позивач з ним погодилась. Квартира була придбана на запозичені кошти, про що мається розписка продавця. Ні він, ні плзивач не мали достатнього дохіду для придбання житла, тому гроші запозичили у його батька.
Відповідач ОСОБА_2, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, підтвердив факт укладення між ним та ОСОБА_1 договору позики від 10 жовтня 2005 року 25 тис. дол.СЩА для придбання квартири для родини сина.. На цей розписка не зберіглась. Він був забеспеченним, оскільки мав добру заробітну плату та пенсію, тому мав можливість започити родині сина кошти для купівлі квартири, про що була скаладна розписка . Гроші син не повернув, тому він звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, його позов було задоволено, рішення сином частково виконано.
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_4 раішені в судовому засідані з позовом не погодались та вказала на те, що позивачу було відомо про договір позики, оскільки на ці кошти була придбана квартира для подружжя ОСОБА_1. При укладанні договору купівлі-продажу позивач надала свою письмову згоду на укладання договору.
Заслухавши пояснення відповідачів, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 15 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 21 листопада 2012 року, що підтверджується копією рішення суду ( а.с. 7).
Згідно рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2012 року у справі № 435/8880/12 (2-3172/12) 10 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики відповідно до якого ОСОБА_1 було надано грошові кошти у сумі 25 000 доларів США (а.с. 10).
Відповідач ОСОБА_1 борг за договором позики не повернув, що стало підставою для звернення ОСОБА_2 з позовом до суду. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 17 жовтня 2012 року у справі № 435/8880/12 (2-3172/12) з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 200 000 грн (а.с. 10).
За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України та іншим актам законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позивачем не надано доказів, що відповідач ОСОБА_1 вчинив правочин без згоди позивача та використав гроші не в інтересах сім'ї.
Зважаючи на це, відсутні підстави для визнання договору позики недійсним з обставин, на які посилається позивач та її представник.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору позики недійсним, а відтак - про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. ст. 3-14, 60, 88, 213- 215, 294 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Н.Г. Ковтун