25 травня 2015 року Справа № 876/5420/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Гудима Л.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року у справі за позовом державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до товариства з обмеженою відповідальністю «Віант» про накладення арешту на кошти,-
державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Віант» в якому просила накласти арешт на кошти.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
ТзОВ «Віант» за платежем з податку на прибуток має податковий борг на загальну суму 7310,00 грн., який утворився у зв'язку із несплатою грошових зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) згідно податкових повідомлень-рішень за № 0006681501/0 від 23.03.2010 року в сумі 510,00 грн., № 0002391501 від 11.05.2011 року в сумі 680,00 грн., № 0015641501 від 12.09.2011 року в сумі 2040,00 грн., № 0003891591 від 20.03.2012 року в сумі 2040,00 грн., № 0015411591 від 22.10.2012 року в сумі 2040.00 грн.
Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Згідно підпункту 5.4.1. пункту 5.4. статті 5 вищевказаного Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно вимог підпункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Також апелянт зазначає, що ним надсилалася ТзОВ «Віант» перша податкова вимога форми «Ю1»" від 20.11.2006 року за № 1/2892 та друга податкова вимога форми "Ю2" від 25.12.2006 року за № 2/3222. З метою виявлення активів платника податків ДПІ у м.Івано-Франківську були направлені запити до Інспекції державного технічного нагляду Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.03.2009 року за № 7945/10/24-150/2003, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 18.03.2009 року за № 7947/10/24-150/2006, обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» від 18.03.2009 року за № 7946/10/24-150/2005.
Згідно підпункту 20.1.17. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Саме на підставі підпункту 20.1.17. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Державної податкової служби і просить суд накласти арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться на рахунках у банківських установах, котрі обслуговують відповідача.
Натомість суд зазначив, що наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування арешту коштів на рахунку платника. Арешт коштів не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість арешту коштів, як і адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом, що врегульовано Розділом VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року № 1398, та який прийнято на виконання вимог Податкового кодексу України.
Проте апелянт зазначає, що відповідно до п.94.1 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених Законом. Пунктом 94.2 цієї статті встановлено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з семи, перелічених цим пунктом обставин. Згідно з п.п.94.4, 94.6 ст. 94 цього Кодексу, арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до Закону, та коштів на рахунку платника податків (п.94.4). Керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.
Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду (п.94.6).
З наведених норм Закону слідує, що за наявності обставин, перелічених у п.94.2 рішення про арешт коштів на рахунку платника податків приймається не керівником податкового органу, а виключно судом на підставі звернення до суду податкового органу.
Пунктом 94.2 не встановлена виключність (а лише передбачена можливість) застосування арешту майна за наявності перелічених цим пунктом обставин.
Зі змісту ПК України вбачається, що й при наявності інших обставин податкові органи звертаються до суду для прийняття останнім рішення про накладення арешту на кошти платника податків. Так, згідно з пп.20.1.17 ПК України, податкові органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Перелік обставин, передбачених п.94.2 ст. 94 не є вичерпним, а є додатковими до обставин, вказаних у пп.20.1.17, за яких податковий орган може звернутися до суду щодо накладення арешту коштів на рахунку платника податків.
Саме ст.20 ПК України визначає права органів державної податкової служби та п.п. 20.1.17 надає право податковому органу звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;
На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ «Віант» 01.09.1995 року зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, як юридична особа та перебуває на облік Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Державної податкової служби як платник податків і зборів. ТзОВ «Віант» за платежем з податку на прибуток має податковий борг на загальну суму 7310,00 грн., який утворився у зв'язку із несплатою грошових зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) згідно податкових повідомлень-рішень за № 0006681501/0 від 23.03.2010 року в сумі 510,00 грн., № 0002391501 від 11.05.2011 року в сумі 680,00 грн., № 0015641501 від 12.09.2011 року в сумі 2040,00 грн., № 0003891591 від 20.03.2012 року в сумі 2040,00 грн., № 0015411591 від 22.10.2012 року в сумі 2040,00 грн.
Постановляючи рішення суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов'язком. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов'язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Підпунктом 14.1.156. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Згідно підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. Відповідно до вимог підпункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Судом також з'ясовано, що на виконання вимог статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позивачем надсилалася ТзОВ «Віант» перша податкова вимога форми «Ю1» від 20.11.2006 року за № 1/2892 та друга податкова вимога форми «Ю2» від 25.12.2006 року за № 2/3222. З метою виявлення активів платника податків позивачем були направлені запити до Інспекції державного технічного нагляду Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 18.03.2009 року за № 7945/10/24-150/2003, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано - Франківській області від 18.03.2009 року за № 7947/10/24-150/2006, обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» від 18.03.2009 року за № 7946/10/24-150/2005. Відповідно до відповідей на зазначені запити встановлено, що рухомого або нерухомого майна за відповідачем не зареєстровано.
Судом вірно зазначено, що згідно підпункту 20.1.17. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Положеннями пункту 7.3 розділу VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року № 1398, визначено, що для застосування арешту коштів на рахунках платника податків, орган державної податкової служби звертається до суду з позовною заявою у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Повноваження податкового органу щодо звернення до суду із позовом про накладення арешту коштів на рахунках платника є нерозривним та неможливим без дотримання вимог статті 94 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Згідно пункту 94.2. статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу. Відповідно до абзацу 1 підпункту 94.6.2. пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
Також судом вірно зазначено, що наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування арешту коштів на рахунку платника. Арешт коштів не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість арешту коштів, як і адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом, що врегульовано Розділом VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року № 1398, та який прийнято на виконання вимог Податкового кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов не підлягає задоволенню, оскільки державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську не доведено необхідність застосування арешту коштів на рахунках відповідача, як виняткового способу забезпечення виконання ТзОВ «Вінт» податкових зобов'язань
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуально права.
Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року по справі № 809/172/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Л.Я. Гудим